Постанова
Іменем України
02 листопада 2020 року
місто Київ
справа № 326/81/15
провадження № 61-837св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: Приморська державна нотаріальна контора Запорізької області, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Літенко Людмила Володимирівна, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 05 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи: Приморська державна нотаріальна контора Запорізької області, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Літенко Л. В., ОСОБА_3, про визнання заповіту недійсним.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4, після смерті якої залишилася земельна ділянка, площею 4, 1856 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
За життя ОСОБА_4 залишила два заповіти на все належне їй майно, де б воно не було і з чого б не складалося. Перший заповіт було складено на ім`я ОСОБА_2 дочки померлої, який посвідчено Літенко Л. В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, 10 січня 2011 року за реєстром № 8. Другий заповіт - на ім`я позивача ОСОБА_1 сина померлої, який посвідчено Цуркан О. Т., секретарем виконкому Борисівської сільської ради Приморського району Запорізької області, 17 липня 2012 року за реєстром № 15.
Про існування заповіту, складеного матір`ю 10 січня 2011 року на користь ОСОБА_2, позивач довідався після ознайомлення з позовною заявою про визнання недійсним заповіту, складеного на його користь, поданою ОСОБА_2 до Приморського районного суду Запорізької області.
Рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 11 грудня 2013 року, яке набрало законної сили 23 грудня 2013 року, заповіт, що був складений ОСОБА_4 17 липня 2012 року, визнано недійсним.
Позивач стверджував, що заповіт ОСОБА_4 від 10 січня 2011 року, посвідчений Літенко Л. В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, на ім`я ОСОБА_2, є недійсним, оскільки на момент складання зазначеного заповіту мати тяжко хворіла, а тому не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, просив суд визнати цей заповіт недійсним на підставі статей 225, 1257 ЦК України.
Стислий виклад заперечень сторони відповідача
Відповідач позовні вимоги не визнала, просила відмовити у їх задоволенні у зв`язку з недоведеністю.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 06 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що у справі не встановлено обставин, які безспірно свідчать, що на час складання оспорюваного заповіту ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Під час складання заповіту порушень вимог закону щодо форми та порядку його посвідчення не встановлено, доказів невідповідності змісту заповіту волі спадкодавця не надано, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду Запорізької області від 06 червня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що оскільки проведеною у справі експертизою не зроблено висновку про неспроможність спадкодавця у момент підписання ним заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання заповіту, складеного 10 січня 2011 року, недійсним з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України. Будь-яких допустимих доказів, які б спростовували висновки експертизи, позивач суду не надав.
Доводи апеляційної скарги про те, що пізніше складений заповіт від 17 липня 2012 року скасував заповіт від 10 січня 2011 року і що покладений в основу судового рішення від 11 грудня 2013 року висновок експерта суперечить іншим письмовим доказам і висновку експертизи у цій справі, суд апеляційної інстанцій визнав неспроможними.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у грудні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 05 грудня 2018 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1, скасувати рішення Приморського районного суду Запорізької області від 11 грудня 2013 року у справі № 2/326/188/2013.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що:
- суд апеляційної інстанції не врахував, що заповіт, складений другим, автоматично скасовує перший;
- апеляційний суд не встановлював дієздатність спадкодавця на момент складання заповіту, не досліджував надані заявником письмові докази, зокрема, висновки судових експертиз від 21 липня 2016 року № 459 та від 08 листопада 2017 року № 183, звукозапис судових засідань, якими підтверджують показання свідків у справі № 2/326/188/2013;
- рішення Приморського районного суду Запорізької області від 11 грудня 2013 року у справі № 2/326/188/2013 ухвалено на підставі сфабрикованих доказів.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 05 грудня 2018 року.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якої входить земельна ділянка, площею 4, 1856 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Спадкоємцями першої черги є діти померлої: ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які прийняли спадщину, подавши в шестимісячний строк відповідні заяви до Приморської державної нотаріальної контори.
Згідно з заповітом, посвідченим 10 січня 2011 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Літенко Л. В., усе належне спадкодавцю майно ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_2
17 липня 2012 року ОСОБА_4 склала новий заповіт, яким все своє майно заповіла ОСОБА_1 .
Проте рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 11 грудня 2013 року у справі № 326/702/13-ц, яке набрало чинності 23 грудня 2013 року, заповіт від 17 липня 2012 року визнано недійсним з підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, оскільки за висновком судової посмертно-психіатричної експертизи на час складення заповіту 17 липня 2012 року ОСОБА_4 внаслідок судинної деменції не могла розуміти значення своїх дій і керувати ними.
За висновком комплексної посмертної судової медичної експертизи від 08 листопада 2017 року № 183/к, проведеної експертами Комунальної установи "Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи" і Комунальної установи "Одеський обласний центр психічного здоров`я", під час складання та підписання заповіту від 10 січня 2011 року ОСОБА_4 ознак будь-якого психічного розладу, тимчасового функціонального розладу психіки із порушенням фізіологічних процесів в організмі та інших хворобливих явищ не виявляла, за своїм психічним станом, була здатна усвідомлювати значення своїх дій, їх правові наслідки та керувати ними.
Суди дійшли висновків, що зазначений висновок експертизи є категоричним, не викликає сумнівів в його правильності, оскільки експертиза була проведена за ухвалою суду, постановленою на задоволення клопотання представника позивача, відповідними експертними установами, для проведення експертизи експертам надано матеріали цивільних справ № 2/326/188/2013 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_1, третя особа - Приморська міська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним та № 2/236/99/2015 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Приморська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Літенко Л. В., про визнання заповіту недійсним, медичну карту стаціонарного хворого № 1557 на ім`я ОСОБА_4, медичну карту амбулаторного хворого на ім`я ОСОБА_4 . Під час проведення експертизи експерти використовували дані із матеріалів зазначених цивільних справ та медичних документів на ім`я ОСОБА_4, у тому числі дані із висновків експертиз, які містяться в матеріалах зазначених цивільних справ. Висновок цієї експертизи стосується стану ОСОБА_4 саме на момент складання і підписання заповіту від 10 січня 2011 року на користь ОСОБА_2 та не суперечить іншим доказам у справі.
Доказів, які спростовують висновок комплексної посмертної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи від 08 листопада 2017 року № 183/к та підтверджують, що ОСОБА_4 під час складання 10 січня 2011 року заповіту на користь ОСОБА_2 не усвідомлювала значення своїх дій, їх правові наслідки та не могла керувати ними, позивач не надав.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.