Постанова
Іменем України
28 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 1522/2203/2012
провадження № 61-48389св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Коломієць Г. В. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічними позовами) - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідачі (позивачі, відповідачі за зустрічними позовами): ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Марченко Аеліта Мехманівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Микитченко Олексій Васильович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2018 року, ухвалене у складі судді Ільченко Н. А., та постанову Апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Кононенко Н. А., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, визнання договорів дарування і договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсними та про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 17 вересня 2004 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 , під час якого у них народилися два сини, які знаходяться на її утриманні. У період шлюбу сторони придбали нерухоме майно, зокрема, квартиру у АДРЕСА_1 , право власності на які зареєстровано за ОСОБА_4 .
Крім того, під час шлюбу з відповідачем ними було придбано квартиру АДРЕСА_2 , яку відповідач подарував їй за договором дарування від 18 листопада 2011 року, та яку вона згодом відчужила на користь ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 29 липня 2013 року за реєстраційним № 922.
Вказувала, що ОСОБА_4 , без її відома та згоди, відчужив нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_3 за згаданими договорами дарування, а кошти від їх продажу привласнив собі, тому оспорювані договори дарування підлягають визнанню недійсними. Крім того, відповідач не виконує своїх зобов`язань за рішенням Приморського районного суду м. Одеси щодо сплати аліментів, станом на
01 квітня 2014 року заборгованість зі сплати аліментів становить
25 354,73 грн.
Уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд про таке.
Визнати об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_4 нерухоме майно:
квартиру АДРЕСА_4 , вартістю 2 000 000 грн, власником якої є ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 18 травня 2007 року, реєстраційний № 1627;
нежиле приміщення № 1 площею 154,3 кв. м, розташоване у будинку на АДРЕСА_5 , вартістю 2 000 000,00 грн, власником якого є ОСОБА_4 ;
машиномісце (гараж) № НОМЕР_1 у підземному паркінгу будинку АДРЕСА_3 , вартістю
480 000 грн, власником якого є ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 18 вересня 2009 року серії НОМЕР_2 ;
машиномісце (гараж) № НОМЕР_3 , розташоване у будинку на АДРЕСА_3 , вартістю 480 000 грн, власником якого
є ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 18 вересня
2009 року серії НОМЕР_4 ;
нежиле приміщення № 27 (магазин непродовольчих товарів), розташоване
в будинку на АДРЕСА_6 , вартістю 640 000,00 грн, власником якого є ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу
від 12 травня 2009 року, реєстраційний № 2262;
нежиле приміщення № 183, розташоване в будинку на АДРЕСА_7 , вартістю 640 000 грн, власником якого є
ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 25 вересня 2009 року, реєстраційний № 1906.
Визнати недійсним договір дарування нежитлових приміщень цокольного поверху загальною площею 154,3 кв. м., розташованих у будинку на АДРЕСА_5 , укладений 20 червня 2014 року між ОСОБА_4
і ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. за реєстраційним № 757;
Визнати недійсним договір дарування машиномісця № НОМЕР_3 , яке розташоване в підземному паркінгу за адресою: АДРЕСА_3 , укладений 03 червня 2014 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. за реєстраційним № 648.
Визнати недійсним договір дарування машиномісця № НОМЕР_1 , яке розташоване в підземному паркінгу за адресою: АДРЕСА_3 , укладений 03 червня 2014 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. за реєстраційним № 647.
Визнати недійсним договір дарування нежилого приміщення № 183 загальною площею 56,8 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_7 , укладений 03 червня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. за реєстраційним № 649.
Визнати недійсним договір дарування нежилого приміщення № 27 (магазин), загальною площею 53,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , укладений 23 липня 2014 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. за реєстраційним № 913.
Визнати недійсним договір дарування квартири
АДРЕСА_4 , укладений 29 липня
2014 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гашовою В. В. за реєстраційним
№ 942.
Визнати недійним договір купівлі-продажу нежилого приміщення № 27 (магазин), загальною площею 53,9 кв. м, яке розташоване в будинку на АДРЕСА_6 , укладений 30 листопада 2015 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_3 .
Виділити у власність ОСОБА_1 2/3 частини нерухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя:
квартиру АДРЕСА_4 , машиномісце № НОМЕР_1 , розташоване у підземному паркінгу за адресою:
АДРЕСА_3 ; нежиле приміщення № 27 (магазин), загальною площею 53,9 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_6 ; та нежиле приміщення № 183 загальною площею 56,8 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_7 .
