Постанова
Іменем України
05 листопада 2020 року
м. Київ
справа №127/17096/18
провадження №61-22св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
відповідачі: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на постанову Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року у складі колегії суддів Сопруна В. В.,
Марчук В. С., Матківської М. В.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з позовом, в якому просили виселити ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з проживаючими членами їх сім`ї з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житла та вселити у вказаний будинок позивачів.
Позов мотивовано тим, що будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .
У вказаному будинку постійно проживали позивачі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7
ОСОБА_2 не повідомив спадкоємців про відкриття спадщини та зареєстрував будинок, прибудови до нього, земельну ділянку на своє ім`я, подав документи для реєстрації та отримав державні акти на нерухоме майно.
16 січня 2014 року ОСОБА_2 без відома спадкоємців подарував житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а також земельну ділянку по АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
Після укладення договору дарування відповідач ОСОБА_5 виселив усіх спадкоємців з будинку.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 лютого 2017 року визначено, що частка ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,0939 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані по АДРЕСА_1 , становила Ѕ частину. Визначено, що частка ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві спільної сумісної власності на житловий будинок з прибудовою, цегляний, житловою площею 58,9 кв.м, зазначений на плані літ. «А» 1968 року забудови, огорожу «№1-2», криницю «Г», хлів «Б», хлів «б», хлів «б2», вбиральню «В», що знаходяться в АДРЕСА_1 , наявний станом на момент їх придбання згідно договору купівлі - продажу будинку від 21 липня 1999 року становить Ѕ частину.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2018 року визнано недійсними договори дарування, укладені 16 січня 2014 року.
З моменту укладання договору дарування відповідач чинить перешкоди в користуванні будинком позивачам, не допускає у домогосподарство. Майно, яке знаходилося в будинку і належало позивачам, він викинув. Комісію квартального комітету у двір будинку не допущено. Позивачі весь цей час мешкають у тимчасових приміщеннях, чим порушуються їх права.
Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 березня 2019 року у складі судді Федчишена С. А.позов задоволено.
Виселено ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з проживаючими членами сім`ї з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
Вселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в будинок АДРЕСА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі не допускають позивачів до володіння їх майном, що відповідно до положень статей 316, 319, 391 ЦК України, статей 150, 155 ЖК України, є підставою для захисту їх прав шляхом виселення відповідачів із спірного будинку та вселення у нього позивачів.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що договір найму між сторонами не укладався, а відтак не може нести для відповідачів обов`язку звільнення жилого приміщення у зв`язку з припиненням такого (договору найму) (стаття 169 ЖК УРСР) та виселення з цих підстав.
Суд першої інстанції не звернув уваги на підставу зазначеної позовної вимоги і в своєму рішенні керувався статтею 391 ЦК України, чим вийшов за межі позовних вимог.
Власником будинку та земельної ділянки на Ѕ частину цього майна став ОСОБА_2 з часу визнання недійсним договорів дарування, тобто з часу набрання законної сили рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2018 року, з 31 березня 2018 року.
На час звернення з позовом до суду він набув права власності, що стосується ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , то вони не набули права власності у встановленому законом порядку, оскільки постановами державного нотаріуса від 28 січня 2016 року їм відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Згідно висновків апеляцйіного суду не є підставою для виселення членів сім`ї власника будинку, у тому числі й колишніх, сам факт визнання договору дарування недійсним (спірних об`єктів нерухомості), яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.
ОСОБА_5 набув право користування спірним житлом згідно із законом, тобто набув охоронюване законом право на мирне володіння майном.
Крім того, виселення з урахуванням стану здоров`я ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , може призвести до виникнення негативних для них наслідків, пов`язаних з відсутністю в них житла.
Відповідачі не відмовляються від свого права користування жилим приміщенням, тому відсутні правові підстави для виселення відповідачів, оскільки ні у ЦК України, ні у ЖК УРСР не передбачена можливість виселення члена сім`ї власника без надання іншого жилого приміщення.
