Постанова
Іменем України
28 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 607/1860/16-ц
провадження № 61-47583св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Усика Г. І. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулейкова І. Ю.,Гулька Б. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Державний заклад "Відділкова клінічна лікарня станції Тернопіль" Державного територіально-галузевого об`єднання "Львівська залізниця", Акціонерне товариство "Українська залізниця",
третя особа - Тернопільська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 серпня 2018 року у складі судді Ромазана В. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Дикун С. І., Парандюк Т. С., Храпак Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, рішень судів попередніх інстанцій
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного закладу "Відділкова клінічна лікарня станції Тернопіль" Державного територіально-галузевого об`єднання "Львівська залізниця" (далі - ДЗ "ВКЛС Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця"), Державної адміністрації залізничного транспорту України, третя особа - Тернопільська міська рада, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за період затримки виконання рішення суду.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що з 27 березня 2012 року він працював на посаді головного лікаря ДЗ "ВКЛС Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця".
Наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 23 липня 2014 року № 1105/ос його звільнено із займаної посади на підставі пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та пункту 5.3.11 контракту № 24 за невиконання умов контракту - не забезпечення виконання у встановлені строки законних вимог суб`єктів внутрішнього фінансового контролю залізниці, а дію контракту № 24 припинено.
Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 16 липня 2015 року у справі № 607/10389/14-ц за позовом ОСОБА_1 до Державної адміністрації залізничного транспорту України, Міністерства інфраструктури України, третя особа - Державне територіально-галузеве об`єднання "Львівська залізниця", про встановлення факту перебування на посаді на умовах безстрокового трудового договору, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, його поновлено на посаді головного лікаря ДЗ "ВКЛС Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця" з 24 липня 2014 року.
Посилаючись на те, що виплата середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу не була предметом розгляду у зазначеній вище справі, позивач просив стягнути з ДЗ "ВКЛС Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця" середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 83 962,24 грн, за період з 24 липня
2014 року (дати його незаконного звільнення) по 17 липня 2015 року (дата поновлення на посаді).
Крім того, оскільки судове рішення про поновлення його на роботі у добровільному порядку Державною адміністрацією залізничного транспорту України, як стороною трудового контракту не виконано, позивач просив стягнути з Державної адміністрації залізничного транспорту України середній заробіток за час затримки виконання судового рішення, за період з 17 липня 2015 року по 23 лютого 2016 року у розмірі 51 236,80 грн.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 30 червня 2016 року, занесеною до журналу судового засідання, задоволено клопотання ОСОБА_1 про заміну сторони відповідача у частині позовних вимог про стягнення середньомісячної заробітної плати за час затримки виконання судового рішення з Державної адміністрації залізничного транспорту України на Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця").
У липні 2016 року ОСОБА_1 збільшив розмір позовних вимог щодо стягнення заробітної плати за час затримки виконання рішення суду, просив стягнути з АТ "Українська залізниця" середній заробіток за час затримки виконання судового рішення у розмірі 86 606,72 грн, за період з 17 липня
2015 року по 27 липня 2016 року.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 10 серпня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ДЗ "ВКЛС Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 83 962,24 грн, з утриманням із ДЗ "ВКЛС Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця" податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.
Стягнуто з АТ "Українська залізниця" середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в розмірі 86 606,72 грн, з утриманням із АТ "Українська залізниця" податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.
Допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення з ДЗ "ВКЛС Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця" на користь ОСОБА_1 6 611,25 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 08 листопада 2016 року апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" задоволено частково, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 серпня
2016 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до
АТ "Українська залізниця" про стягнення середнього заробітку за період затримки виконання рішення суду та стягнення судового збору, ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про стягнення середньої заробітної плати за період затримки виконання рішення суду з АТ "Українська залізниця".
