Постанова
Іменем України
02 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 552/2947/19
провадження № 61-12144св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
третя особа - служба у справах дітей Святошинської в м. Києві районної державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Бурбак Оксаною Валеріївною, на рішення Київського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2019 року у складі судді Турченко Т. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Панченка О. О., Пікуля В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав стосовно його синів ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позов мотивовано тим, що після розірвання шлюбу відповідач не цікавиться життям дітей, не переймається їхнім фізичним та моральним розвитком, не надає на їхнє утримання фінансової допомоги. Також відповідач створює перешкоди у її спробах вивезти дітей за кордон на відпочинок, чим нехтує інтересами дітей. Відповідач повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, проявляє повну байдужість до життя, здоров`я та навчання своїх дітей, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення батьківських прав.
У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та встановлення графіку зустрічей.
З врахуванням уточнених позовних вимог від 20 листопада 2019 року просив усунути перешкоди у спілкуванні з дітьми шляхом встановлення графіку зустрічей: кожного вівторка з 17-30 до 19-30 годин, кожної суботи з 15-00 до 20-00 годин без обмеження адреси прогулянок з можливістю поїздки до родичів, в тому числі до бабусі та дідуся за їхнім місцем проживання; кожен день народження дітей, а саме: ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 до досягнення дітьми повноліття з 12-00 до 16-00 год., кожні шкільні канікули в літній та зимовий період не менше 10 діб для відпочинку та оздоровлення дітей на території України. Також просив можливість побачення з дітьми, за попереднім погодженням з матір`ю дітей, у вихідні та святкові дні, з можливістю поїздки до місця фактичного його проживання, родичів, у тому числі до бабусі та дідуся за місцем їхнім проживання, знаходження шляхом надання можливості спілкуватися за допомогою засобів телефонного, стільникового зв`язку, соцмереж, скайпа, електронної скриньки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Усунуто перешкоди у спілкуванні з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, шляхом встановлення графіку зустрічей з їхнім батьком ОСОБА_2 наступним чином:
Кожний вівторок з 17-30 до 19-30 годин, кожну суботу з 15-00 до 20-00 годин без обмеження адреси прогулянок з можливістю поїздки до родичів, в тому числі до бабусі ОСОБА_5 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) та дідуся ОСОБА_6 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2) за місцем їх проживання.
Кожен день народження дітей, а саме: ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 до досягнення дітьми повноліття з 12-00 до 16-00 год.
Кожні шкільні канікули в літній та зимовий період не менше 10 діб для відпочинку та оздоровлення дітей на території України.
За попереднім погодженням з ОСОБА_1 вихідні та святкові дні з можливістю поїздки до місця фактичного проживання ОСОБА_2 , родичів, у тому числі до бабусі та дідуся за місцем їх проживання, знаходження шляхом надання можливості спілкуватися за допомогою засобів телефонного, стільникового зв`язку, соцмереж, скайпа, електронної скриньки.
Додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 19 березня 2020 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності винних дій батьків. Судом не встановлено жодних обставин, які б свідчили про те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, що він має негативну характеристику, чи вчинив будь-які протиправні дії відносно своїх дітей, а тому відсутні підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітніх синів, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не дійшли згоди щодо вирішення питання про визначення способу та порядку участі батька у вихованні дітей. Відповідно до висновку виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради, як органу опіки та піклування, про визначення участі ОСОБА_2 у вихованні дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконавчий комітет, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне встановити час для спілкування батькові ОСОБА_2 з малолітніми дітьми.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2019 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення графіку зустрічей скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог, врахував пояснення дітей, наданих суду першої інстанції в присутності психолога, за відсутності матері, про те, що їхній батько з ними не спілкується, не телефонує та взагалі не приймає ніякої участі в їхньому житті, дійшов висновку, що ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами створення ОСОБА_1 будь-яких перешкод у його спілкуванні з дітьми.
За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також враховуючи те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У серпні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бурбак О. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 334/4544/16-ц, 14 квітня 2020 року в справі № 564/1128/18, 17 червня 2020 року в справі № 382/264/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що ОСОБА_2 не є присутнім у житті дітей, йому невідомий світогляд, захоплення дітей. Тривалість такої поведінки свідчить про свідоме небажання приймати участь у житті дітей, відсутність жодних активних дій по відношенню до дітей вказують на байдужість останнього щодо них. Судами не врахована думка дітей щодо підтримання позовних вимог і їх прохання про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та факт його самоусунення від участі у вихованні дітей. Заперечення відповідача за первісним позовом щодо позбавлення батьківських прав не може бути розцінене судом як можливе виправлення батька та його участь у вихованні дітей у майбутньому, враховуючи довготривалий період невиконання батьківських обов`язків, відсутність будь-яких перешкод у спілкуванні з дітьми, попередження про необхідність налагодження контакту з дітьми та свідоме нехтування рекомендаціями.
Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються тільки в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, а тому в іншій частині на предмет законності й обґрунтованості судом касаційної інстанції не перевіряються відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У вересні 2020 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій, врахувавши висновок Служби у справах дітей Святошинської в м. Києві районної державної адміністрації № 107-40/7607 від 27 вересня 2019 року про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, дійшли правильного висновку, що позбавлення його батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого не доведено.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 552/2947/19 з Київського районного суду м. Полтави.
У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвами про народження.
05 лютого 2016 року ОСОБА_8 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб. Після реєстрації шлюбу вона змінила прізвище на " ОСОБА_1 ".
Судами установлено, що на даний час, діти сторін у справі проживають з їхньою матір`ю у м. Києві.
Згідно з характеристиками навчального закладу СШ № 288, вихованням дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 займається лише їхня матір.
Згідно висновку Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації № 107-40/7607 від 27 вересня 2019 року позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, стосовно неповнолітніх дітей, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, є недоцільним.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.