Відповідачі не є таким, що самоправно вселились до жилого приміщення, тому підстави, для їх виселення відсутні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимого про вселення позивачів у спірний будинок, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності доказів факту перешкоджання позивачам користуватися спірним житлом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_5 користується належним позивачам житловим будинком, без будь - яких законних підстав. В будинок АДРЕСА_1 він вселився на підставі договору дарування від 16 січня 2011 року, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2018 року у справі №127/10402/17, визнано недійсним. Цим рішенням визнано недійсним також договір дарування земельної ділянки за цією ж адресою.
На час смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 року в будинку постійно мешкали позивачі, зареєстровані в будинку і іншого житла не мають.
Суд апеляційної інстанції безпідставно посилався на положення статті 169 ЖК УРСР і безпідставно зазначив, що місцевий суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки суд першої інстанції не посилався на статтю 169 ЖК УРСР.
Апеляційний суд не врахував, що позивачі звернулися до суду не лише з позовною вимогою про виселення, а також і про вселення, оскільки не мають іншого житла. При цьому факт перешкод позивачам у користуванні спірним будинком підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, яким суд першої інстанції дав належну оцінку.
Суд апеляційної інстанції дійшов непереконливого висновку про відмову позивачам у вселенні в будинок. Скасовуючи рішення місцевого суду в повному обсязі, апеляційний суд не застосував матеріальний закон, який підлягав застосуванню, зокрема статтю 391 ЦК України, на яку послався суд першої інстанції. Таким чином, законних власників будинку не було вселено в єдине їхнє житло, право власності не захищено.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_5 в особі представника, заперечує проти доводів позивачів та просить залишити прийняту апеляційним судом постанову без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.
Фактичні обставини, встановлені судами
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_5 - є дітьми позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За договором купівлі-продажу будинку від 21 липня 1999 року, ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_2 купив житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 , житловою площею 58,9 кв.м., зазначений на плані літ. «А», 1967 року забудови, огорожу «№1-2», криницю «Г», хлів «Б», хлів «б», хлів «б2», вбиральню «В».
За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21 липня 1999 року, ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_2 купив земельну ділянку, площею 939 кв.м, по АДРЕСА_1 , надану для будівництва та обслуговування житлового будинку.
16 січня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , ОСОБА_3 укладено договір дарування житлового будинку, згідно якого ОСОБА_2 безоплатно передав у власність (подарував) ОСОБА_5 - 97/100 часток, а ОСОБА_3 - 3/100 частки будинку з господарськими будівлями та спорудами, по АДРЕСА_1 (житловий будинок А, загальною площею 114,0 кв.м., житловою площею 58,6 кв.м., погреби п/а1, п/б2, літні кухні Б, б, Г, сараї б2, Д, убиральня Ж, огорожа №1-№2, криниця №3).
Крім того, 16 січня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , ОСОБА_3 укладено договір дарування земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_2 безоплатно передав у власність (подарував) ОСОБА_5 - 97/100 часток, а ОСОБА_3 - 3/100 частки земельної ділянки, площею 0,0939 га, по АДРЕСА_1 .
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 18 квітня 2017 року (справа №127/2611/16-ц), визначено, що частка ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, площею 0,0939 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що по АДРЕСА_1 становила Ѕ частину, а в праві спільної сумісної власності на житловий будинок з прибудовою, цегляний, житловою площею 58,9 кв.м., зазначений на плані літ. «А», 1967 року забудови, огорожу «№1-2», криницю «Г», хлів «Б», хлів «б», хлів «б2», вбиральню «В», що по АДРЕСА_1 , наявні станом на момент їх придбання згідно договору купівлі-продажу будинку від 21 липня 1999 року - становила Ѕ частину.
Цим рішенням було встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_7 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 ) з 19 грудня 1975 року перебували у шлюбі. Після смерті дружини ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ввів в експлуатацію добудови, отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22 жовтня 2013 року, зокрема, на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , загальною площею 114 кв.м., житловою площею 58,6 кв.м.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2018 року (справа №127/10402/17), визнано недійсним договір дарування житлового будинку, укладений 16 січня 2014 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , ОСОБА_3 щодо безоплатної передачі у власність ОСОБА_5 - 97/100 часток, ОСОБА_3 - 3/100 часток будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 ; визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений 16 січня 2014 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , ОСОБА_3 щодо безоплатної передачі у власність ОСОБА_5 - 97/100 часток, ОСОБА_3 - 3/100