ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 752/2391/17 (2а-14/09)
адміністративне провадження №№К/9901/67425/18, К/9901/23747/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув в порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №752/2391/17 (2а-14/09)
за заявою ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження і видачу виконавчого листа в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міський профспілковий комітет атестованих працівників Ялтинського міського управління
про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за касаційними скаргами ОСОБА_1 і Міністерства внутрішніх справ України
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року (прийняту у складі: головуючого судді Вівдиченко Т.Р., суддів Троян Н.М., Чаку Є.В.)
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст вимог заяви
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження і видачу виконавчого листа, в якій просив замінити боржника у виконавчому провадженні згідно виконавчого листа Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 28 лютого 2011 року у справі №2а-14/2009 про зобов`язання Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим виплатити на користь ОСОБА_1 суму заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 16 серпня 2007 року до 8 липня 2010 року у сумі: 67451,78 грн, а саме: Ялтинське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим на Міністерство внутрішніх справ України (ідентифікаційний код 00032684, місцезнаходження: 01024, місто Київ, вулиця Богомольця, будинок 10).
Замінити третього відповідача у справі №2а-14/2009 - Головне управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим на Державну казначейську службу України.
Визнати виконавчий лист Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 28 лютого 2011 року у справі №2а-14/2009 таким, що не підлягає виконанню, з причини зміни резолютивної частини судового рішення відповідно до частини четвертої статті 259 Кодексу адміністративного судочинства України.
Видати новий виконавчий лист згідно постанови Вищого адміністративного суду України 15 липня 2014 року у справі №К-27178/10, боржниками в якому визначити Міністерство внутрішніх справ України (ідентифікаційний код 00032684) і Державну казначейську службу України (ідентифікаційний код 37567646).
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2010 року у справі №2а-14/2009 було задоволено його адміністративний позов до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міський профспілковий комітет атестованих працівників Ялтинського міського управління, про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення сум грошового утримання за час вимушеного прогулу. На підставі зазначеного рішення Ялтинським міським судом Автономної Республіки Крим 28 лютого 2011 року позивачу був виданий виконавчий лист №2а-14/2009.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 15 липня 2014 року було частково задоволено касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим. Змінено постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2010 року, а саме: зобов`язано Ялтинський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим виплатити на його користь суму заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 16 серпня 2007 року до 16 серпня 2008 року.
Як зазначив позивач, він ще на підставі постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2010 року намагався через відділ державної виконавчої служби Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим виконати рішення суду, однак рішення станом на момент звернення позивача з цією заявою не виконано.
Відповідно до пункту постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, зокрема, Ялтинське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим і Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим ліквідуються як юридичні особи публічного права. Проте, станом на момент звернення позивача із заявою Ялтинське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим не перебуває у процесі припинення. Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, хоча і знаходиться в стані припинення, але як юридичну особу його не припинено.
Головне управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим 29 грудня 2011 року припинив свою діяльність у зв`язку з реорганізацією. На підставі постанови Кабінету Міністрів України №651 від 15 червня 2011 року нова (реорганізована) юридична особа була зареєстрована 1 грудня 2011 року з найменуванням: Головне управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, яка не перебуває в процесі припинення, але знаходиться на території окупованої Автономної Республіки Крим.
Враховуючи, що відповідачі, будучи територіальними органами державної виконавчої влади України, не функціонують у зв`язку з окупацією Автономної Республіки Крим Російською Федерацією, а на законодавчому рівні питання з цього приводу жодним чином не вирішено, а також з метою забезпечення реальної можливості виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 15 липня 2014 року, існує необхідність замінити боржника у виконавчому провадженні за виконавчим листом, виданим Ялтинським міським судом Автономної Республіки Крим 28 лютого 2011 року у справі №2а-14/2009.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 2 листопада 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження та видачу виконавчого листа відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим і Головне управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим станом на день звернення позивача до суду із заявою перебувають у стані припинення.
Жодних доказів на підтвердження факту припинення юридичних осіб - боржників заявник суду не надав.
Отже, враховуючи, що боржник у виконавчому провадженні може бути замінений його правонаступником лише у разі вибуття, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для такої заміни.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 2 листопада 2017 року скасовано, ухвалено нову постанову, якою частково задоволено заяву ОСОБА_1 .
