Постанова
Іменем України
02 листопада 2020 року
місто Київ
справа № 473/277/18
провадження № 61-545св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Вознесенського районного суду нотаріального округу Миколаївської області Франкевич Інна Миколаївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Прокопчук Л. М., Самчишиної Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті її рідного дядька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Таборівка Вознесенського району Миколаївської області.
У позовній заяві посилалася на те, що після смерті дядька відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_3 заповіт не склав, дітей та дружини не мав. Вона та її двоюрідний брат ОСОБА_2 є спадкоємцями померлого за правом представлення. Позивач зазначала, що 12 січня 2018 року вона як спадкоємець звернулася до нотаріальної контори для прийняття спадщини, проте їй було роз`яснено, що вона пропустила строк, визначений законом, для прийняття спадщини. Одним із аргументів щодо поважності причин пропуску встановленого законом строку для прийняття спадщини зазначала те, що вона зазнала психічні страждання, які виникли внаслідок неправомірних дій відповідача, який завдав їй тілесні ушкодження та відібрав документи померлого. У зв`язку з перенесеними потрясіннями вона звернулася до лікаря-психіатра Вознесенської центральної районної лікарні, де з 05 липня 2017 року була поставлена на облік та перебуває на обліку до теперішнього часу. Ці обставини, пов`язані зі станом її здоров`я, не дозволили їй своєчасно звернутися до нотаріальних органів із заявою про прийняття спадщини.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 травня 2018 року у задоволені позову відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, керувався тим, що доводи ОСОБА_1 про її хворобливий стан оспорюються стороною відповідача і не можуть бути взяті судом до уваги, а отже позивачем не надано доказів поважності причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Суд критично оцінив посилання позивача на поважність причини пропуску нею строку для звернення із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса, зважаючи на ті обставини, що ОСОБА_1 протягом шестимісячного строку, встановленого законом, ходила на роботу, відвідувала лікарів, при цьому не перебувала на лікарняному, з`являлася на виклики до Вознесенської місцевої прокуратури, тобто вела звичайний спосіб життя. Медична довідка лікаря-психіатра не містить доказів такої тривалої хвороби позивача, яка б позбавляла її можливості подати нотаріусу за місцем проживання заяву про прийняття спадщини, а так само інших обставин, які об`єктивно, протягом усього шестимісячного строку, унеможливлювали б своєчасне подання заяви про прийняття спадщини.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до довідки Комунальної установи "Вознесенська центральна районна лікарня" (далі - КУ "ВЦРЛ"), яка містить конфіденційну інформацію про те, що позивач з 05 липня 2017 року перебуває на обліку в психіатричному кабінеті з діагнозом "посттравматичний стресовий розлад з астеноневротичною тривожно фобічною конічною симптоматикою ситуаційно обумовленою". Потребує лікування. Розлад поведінки виник через перенесену затяжну стресову ситуацію. Видачу такої довідки підтвердив допитаний за клопотанням позивача у суді апеляційної інстанції лікар-психіатр ОСОБА_4, у якого проходить лікування ОСОБА_1 Лікар підтвердив, що остання проходить психічне лікування; стресовий розлад її поведінки пов`язаний з фобією, тобто її переслідує відчуття страху щодо обставин, які пов`язані зі спричиненням тілесних ушкоджень та конфліктною ситуацією щодо оформлення спадщини. Затяжний характер захворювання визначається в конкретній ситуації для кожної людини особисто. Послаблення симптомів хвороби у ОСОБА_1 не спостерігалося. Таким чином, з огляду на встановлені обставини та надані сторонами докази апеляційний суд визнав, що ОСОБА_1 пропустила шестимісячний строк на прийняття спадщини у зв`язку з тим, що мала перешкоди для звернення до нотаріуса, оскільки була уражена психічною хворобою та проходила психічне лікування, а отже колегія суддів дійшла висновку, що такі обставини є поважною причиною пропуску позивачем строку для прийняття спадщини. Отже, позовні вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини підлягають задоволенню.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2018 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник вважає, що висновки суду апеляційної інстанції, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи, зроблені із неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Зазначає, що суд дійшов необґрунтованого висновку про доведеність позову на підставі довідки КУ "ВЦРЛ", яка містить конфіденційну інформацію про те, що позивач з 05 липня 2017 року перебуває на обліку в психіатричному кабінеті з діагнозом "посттравматичний стресовий розлад з астеноневротичною тривожно фобічною конічною симптоматикою ситуаційно обумовленою". Суд, пославшись на зазначені обставини, вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не посилалася на них як на підставу позову. Також зазначив, що суд неналежним чином оцінив довідку та дійшов помилкового висновку про те, що вона доводить поважність причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини. Крім цього, зазначив, що покази лікаря-психіатра одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а тому вони є недопустимими доказами у цій справі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві позивач просила касаційну скаргу залишити без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2019 року відкрито касаційне провадження.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спадкодавець ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Таборівка Вознесенського району Миколаївської області, про що 13 червня 2017 року видане свідоцтво про смерть, серія НОМЕР_1 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої увійшов, зокрема, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Заповіту за життя ОСОБА_3 не складав.
Спадкодавець мав рідних братів ОСОБА_5, який був батьком позивача та помер ІНФОРМАЦІЯ_2, і ОСОБА_6, який був батьком відповідача та помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 не встановлено.
14 червня 2017 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Франкевич І. М. про прийняття спадщини, де зазначив про відсутність спадкоємців як першої, так і другої черги.