Виділити у власність ОСОБА_4 1/3 частини майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя:
машиномісце № НОМЕР_3 , розташоване в підземному паркінгу за адресою: АДРЕСА_3 ; нежитлове приміщення № 1 загальною площею 154,3 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_5 .
Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 нежитлове приміщення № 27 (магазин), загальною площею 53,9 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_6 .
У квітні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, визнання договору дарування недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, виселення та вселення.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що 17 вересня
2004 року між ним та ОСОБА_1 укладено шлюб, під час якого вони придбали квартиру
АДРЕСА_2 . 18 листопада 2011 року вони з ОСОБА_1 уклали нотаріально посвідчений договір дарування вказаної квартири, за якою власником квартири стала ОСОБА_1 зазначив, що його волевиявлення при укладенні оскаржуваного договору дарування не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, тому договір дарування квартири від 18 листопада 2011 року є недійсним у зв`язку з тим, що на момент укладення цього договору він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
29 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу вказаної квартири, право власності на яку перейшло до ОСОБА_5 .
Вважав, що оскільки зазначена квартира вибула з його власності поза його волею за невідплатним договором, тому не зважаючи на те, що
ОСОБА_5 є добросовісним набувачем квартири, квартира підлягає витребуванню з її незаконного володіння, за ним повинно бути визнано право власності на квартиру, він повинен бути вселений у квартиру, а новий власник ОСОБА_5 виселена.
Остаточно уточнивши позовні вимоги, позивач за зустрічним позовом просив суд:
поділити між ним та ОСОБА_1 майно, що набуте ними за час шлюбу, та є їх спільною сумісною власністю, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , - наступним чином. Визнати за кожним з них право власності на 1/2 частини спірної квартири;
визнати недійсним нотаріально посвідчений договір дарування вказаної квартири, укладений 18 листопада 2011 року між ним та
ОСОБА_1 ;
витребувати спірну квартиру з чужого незаконного володіння
ОСОБА_5 та визнати за ним право власності на дану квартиру,
виселити з квартири ОСОБА_5 та вселити його до спірної квартири.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2012 року зустрічний позов ОСОБА_4 об`єднано в одне провадження з позовом
ОСОБА_1 .
У січні 2014 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання добросовісним набувачем.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_5 мотивована тим, що між нею та ОСОБА_1 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, у зв`язку з чим вона вважає себе добросовісним набувачем цієї квартири, не зважаючи на те, що жодна з осіб це не оспорює.
Просила суд, визнати її добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_2 .
Протокольною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2014 року зустрічний позов ОСОБА_5 об`єднано в одне провадження із позовом ОСОБА_1 та зустрічним позовом ОСОБА_4 .
Кроткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2014 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , укладений 18 листопада 2011 року між
ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М. Витребувано квартиру АДРЕСА_2 з чужого незаконного володіння ОСОБА_9 та повернуто квартиру АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_4 . Зобов`язано ОСОБА_9 звільнити квартиру
АДРЕСА_2 . Вселено у квартиру АДРЕСА_8 , розташовану на АДРЕСА_3 , ОСОБА_4 . В іншій частині позову ОСОБА_4 відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22 жовтня 2014 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2014 року
у частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 28 січня 2015 року, постановлену у складі колегії суддів: Луспеника Д. Д., Лесько А. О., Хопти С. Ф.,Ситнік О. М., Черненко В. А. касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2014 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 жовтня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2018 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування квартири
АДРЕСА_2 , укладений
18 листопада 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М.
Витребувано квартиру АДРЕСА_2 , з чужого незаконного володіння
ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 шляхом виселення ОСОБА_5 з цієї квартири та вселення ОСОБА_4 до цієї квартири.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4 , та про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
і ОСОБА_5 , суд першої інстанції виходив із того, що майно, стосовно якого позивач ОСОБА_1 просить визнати за нею право власності, не є спільною сумісною власністю подружжя.
Проте, квартира АДРЕСА_2 була відчужена ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 шляхом укладення договору дарування в період, коли він не розумів значення своїх дій та не керував ними, а тому нотаріально посвідчений договір дарування вказаної квартири
від 18 листопада 2011 року повинен бути визнаний судом недійсним. З цих підстав, нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу цієї квартири
від 29 липня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та
ОСОБА_5 , є підставою для витребування вказаної квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 шляхом виселення ОСОБА_5 з цієї квартири та вселення ОСОБА_4 до цієї квартири.
Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що спір щодо визнання квартири АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя відсутній, право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 , тому у разі його волевиявлення на поділ цієї квартири між ним та
ОСОБА_1 , у ОСОБА_4 відсутні будь-які перешкоди зробити це
у передбачений законом спосіб. У свою чергу ОСОБА_1 не заявляла у даній справі позовні вимоги щодо визнання за нею права власності на частину цієї квартири, а суд не наділений законом повноваженнями змусити особу мати у власності майно, якщо особа цього не бажає; крім того, ОСОБА_4 є власником згаданої квартири на підставі свідоцтва про право власності від 22 вересня 2009 року, серії НОМЕР_5 , яке станом на дату судового розгляду даної справи у встановленому законом порядку не визнано недійсним та/або не скасоване і не оспорюється, тому належним способом захисту права власності ОСОБА_4 є повернення цієї квартири у його власність.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 , суд першої інстанції виходив з того, що пред`явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не є належним способом судового захисту, оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна
з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2018 року змінено в частині викладення мотивів відмови ОСОБА_1
у позові. В іншій частині рішення залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині викладення мотивів відмови ОСОБА_1 у позові, суд апеляційної інстанції встановив, що право власності ОСОБА_10 на об`єкти нерухомого майна,
а саме на нежиле приміщення № 27, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , та на квартиру АДРЕСА_4 , виникло після розірвання шлюбу, тобто більше ніж через два роки, з огляду на це суд дійшов висновку про те, що оскільки чинне законодавство України не містить норми матеріального права, яка б визначала статус спільної сумісної власності майна подружжя, придбаного після розірвання шлюбу, то вказане нерухоме майно не можна визнати спільною сумісною власністю подружжя.
Щодо іншого нерухомого майна, а саме: машиномісць № НОМЕР_1 , НОМЕР_3 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , нежиле приміщення № 183, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 ; нежиле приміщення № 1, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , - суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач ОСОБА_1 не надала доказів того, вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Крім того, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання оскаржуваних ОСОБА_1 договорів дарування, укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 у 2014 році, вказав, що позивачем не доведено факт наявності умислу всіх сторін правочинів на їх вчинення, без створення правових наслідків. Навпаки, дарувальником ОСОБА_4 передане майно обдарованому
ОСОБА_11 , обдарований провів державну реєстрацію подарованого йому майна, та розпорядився частиною подарованого йому майна шляхом відчуження третій особі, а саме: ОСОБА_3 , нежитлового приміщення
№ 27, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , що дає усі підстави вважати, що такі правочини не можуть бути кваліфіковані як фіктивні.
Крім викладеного, колегія суддів вважала за необхідне зазначити, що матеріали справи не мають жодних правовстановлюючих документів щодо нерухомого майна, на яке просить визнати своє право власності ОСОБА_1 , що в свою чергу виключає можливість встановити дату придбання майна, дійти висновку про придбання його в період шлюбу,
а також щодо придбання спірного нерухомого майна за сумісні кошти подружжям ОСОБА_4 і ОСОБА_1 у період шлюбу, як то було вказано в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 28 січня 2015 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2018 року, ухвалити судове рішення про задоволення її позову, про відмову
у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 , задовольнити зустрічний позов ОСОБА_5 .
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами неповно з`ясовано обставини справи, ухвалено незаконні рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Так, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2014 року скасовано заходи забезпечення позову, внаслідок чого відповідач відчужив майно, що є спільним майном подружжя.
Вважає, що договори дарування та купівлі-продажу повинні бути визнані недійсними, а кожному з подружжя слід виділити спірне майно, їй на підставі статті 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України) - більшу частину,
а відповідачу - меншу у зв`язку з незаконним відчуженням спірного майна, приховування спірного майна та неутриманням дітей.
Стверджує, що у зустрічній позовній заяві (у редакції від 12 квітня 2012 року) відповідач визнавав факт придбання спірного майна у шлюбі і не заперечував проти його поділу. Крім того, будь-яких доказів того, що спірне майно придбано поза шлюбом чи за його особисті кошти, ОСОБА_4 суду не надав.
Стверджує, що суди не врахували надані нею письмові докази, не виконали вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ, викладені в ухвалі від 28 січня 2015 року.
