Постанова
Іменем України
02 листопада 2020 року
місто Київ
справа № 482/1648/16-ц
провадження № 61-1779св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Миколаївобленерго",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго" на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2017 року у складі судді Баранкевич В. О. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 27 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Галущенка О. І., Серебрякової Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "Миколаївобленерго"
(далі - ПАТ "Миколаївобленерго") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що він працював на посаді електромонтера з обслуговування підстанції III групи кваліфікації групи чергові на підстанціях філії ПАТ "Миколаївобленерго" Новоодеського району Північного округу. 11 березня 2015 року позивач призваний на військову службу у зв`язку із оголошенням Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15 часткової мобілізації та укладено контракти про проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу. Наказом ПАТ "Миколаївобленерго" від 03 листопада 2016 року № 1555-к з 28 вересня 2016 року його звільнено на підставі Указу Президента України від 26 вересня 2016 року № 411/2016. Позивач зазначав, що наказ є незаконним, оскільки рішення про демобілізацію не ухвалювалося і особливий період, на який укладався контракт, не закінчився. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив визнати протиправним і скасувати наказ ПАТ "Миколаївобленерго" від 03 листопада 2016 року № 1555-к про звільнення, поновити його на роботі, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду в сумі 3 000, 00 грн.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач поданий позов не визнав, вважав його необґрунтованим.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2017 року, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Судом поновлено ОСОБА_1 на роботі у ПАТ "Миколаївобленерго" на посаді електромонтера з обслуговування підстанції III групи кваліфікації, групи чергові на підстанціях. Стягнуто з ПАТ "Миколаївобленерго" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (за період з 28 вересня 2016 року до 05 жовтня 2017 року) у сумі 48 768, 00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У частині стягнення відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду. З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивача на роботі, оскільки його звільнення проведено з порушенням вимог статті 119 КЗпП України.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у грудні 2017 року із застосуванням засобів поштового зв`язку, ПАТ "Миколаївобленерго" просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заявник зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України
"Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період діє на час проведення мобілізації, під час воєнного стану і часткової відбудови після закінчення воєнних дій. Указом Президента України від 26 вересня 2016 року № 411/2016 звільнено в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15. Таким чином, на переконання заявника, особливий період припинений, а тому звільнення ОСОБА_1 з посади електромонтера було законним, оскільки на нього на час звільнення не поширюються положення статті 119 КЗпП України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у грудні 2017 року.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у грудні 2017 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами встановлено, що з 24 січня 2012 року позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем.
Наказом ПАТ "Миколаївобленерго" від 16 вересня 2014 року № 1577-к ОСОБА_1 переведено електромонтером з обслуговування підстанції III групи кваліфікації групи чергові на підстанціях філії Новоодеського району Північного округу.
11 березня 2015 року позивач призваний на військову службу до Збройних Сил України за частковою мобілізацією на виконання Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 "Про часткову мобілізацію" та проходив військову службу.
11 березня 2016 року та після спливу шести місяців, 01 вересня 2016 року позивач укладав контракти на проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на шість місяців у Новоодеському районному військовому комісаріаті на посаді начальника відділення забезпечення.
У зв`язку із зазначеним з 11 березня 2015 року до 28 вересня 2016 року позивача увільнено від роботи в ПАТ "Миколаївобленерго".
Наказом від 03 листопада 2016 року № 1555-к припинено трудовий договір (контракт) з ОСОБА_1 та з 28 вересня 2016 року звільнено з роботи за пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України на підставі Указу Президента України від 26 вересня 2016 року № 411/2016, Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Про звільнення позивача повідомлено листом від 04 листопада 2016 року № 06/39-952.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.
Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність, встановлюють гарантії військовослужбовцям.
Так, саме Законом № 2232-XII здійснюється правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України; ним також визначаються загальні засади проходження в Україні військової служби, отже є спеціальним у частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
За приписами частин другої, третьої статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Видами військової служби відповідно до частини шостої статті 2 Закону