ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2020 року
м. Київ
справа №826/10186/17
касаційне провадження №К/9901/64566/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2018 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Глущенко Я.Б.; судді - Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.)
у справі № 826/10186/17
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2017 року № 1961942-1305.
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 05 березня 2018 року адміністративний позов задовольнив повністю з підстави ненадання контролюючим органом доказів використання позивачем земельної ділянки під належними на праві приватної власності нежилими приміщеннями в межах господарської діяльності.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 липня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позову.
ОСОБА_1 звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2018 року та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 березня 2018 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що в розумінні положень пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Відтак, оскільки за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, щодо якої виник спір, не зареєстровано, відсутні підстави для визначення їй суми податкового зобов`язання із земельного податку в розмірі 24785,78 грн згідно з оскаржуваним актом індивідуальної дії.
Верховний Суд ухвалою від 01 листопада 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
17 червня 2020 року ГУ ДФС у м. Києві заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - ГУ ДФС у м. Києві на Головне управління ДПС у м. Києві у зв`язку з реорганізацією, яке згідно із статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 286.5 статті 286 ПК України прийнято податкове повідомлення-рішення від 28 квітня 2017 року № 1961942-1305, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 24785,78 грн.
Підставою для прийняття вказаного акта індивідуальної дії стало те, що ОСОБА_1 з 25 грудня 2014 року є власником нежитлових будівель - господарського блоку, загальною площею 416,4 кв. м., та навісу, загальною площею 59,7 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Статтею 206 цього Кодексу передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Підпунктом 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України передбачено, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Згідно з пунктом 286.1 статі 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу (пункт 286.5 статті 286 ПК України).