ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 813/5348/15
адміністративне провадження № К/9901/41014/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року (головуючий суддя - Кравців О.Р.)
та на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Рибачук А.І., судді - Багрій В.М., Старунський Д.М.)
у справі №813/5348/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Клуб професійного футболу "Карпати""
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області
про скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Клуб професійного футболу "Карпати"" (далі - позивач, платник, Товариство, ТОВ "КПФ "Карпати"") звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ДПІ у Шевченківському районі) про скасування податкового повідомлення - рішення.
На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених за результатами господарської діяльності з ТОВ "Гарант Буд" у періоді, що перевірявся.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року, адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі №0001482201 від 31.08.2015;
- стягнуто на користь ТОВ "Клуб професійного футболу "Карпати" за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Шевченківському районі судові витрати в сумі 11 115,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи в повній мірі підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Грант Буд" у періоді, що перевірявся.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження здійснення розрахунку між сторонами за результатами виконання умов укладеного між позивачем та ТОВ "Грант Буд" договору про виконання робіт від 01.10.2014 №1/10. А також вказує про відсутність у контрагента необхідних основних засобів та трудових ресурсів для виконання передбачених договором робіт в обумовлений договором строк.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
19 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
10 травня 2017 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких Товариство зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань правильності формування податкового зобов`язання та податкового кредиту по податку на додану вартість за листопад 2014 року, в тому числі з питання правомірності формування податкового кредиту по податку на додану вартість з ТОВ "Гарант Буд", за результатами якої складено акт № 320/109/13-07-22-01-10/31805003 від 18.08.2015 (далі - Акт перевірки).
Згідно з висновками Акта перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог: п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за листопад 2014 року на суму 494 000,00 грн.
На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 31.08.2015 №0001482201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 741 000,00 грн, з яких за основним платежем - 494 000,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 247 000,00 грн.
Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Гарант Буд" у періоді, що перевірявся.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до статті 159 КАС України (у редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (у редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідають в зв`язку з наступним.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі - ПК України, тут і далі в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).