Так, із даних Київського міського бюро технічної інвентаризації слідує, що право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_9 , виникло за відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 18 травня 2007 року, а реєстрація права власності на нежитлові будівлі, що розташовані у місті Дніпрі, відбулася на підставі договорів купівлі-продажу від 12 травня 2009 року. Вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що спірне майно набуте відповідачем після розірвання шлюбу у 2014 році, оскільки з довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації, наданої суду першої інстанції у 2012 році, встановлено дати набуття цього майна. Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій зроблено без урахування всіх наявних у матеріалах доказів.
Зміст поданої касаційної скарги не містить мотивів та підстав оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 .
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року в складі судді
Висоцької В. С., відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи №1522/2203/2012 із Приморського районного суду м. Одеси.
У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
У квітні 2020 року, на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Сердюку В. В. (суддя-доповідач), Фаловській І. М., Грушицькому А. І.
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У вересні 2020 року, на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Лідовцю Р. А.,
Луспенику Д. Д., Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року задоволено заявлений головуючим Луспеником Д. Д. самовідвід.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 жовтня 2020 року визначено суддів, які входять до складу колегії.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що 17 вересня 2004 року ОСОБА_4 та
ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_12 та ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_13 .
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 березня 2012 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвано.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2013 року визначено місце проживання дітей сторін з матір`ю
ОСОБА_1 .
Під час зареєстрованого шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_1 придбали таке нерухоме майно:
квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 189,9 кв. м, житловою площею 105,9 кв. м, власником якої є ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу
від 18 травня 2007 року, реєстраційний № 1627;
квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 393,8 кв. м., житловою площею 205,3
кв. м, власник - ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право власності
від 22 вересня 2009 року;
нежитлові приміщення цокольного поверху площею 154,3 кв. м, розташовані у будинку на АДРЕСА_5 , власником яких є ОСОБА_4 ;
машиномісце № НОМЕР_1 у підземному паркінгу будинку, розташованому у будинку на АДРЕСА_3 , площею 17,9 кв. м, власник - ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право власності
від 18 вересня 2009 року, серії НОМЕР_2 ;
машиномісце № НОМЕР_3 у підземному паркінгу будинку на АДРЕСА_3 , площею 17,9 кв. м., власник - ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право власності від 18 вересня
2009 року серії НОМЕР_4 ;
нежитлове приміщення № 27 (магазин непродовольчих товарів), розташоване за адресою: АДРЕСА_6 загальною площею 53,9 кв. м, власник - ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 12 травня 2009 року, реєстраційний № 2262;
нежитлове приміщення № 183, розташоване за адресою: АДРЕСА_7 площею 56,8 кв. м, власни - ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу від 25 вересня 2009 року, реєстраційний № 1906.
Із пояснень ОСОБА_1 встановлено, що вартість спірної квартири АДРЕСА_4 , становить 2 000 000 грн, вартість нежитлових приміщень цокольного поверху площею 154,3 кв. м, розташованих у будинку на АДРЕСА_5 , становить 2 000 000 грн, вартість машиномісць № 118 та
№ НОМЕР_3 , розташованих у будинку на АДРЕСА_3 , становить по 480 000 грн за кожне, вартість нежилого приміщення
№ 27 ( магазин непродовольчих товарів), розташованого в будинку на АДРЕСА_6 , та вартість нежилого приміщення № 183, розташованого в будинку на АДРЕСА_7 , становить по 640 000 грн за кожне.
На підставі договору дарування від 18 листопада 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу
Марченко А. М., ОСОБА_4 подарував квартиру
АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 .
Встановлено, що квартиру АДРЕСА_2 , 29 липня 2013 року ОСОБА_1 відчужила ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 29 липня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Микитченко О. В. за реєстраційним № 922. Вартість квартири, згідно зі звітом товариства з обмеженою відповідальністю «Агентства експертної оцінки» від 15 квітня 2013 року, становить 2 345 131 грн.
21 червня 2012 року комунальною установою «Одеська обласна клінічна психіатрична лікарня № 1» проведено комісійну стаціонарну судову психіатричну експертизу № 96, у якій зроблено висновок, що ОСОБА_4 на час проведення експертизи страждав хронічним психотичним розладом
у вигляді рецидуального психотичного розладу зі стійким когнітивними розладами та зі збільшуваним дефектом в емоційній сфері, у зв`язку з чим не міг правильно усвідомлювати обставини, що мали значення у справі, та давати правильні покази, а також брати участь у слідчих діях та судовому слідстві. На момент вчи