ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2020 року
м. Київ
справа №291/1130/19
адміністративне провадження №К/9901/16268/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Носадчої О. Е.,
позивач не з`явився
представників відповідача Новака А. В., Паніота В. А., Роздимахи С. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області про визнання протиправним та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020 (колегія суддів у складі: Кузьменко Л. В., Франовської К. С., Совгири Д. І.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області (далі - відповідач, Білилівська сільрада), в якому просив: визнати протиправним і скасувати розпорядження Білилівського сільського голови від 26.07.2019 № 26 про його звільнення у зв`язку з прогулами без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) з посади землевпорядника Білилівської сільради; визнати протиправним і скасувати розпорядження Білилівського сільського голови від 26.07.2019 № 26 про його звільнення за угодою двох сторін на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України з посади землевпорядника Білилівської сільради; поновити його на попередній посаді землевпорядника Білилівської сільради; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 4500,00 грн; відшкодувати моральну шкоду у розмірі 8000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.02.2004 він працював на посаді землевпорядника в Білилівській сільради. 26.07.2019 відповідачем видано два накази за одним номером 26 про його звільнення із займаної посади, але з різних підстав: за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України (у зв`язку з прогулами без поважних причин); за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін). Позивач перший наказ вважає протиправним, оскільки звільнення відбулося під час його тимчасової непрацездатності, що протирічить положенням частини 3 статті 40 КЗпП України. Другий наказ був скасований розпорядженням Білилівської сільради від 02.08.2019 № 27 як помилково виданий. Крім того, відповідач не отримав від позивача письмові пояснення про поважність причин відсутності на роботі за кожен день відсутності, не застосував дисциплінарне стягнення за часткову відсутність на роботі, під розписку розпорядження про звільнення вручив лише 20.08.2019. На думку позивача, наведені обставини свідчать про протиправність дій Білилівської сільради і дають підстави для скасування зазначених наказів і розпорядження, поновлення позивача на посаді землевпорядника, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 21.01.2020 в задоволенні адміністративного позову відмовив.
Судове рішення першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів поважність причин його відсутності на робочому місці 19.07.2019 з 9:00 до 13:00, 22.07.2019 з 9:00 до 16:00, 23.07.2019 з 9:00 до 16:00, 24.07.2019 з 9:00 до 18:00, 25.07.2019 з 9:00 до 18:00, чим допустив прогули у вказані дні. Суд першої інстанції дійшов такого висновку з огляду на те, що обставини щодо відсутності позивача на роботі у вказані години протягом робочих днів та у зазначені вище робочі дні зафіксовані відповідачем у передбаченому законом порядку, а факт перебування позивача на лікарняному з 24 по 30 липня 2019 року суд визнав не підтвердженим у законному порядку. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що розпорядження Білилівського сільського голови від 26.07.2019 № 26 про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з прогулами без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України з посади землевпорядника Білилівської сільради є правомірним. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що не підлягають задоволенню і позовні вимоги про поновлення позивача на попередній посаді, стягнення з Білилівської сільради середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, оскільки вони є похідними від вимоги про скасування розпорядження про звільнення, яка є необґрунтованою. Щодо правомірності розпорядження Білилівського сільського голови від 26.07.2019 № 26 про звільнення позивача за угодою двох сторін на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України з посади землевпорядника Білилівської сільради суд першої інстанції дійшов висновку, що вказане розпорядження відповідача не породжує для позивача жодних юридичних наслідків, оскільки було скасоване самим же відповідачем розпорядженням від 02.08.2019 № 27 як помилково видане і не було реалізоване останнім, тому в задоволенні позовних вимог в цій частині суд першої інстанції також відмовив.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2019 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21.01.2020 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування розпорядження Білилівського сільського голови від 26.07.2019 № 26 про звільнення ОСОБА_1 з посади землевпорядника Білилівської сільради за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, поновлення ОСОБА_1 на посаді землевпорядника Білилівської сільради та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з по день постановлення судом рішення у справі. В цій частині прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправними та скасовано розпорядження Білилівського сільського голови від 26.07.2019 № 26 про звільнення ОСОБА_1 з посади землевпорядника Білилівської сільради у зв`язку з прогулами без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на роботі посаді землевпорядника Білилівської сільради з 27.07.2019. Стягнуто з Білилівської сільради на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.07.2019 по 26.05.2020 включно в сумі 45 154,00 грн, моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн. Стягнуто з Білилівської сільради у дохід держави судовий збір в сумі 2305,20 грн.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині щодо визнання протиправним і скасування розпорядження Білилівського сільського голови від 26.07.2019 № 26 про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України як такого, що не було реалізоване, і відповідно, не спричинило для позивача настання негативних наслідків. Разом з тим, суд не погодився з позицією суду першої інстанції в частині відсутності правових підстав для скасування розпорядження Білилівського сільського голови від 26.07.2019 № 26 про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з прогулами без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України з посади землевпорядника Білилівської сільради з огляду на правомірність вказаного розпорядження, виходячи з того, що на момент прийняття спірного розпорядження про звільнення позивача, відповідач належним чином не пересвідчився у відсутності поважних причин неявки позивача на роботу, не відібрав у останнього письмових пояснень щодо причин відсутності на робочому місці. Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з доводами позивача про протиправність розпорядження відповідача від 26.07.2019 № 26 з огляду на його видання в період тимчасової непрацездатності позивача. Посилання відповідача на порушення порядку видачі листка непрацездатності суд до уваги не взяв, оскільки він недійсним не визнавався, висновки уповноваженого на те органу про порушення порядку його видачі відсутні. Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 8000,00 грн суд встановив порушення законних прав позивача в результаті протиправних дій відповідача, наслідком яких стала втрата роботи, гарантованого заробітку і доходу. Суд зазначив, що ці порушення призвели до моральних страждань позивача, вимагають від останнього додаткових зусиль для організації життя. З урахуванням характеру цих порушень, глибини душевних страждань позивача суд стягнув грошову компенсацію на відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000,00 грн.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції. На обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що апеляційним судом в оскаржуваній постанові зроблено висновок про невиконання відповідачем обов`язку зажадати письмові пояснення від працівника та неодержання такого пояснення, однак проігноровано доведений факт порушення позивачем трудової дисципліни, який відповідачем був підтверджений представленими суду доказами (актами, показаннями свідків, поясненнями сторін). Скаржник зазначає, що дійшовши до такого висновку, суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.05.2019 по справі № 553/1875/16-ц, відповідно до якого невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами. При цьому, апеляційний суд не навів обґрунтованих мотивів необхідності відступлення від такого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у наведеній постанові Верховного Суду. Крім того, скаржник наголошує на тому, що дії ОСОБА_1 вчинені у формі прогулу є порушенням ним Правил внутрішнього трудового розпорядку, Посадової інструкції землевпорядника Білилівської сільради та норм КЗпП України, пов`язаними з відпрацюванням працівника робочого часу. Звертає увагу на те, що представник відповідача в судовому засіданні не повідомляв, що позивач відмовився від дачі пояснень по причини відсутності на роботі. Натомість в додаткових письмових поясненнях представник відповідача звернула увагу на те, що запропонувала позивачу надати письмові пояснення, однак до кінця робочого дня позивач цього не зробив.