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 08 листопада 2016 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ "Українська залізниця" про стягнення середнього заробітку за період затримки виконання рішення суду скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ "Українська залізниця" про стягнення середнього заробітку за період затримки виконання рішення суду, та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд зазначив, що суди не з`ясували, чи припинено юридичну особу Державної адміністрації залізничного транспорту України відповідно до вимог частини другої статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та у зв`язку з цим не встановили коло осіб, які мають нести відповідальність за невиконання рішення суду про поновлення позивача на посаді головного лікаря ДЗ "ВКЛС Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця".
У березні та у травні 2018 року ОСОБА_1 збільшив розмір позовних вимог, просив стягнути з АТ "Українська залізниця" середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у розмірі 232 714,24 грн, за період з 17 липня 2015 року по 08 травня 2018 року.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 01 серпня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що АТ "Українська залізниця" є неналежним відповідачем за вимогами позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі за період з 17 липня 2015 року по 08 травня 2018 року, оскільки моментом переходу прав та обов`язків до правонаступника юридичної особи слід вважати дату внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення юридичної особи. Зважаючи на те, що на дату розгляду справи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відсутній запис про припинення Державної адміністрації залізничного транспорту, суд першої інстанцій дійшов висновку про безпідставність вимог позивача про стягнення з АТ "Українська залізниця" середнього заробітку за час невиконання судового рішення.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 серпня
2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 , у якій заявникпросив скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 серпня 2018 року і постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 листопада 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували частину п`яту статті 104 ЦК України, пункт 1 розділу ІІІ Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", частину першу статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", а також не врахували, що затвердження Міністром інфраструктури України, головою та членами комісії з утворення АТ "Українська залізниця" зведеного передавального акта
від 05 серпня 2015 року, згідно з яким до переліку юридичних осіб, правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов`язків яких після реорганізації шляхом злиття переходить до АТ "Українська залізниця", внесено Державну адміністрацію залізничного транспорту України, що є документальним підтвердженням правонаступництва АТ "Українська залізниця".
Суди попередніх інстанції також не звернули увагу, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, юридична особа АТ "Українська залізниця" зазначена правонаступником Державної адміністрації залізничного транспорту України, та не урахували правові висновки щодо правонаступництва АТ "Українська залізниця", викладені Верховним Судом у постановах: від 06 березня 2018 року у справі № 910/24431/16, від 14 березня 2018 року у справі № 910/11058/17,
від 21 березня 2018 року у справі № 591/1/16-ц, від 26 березня 2018 року у справі № 757/18979/14-ц, від 31 травня 2018 року у справі № 910/1879/17,
від 20 червня 2018 року у справі № 910/5809/15-г, від 03 липня 2018 року у справі № 910/4425/16, від 10 серпня 2018 року у справі № 910/5955/17.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 року провадження у справі зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Обʼєднаною палатою Касаційного цивільного суду справи № 296/443/16-ц (провадження № 61-16634св19)
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року касаційне провадження поновлено.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 виконував обовʼязки головного лікаря ДЗ "ВКЛС Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця" на підставі контракту від 01 жовтня 2013 року № 24, укладеного між ним та Державною адміністрацією залізничного транспорту України на термін
з 02 жовтня 2013 року по 01 жовтня 2014 року.
Наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 23 липня 2014 року № 1105/ос ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України та пункту 5.3.11 контракту № 24 за невиконання умов контракту - не забезпечення виконання у встановлені строки законних вимог суб`єктів внутрішнього фінансового контролю залізниці, та припинено дію трудового контракту.
Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 16 липня 2015 року у справі № 607/10389/14-ц за позовом ОСОБА_1 до Державної адміністрації залізничного транспорту України, Міністерства інфраструктури України, третя особа - Державне територіально-галузеве об`єднання "Львівська залізниця", про встановлення факту перебування на посаді на умовах безстрокового трудового договору, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, позивача поновлено на посаді головного лікаря ДЗ "ВКЛС Тернопіль" ДТГО "Львівська залізниця" з 24 липня 2014 року.
На дату розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, рішення суду щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді не виконано.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.