Замінено сторону виконавчого провадження з виконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2010 року у справі №752/2391/17 - боржника Ялтинське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим на Міністерство внутрішніх справ України (ідентифікаційний код 00032684, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Богомольця, буд. 10).
В решті вимог заяви позивача відмовлено.
Оскаржуване судове рішення мотивовано тим, що оскільки відсутня можливість стягнути заробітну плату на користь ОСОБА_1 з Ялтинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, то належним боржником у цій справі має бути центральний орган - Міністерство внутрішніх справ України, що відповідає нормам процесуального права і фактично забезпечує ефективність захисту порушеного права на стадії виконання судового рішення.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про заміну сторони виконавчого провадження, а тому, зазначену ухвала суду належить скасувати, а заяву задовольнити в цій частині.
Щодо вимог позивача про заміну третього відповідача у справі №2а-14/2009 - Головне управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим на Державну казначейську службу України, визнання виконавчого листа Ялтинського міського суду АР Крим від 28 лютого 2011 року у справі №2а-14/2009 таким, що не підлягає виконанню і видачу нового виконавчого листа, колегія суддів зазначила, що чинним Кодексом адміністративного судочинства України (надалі також - "КАС України") не передбачено повноважень у суду апеляційної інстанції на вчинення вказаних процесуальних дій.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року в частині відмови у задоволенні вимог позивача про заміну третього відповідача у справі №2а-14/2009 - Головне управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим на Державну казначейську службу України, визнання виконавчого листа Ялтинського міського суду АР Крим від 28 лютого 2011 року у справі №2а-14/2009 таким, що не підлягає виконанню і видачу нового виконавчого листа, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву в цій частині повністю.
Зокрема, скаржник зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції в частині є необґрунтованим, прийнятим із порушенням норм матеріального і процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційну скаргу обґрунтовано доводами, аналогічними з доводами, зазначеними у заяві про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником та апеляційній скарзі.
У касаційній скарзі Міністерство внутрішніх справ України просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року і залишити в силі ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 2 листопада 2017 року.
Зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції в частині є необґрунтованим, прийнятим із порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема, Міністерство внутрішніх справ вказує на те, що суд апеляційної інстанції не повідомив його як зацікавлену особу про розгляд справи, не направив на його адресу копію оскаржуваної постанови.
Крім того, на думку скаржника, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим є роботодавцем заявника і має бути належним боржником в разі заміни, а не Міністерство внутрішніх справ України, оскільки Ялтинське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим було територіальним підрозділом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим.
Інші учасники справи не надали суду своїх відзивів на касаційні скарги.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі рішення Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міський профспілковий комітет атестованих працівників Ялтинського міського управління про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення сум грошового утримання за час вимушеного прогулу Ялтинським міським судом Автономної Республіки Крим 28 лютого 2011 року було видано виконавчий лист про зобов`язання Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим виплатити на користь позивача суму заборгованості із заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 16 серпня 2007 року до 8 липня 2010 року в сумі: 67451,78 грн.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 15 липня 2014 року касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим задоволено частково, постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2010 року змінено, а саме: викладено абзац сьомий резолютивної частини постанови у наступній редакції: "Зобов`язати Ялтинський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим виплатити на користь ОСОБА_1 суму заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 16 серпня 2007 року до 16 серпня 2008 року". В решті постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2010 року залишено без змін.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" триває процедура ліквідації територіальних органів Міністерства внутрішніх справ. Згідно переліку територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, що ліквідуються, прийнято рішення про ліквідацію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим.
За інформацією, яка розміщена в Єдиному державному юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, органом управління Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим зазначено Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим. Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим (код ЄДРПОУ 08592230) з 7 листопада 2015 року перебуває в стані припинення, місцезнаходження - 65012, Одеська область, місто Одеса, вулиця Осіпова, будинок 23.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" під виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) розуміється сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
Положення частини п`ятої статті 15 цього Закону передбачають, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.
Згідно з частиною першою статті 379 КАС України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Частиною четвертою статті 379 КАС України передбачено, що положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається, зокрема, сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій (пункт 1 частина перша статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Приписи частини третьої статті 17 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначають, що у разі неможливості здійснювати діяльність на тимчасово окупованій території місце розташування державних органів, утворених відповідно до Конституції та законів України, визначається Кабінетом Міністрів України.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.
За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - "Конвенція") людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції.
Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.