ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 2a-0770/2730/11
касаційне провадження № К/9901/55420/18
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області
на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року (головуючий суддя - Луцович М.М.)
та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Глушко І.В.; судді - Коваль Р.Й., Макарик В.Я.)
у справі № 2а-0770/2730/11
за позовом Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області
до Приватного підприємства "Уж Експрес",
Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМІА Україна"
про визнання правочину фіктивним та стягнення коштів,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2011 року Ужгородська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі - Ужгородська ОДПІ; позивач; контролюючий орган) звернулася до суду з адміністративним позовом до Приватного підприємства "Уж Експрес" (далі - ПП "Уж Експрес"; відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМІА Україна" (далі - ТОВ "ОМІА Україна"; відповідач-2), в якому просила визнати фіктивним правочин, укладений між відповідачами, та стягнути в дохід Державного бюджету України з ПП "Уж Експрес" кошти в розмірі 715600,00 грн, отримані за цим правочином.
Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 13 лютого 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 07 червня 2018 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Ужгородська ОДПІ звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, наголошує на тому, що оспорюваний правочин завідомо суперечний інтересам держави та суспільства, оскільки невстановлені особи умисно, з корисливих спонукань, з метою незаконного збагачення, без мети здійснення задекларованого основного виду діяльності - оптової торгівлі, створили на території Закарпатської області ПП "Уж Експрес" з ознаками фіктивного підприємництва, за допомогою якого в період з 2010 року по січень 2011 року здійснювали конвертацію безготівкових коштів у готівку та незаконно хотіли заволодіти грошовими коштами в розмірі 715600,00 грн.
Верховний Суд ухвалою від 01 серпня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Ужгородської ОДПІ.
06 вересня 2018 року від відповідача-2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також наголосив на тому, що між відповідачами були відсутні будь-які договірні відносини, а кошти в розмірі 715600,00 грн отримано ПП "Уж Експрес" від ТОВ "ОМІА Україна" без жодних правових підстав, що підтверджується долученими відповідачем-2 до матеріалів справи судовими рішеннями.
Від відповідача-1 відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
09 жовтня 2020 року Ужгородською ОДПІ заявлено клопотання про заміну позивача у справі - Ужгородської ОДПІ на Головне управління ДПС у Закарпатській області у зв`язку з реорганізацією, яке згідно із статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою адміністрацією у Закарпатській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "Уж Експрес" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 27 січня 2010 року по 31 січня 2011 року, за результатами якої складено акт від 22 квітня 2011 року № 1/23-60/36908299.
Під час перевірки контролюючим органом встановлено, що між відповідачами укладено фіктивний правочин, за яким ПП "Уж Експрес" отримано з розрахункового рахунка ТОВ "ОМІА Україна" грошові кошти в сумі 715600,00 грн як оплату за послуги згідно з рахунком-фактурою від 18 січня 2011 року № 3547/17 DN-11-LOC.
З огляду на викладене, Ужгородська ОДПІ, вважаючи, що вказаний правочин завідомо суперечний інтересам держави і суспільства, оскільки був вчинений відповідачаем-1 з корисливих мотивів, а саме з метою незаконного збагачення без мети здійснення основного виду діяльності, звернулася до суду з розглядуваним позовом.
Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За правилами частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Водночас, згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Частиною третьою статті 228 ЦК України при цьому передбачено, що в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.