Постанова
Іменем України
02 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 182/6801/18
провадження № 61-13772св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Нікополь», Нікопольська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Нікополь» (далі - ТОВ «КК «Домком Нікополь»), Нікопольська міська рада, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позов обґрунтовано тим, що відповідальним квартиронаймачем житла за адресою: АДРЕСА_1 , була його матір ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У зазначеній квартирі на даний час, крім позивача, зареєстровані відповідачі. Проте, ОСОБА_2 не користується житлом з дати реєстрації у 1999 році, а її син ОСОБА_3 - з 2014 року. Вони не несуть витрат по утриманню квартири, що створює позивачеві матеріальні труднощі та позбавляє права отримати субсидію, однак добровільно знятися з реєстрації не бажають.
Враховуючи, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 тривалий час не користуються спірною квартирою без поважних причин, ОСОБА_1 просив суд визнати їх такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 , зобов`язати ТОВ КК «Домком Нікополь» зняти відповідачів з реєстрації за вказаною адресою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2019 року позовні вимоги задоволено.Визнано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами визнано, а свідками підтверджено той факт, що з 2017 року, тобто більше, ніж шість місяців, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не користуються квартирою, у якій проживає ОСОБА_1 , а доводи відповідачів про те, що позивач протиправно створював їм перешкоди у користуванні житлом не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду та спростовуються матеріалами справи. Поважність причин тривалого не проживання відповідачами не доведена.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2019 року в частині задоволення позовних вимог про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою, скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 , виходив з того, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було дотримано пропорційності втручання у право відповідачів на повагу до житла, оскільки відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на законних підставах, як донька та онук квартиронаймача ОСОБА_4 були зареєстровані в квартирі з 29 червня 1999 року. Суд дійшов висновку про поважність причин відсутності ОСОБА_2 у спірному житлі понад встановлені законом строки, якими, зокрема, є неприязні стосунки між братом та сестрою, зміна замків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову до ОСОБА_2 .
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 490/12384/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідачка ОСОБА_2 не користується спірною квартирою без поважних причин з 1999 року, що підтверджується актом ТОВ «КК «Домком Нікополь» №296 від 05 вересня 2018 року, не сплачує комунальні платежі; до поліції із заявами про вселення або перешкоджання в користуванні квартирою до травня 2019 року не зверталась, а її твердження щодо його протиправної поведінки спростовуються показами свідків. Звернення ОСОБА_2 до поліції ЄО №6174 від 26 липня 2011 року за фактом погрози фізичної розправи та ЄО №7965 від 24 серпня 2012 року за фактом нанесення тілесних ушкоджень зареєстровані у відношенні інших фізичних осіб, а не позивача ОСОБА_1 . Також зазначив, що у відповідачки не було наміру ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому неможливо враховувати принцип пропорційності втручання у право на повагу до житла, гарантованого статтею 8 Конвенції.
Таким чином, постанова апеляційного суду оскаржується тільки в частині вирішення позову до ОСОБА_2 , а тому в іншій частині ця постанова на предмет законності й обґрунтованості судом касаційної інстанції не перевіряється відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У листопаді 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Перевертайло Л. Т. подала до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на те, що ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі через протиправну поведінку позивача та наявність між ними конфлікту. Апеляційний суд надав правильну оцінку спірним правовідносинам, збалансував інтереси сторін, прийнявши до уваги, що спірна квартира є єдиним житлом відповідача і врахував тривалість її проживання у цій квартирі (більше 18 років).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 182/6801/18 з Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що основним квартиронаймачем спірного житла за адресою: АДРЕСА_1 , була мати сторін по справі - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до пункту 1.1 договору найму житла наймодавець (КП «Міська житлово-технічна інспекція» Нікопольської міської ради) надає наймачу (основному квартиронаймачу) ОСОБА_4 , та членам її сім`ї ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) у користування житло (квартира загальною площею 41,56 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ).
Відповідно до заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Максименко О. В. 24 червня 2014 року за реєстровим №664, усе належне їй майно, де б воно не було та з чого б не складалося, усі майнові права та обов`язки ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_1 .
Згідно з інформацією КП «Нікопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» № 937 від 10 вересня 2019 року, № 1909 від 07 жовтня 2019 року, станом на 31 грудня 2012 року право власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстровано.
Відповідно до довідки про склад сім`ї № 3326 від 05 вересня 2018 року у зазначеній вище квартирі, крім позивача, зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Згідно з актами № 252/2 від 16 липня 2018 року, № 296 від 05 вересня 2018 року, № № 122, 122/2 від 14 травня 2019 року, складеними за підписами сусідів та затвердженими директором ТОВ КК «Домком Нікополь», ОСОБА_2 не користується житлом за адресою: АДРЕСА_1 з 1999 року, а ОСОБА_3 - з 2014 року.
Зустрічний позов до ОСОБА_1 про вселення, поданий ОСОБА_2 16 вересня 2019 року, після скасування судом заочного рішення про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом, ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2019 року повернений заявнику.
За інформацією Нікопольського ВП ГУНП у Дніпропетровській області №49/9420 від 16 квітня 2019 року, наданою на запит представника позивача, у ході перевірки по інформаційно-телекомунікаційній системі Інформаційного порталу Національної поліції України (далі ІТС ІП НПУ) у період часу з 2011 року по теперішній час за фактом звернень щодо протиправних дій за адресою: АДРЕСА_1 - інформація не значиться.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо суд