У доповнені до касаційної скарги представник відповідача зазначає, що апеляційним судом також не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.10.2018 у справі № 806/2272/16, від 05.09.2019 у справі № 826/19359/16, від 03.10.2019 у справі № 818/3584/15. Отже, скаржник вважає, що суд першої інстанції в повній мірі встановив суть спірних правовідносин, встановив факт правомірності прийнятого рішення про звільнення позивача з посади землевпорядника сільської ради у зв`язку з прогулом.
Позиція інших учасників справи
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 16.07.2020 у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж. М. (судді-доповідача), Дашутіна І. В., Мартинюк Н. М. відкрито касаційне провадження за скаргою Білилівської сільради на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020.
Ухвалою Верховного Суду від 08.10.2020 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у відкритому судовому засіданні на 14 год 00 хв 20.10.2020.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 19.10.2020 № 1997/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 291/1130/19 у зв`язку зі зміною спеціалізації та веденням до іншої судової палати судді Дашутіна І. В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 21.09.2020 № 12), який входить до складу постійної колегії суддів.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2020 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 291/1130/19.
20.10.2020 у зв`язку з відсутністю позивача розгляд справи відкладено до 14 год 00 хв 03.11.2020.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
На підставі розпорядження сільського голови Білилівської сільради від 01.02.2004 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду інженера-землевпорядника.
26.07.2019 сільським головою Білилівської сільради видано два розпорядження за однаковим номером 26 про звільнення ОСОБА_1 з посади інженера-землевпорядника, а саме: за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України (у зв`язку з прогулами без поважних причин); за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).
У подальшому розпорядженням сільського голови Білилівської сільради від 02.08.2019 № 27 скасовано проект розпорядження від 26.07.2019 № 26 про звільнення ОСОБА_1 з роботи за угодою двох сторін за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, який був помилково виданий ОСОБА_1
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.
Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина перша статті 3 КЗпП України).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Згідно з частиною третьою статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Статтею 139 КЗпП України визначено обов`язок працівників працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Статтею 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Відповідно до статті 1 Закону України від 07.06.2001 № 2493-III "Про службу в органах місцевого самоврядування" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Статтею 2 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" визначено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України. Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Основними обов`язками посадових осіб місцевого самоврядування є: додержання Конституції і законів України, інших нормативно-правових актів, актів органів місцевого самоврядування; забезпечення відповідно до їх повноважень ефективної діяльності органів місцевого самоврядування; додержання прав та свобод людини і громадянина; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків, а також іншої інформації, яка згідно із законом не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи, підвищення професійної кваліфікації; сумлінне ставлення до виконання службових обов`язків, ініціативність і творчість у роботі; шанобливе ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого самоврядування, турбота про високий рівень культури, спілкування і поведінки, авторитет органів та посадових осіб місцевого самоврядування; недопущення дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити інтересам місцевого самоврядування та держави (стаття 8 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування").
В силу приписів статті 19 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" організація навчання і підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування, просування їх по службі, визначення тривалості робочого часу, порядку здійснення ними службових відряджень та відшкодування витрат на ці відрядження, а також особливості їх дисциплінарної відповідальності, вирішення інших питань, пов`язаних із службою в органах місцевого самоврядування, забезпечуються у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до пункту 1.1. Посадової інструкції спеціаліста-землевпорядника, затвердженої рішенням 29 сесії 6 скликання Білилівської сільради від 03.06.2013, спеціаліст-землевпорядник відноситься до категорії спеціалістів та є посадовою особою місцевого самоврядування.
Пунктом 1.4. вказаної Посадової інструкції передбачено, що спеціаліст-землевпорядник сільської ради підпорядкований безпосередньо сільському голові та підзвітний і підконтрольний начальнику районного відділу земельних ресурсів.
Відповідно до пункту 6.1 Посадової інструкції спеціаліста-землевпорядника спеціаліст-землевпорядник сільської ради несе відповідальність за неналежне виконання службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, порушення спеціальних обмежень щодо посадових осіб місцевого самоврядування згідно статей 12, 13, 23 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", чинного законодавства України про працю та статей 7, 8, 9 Закону України "Про боротьбу з корупцією".