Постанова
Іменем України
28 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 372/4029/18
провадження № 61-9763св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Гомза Юрій Ігорович,
відповідачі: ОСОБА_2, виконавчий комітет Козинської селищної ради Обухівського району Київської області,
представник ОСОБА_2 - адвокат Губський Руслан Вікторович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Саліхова В. В.,
Шахової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області про визнання права власності на самочинну забудову.
Позовна заява мотивована тим, що 19 січня 2005 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,283 га, розташованої на території Козинської селищної ради по АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кийовою В. В., зареєстрований в реєстрі за № 96 та зареєстрований 10 березня 2005 року Центром державного земельного кадастру Обухівського району Київської області за № 2.
Згідно з пунктом 1.1. договору оренди вона отримала вищевказану земельну ділянку в строкове платне користування для будівництва, обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, а згідно з пунктом 4.1 цього договору, строк оренди земельної ділянки становить 25 років, а саме до 19 січня 2030 року.
Зазначала, що у січні 2005 року вона, маючи згоду власника земельної ділянки, розпочала будівництво житлового будинку та комплексу господарських споруд на АДРЕСА_1 .
Для проведення будівельних робіт нею було укладено договір підряду та ряд інших договорів на виконання робіт по водопостачанню, опаленню, вентиляції, електрозабезпечення, водовідведення з відповідними актами про їх виконання.
Крім того, 25 грудня 2008 року між нею та ЗАТ "А.Е.С. Київобленерго" укладено договір № 2408 про користування електричною енергією, а 04 серпня 2011 року між нею та ПАТ "Київгаз" укладено договір № Т-11166/07-44 про надання населенню послуг з газопостачання, оплату за постачання послуг за вказаними договорами та оплату за договором оренди здійснювала виключно вона.
Вказувала, що у червні 2011 року вона завершила будівництво та з метою оформлення права власності на будівлі, звернулась до Обухівського бюро технічної інвентаризації для виготовлення технічного паспорту, але їй було відмовлено у зв`язку з тим, що відповідно до обліків бюро технічної інвернатизації 21 вересня 2010 року за № 27381314 право власності на індивідуальний житловий будинок з господарськими спорудами зареєстровано за іншою особою, а саме за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1, видане Виконавчим комітетом Козинської селищної ради на підставі рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради "Про оформлення свідоцтва про право власності" від 14 вересня 2010 року № 11/10.
Посилалася на те, що у березні 2012 року вона зверталася до Обухівського районного суду Київської області з позовом про визнання за нею права власності на спірний житловий будинок. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 серпня 2013 року у справі № 372/1216/14-ц позов було задоволено в повному обсязі. Дане рішення суду ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2013 року та Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20 лютого 2014 року було залишено без змін.
17 грудня 2012 року постановою Печерського районного суду м. Києва рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області № 5-19 від 12 грудня 2003 року "Про дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку" було скасовано. На підставі даної постанови відповідач, ОСОБА_2, подала до суду заяву про перегляд рішення від 28 серпня 2013 року за нововиявленими обставинами.
12 лютого 2018 року Кагарлицьким районним судом Київської області, після зміни підсудності справи, заяву ОСОБА_2 про перегляд справи за нововиявленими обставинами було задоволено, рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 серпня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні її позову відмовлено.
Проте відповідач будівництвом житлового будинку не займалася, він повністю збудований нею, а тому свідоцтво про право власності ОСОБА_2 отримала незаконно.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати право власності на індивідуальний житловий триповерховий будинок житловою площею 128,5 кв. м загальною площею 1 101,5 кв. м з господарським спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради "Про оформлення свідоцтва про право власності" від 14 вересня 2010 року № 11/10.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 15 жовтня 2019 року у складі судді Зінченка О. М. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради "Про оформлення свідоцтва про право власності" від 14 вересня 2010 року № 11/10 з моменту його винесення.
Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21 вересня 2010 року серії НОМЕР_2, а саме індивідуальний житловий будинок загальною площею 1101, 5 кв. м, житловою площею 128,5 кв. м з господарськими спорудами у АДРЕСА_3, видане на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради "Про оформлення свідоцтва про право власності" від 14 вересня 2010 року № 11/10.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на індивідуальний житловий триповерховий будинок житловою площею 128,5 кв. м, загальною площею 1 101,5 кв. м, з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладення договору оренди земельної ділянки площею 1,283 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та ведення підсобного господарства від 19 січня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і є юридично значимою дією, яка надає право позивачу для визнання права власності на об`єкт нерухомості за забудовником за загальним правилом, передбаченим частиною третьою статті 376 ЦК України.
Районний суд зазначив, що ОСОБА_1 здійснила будівництво, у неї наявний належний дозвіл та належно затверджений проект, а також відсутнє істотне порушення будівельних норм і правил у збудованому об`єкті нерухомості, що свідчить про правомірність її звернення до суду та наявність підстав для задоволення позову.
При цьому, суд вказав, що ОСОБА_2 протиправно скористалась приписами пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 1035 і зареєструвала за собою право власності на підставі свідоцтва про право на власність серії НОМЕР_2 від 21 вересня 2010 року.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 16 грудня 2019 року у складі судді Потабенко Л. В. у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 жовтня 2019 року відмовлено.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок відповідно до чинного на той час законодавства України, оскільки свідоцтво про право власності на нерухоме майно було видано на підставі рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради від 14 вересня 2010 року № 11/10. З огляду на зазначене, підстави для задоволення позову відсутні.
Також апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2, як власник земельної ділянки, заперечувала проти визнання права власності на самочинне будівництво на підставі частини четвертої статті 376 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення районного суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідач, ОСОБА_2, не будучи забудовником, не мала права вводити в експлуатацію будинок та подавати документи на оформлення права власності на будинок у спосіб, передбачений Тимчасовим порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами та будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженим постановою Кабінету міністрів України № 1035 від 09 вересня 2009 року (далі - Порядок).
Зазначає, що судами встановлено та не оспорюється сторонами, що будівництво спірного будинку проводилося за її кошти, отже, реєстрація права власності на цей об`єкт за відповідачем є неправомірною. При цьому, оскільки будівництво будинку завершене у червні 2011 року, то оформлення права власності на будинок на підставі Порядку № 1035 не могло проводитися.
Стверджує, що ухвалення Виконавчим комітетом Козинської селищної ради рішення від 14 вересня 2010 року № 11/10 та оформлення відповідачем свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21 вересня 2010 року позбавили її гарантованого частиною третьою статті 376 ЦК України права набути у судовому порядку права власності на будинок.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц та від 26 грудня 2019 року у справі № 282/1438/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2020 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Губським Р. В. подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не підлягає скасуванню, оскільки відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України.
Зазначає, що положення частини третьої статті 376 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки відповідачем ОСОБА_2 не було надано згоди позивачеві на визнання за нею права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Стверджує, що оскільки судовими рішеннями встановлено факт здійснення будівництва без належного дозволу, застосовувати положення частини третьої статті 376 ЦК України неможливо без врахування положень частини першої статті 376 ЦК України.
Доводи особи, яка подала відповідь на відзив
У серпні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гомза Ю. І. подав відповідь на відзив ОСОБА_2, у якому зазначив, що наведені у відзиві на касаційну скаргу аргументи є необґрунтованими та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні касаційної скарги. При цьому вказує, що у відзиві на касаційну скаргу не заперечується, що в порушення вимог ЦПК України суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не обґрунтував з посиланням на конкретні норми права свій висновок про законність оформлення ОСОБА_2 права власності на спірний будинок.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У липні 2020 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10 квітня 2003 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу набула право власності на земельну ділянку площею 1,2836 га, розташовану на території Козинської селищної ради, смт Козин, Обухівського району, Київської області з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, ведення особистого селянського господарства, що підтверджується копією договору (том 1, а. с. 35)
14 квітня 2003 року ОСОБА_2 отримала державний акт на право приватної власності на землю серії КВ №067122 (том 1, а. с. 34).
Рішенням Козинської селищної ради від 12 грудня 2003 року № 5-19 ОСОБА_1 було надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку на земельній ділянці, яка належить її сестрі ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
24 липня 2004 року ОСОБА_1 та КП "Будівельно-монтажне управління-35" було укладено договір на будівництво нежитлового будинку з господарськими будівлями в АДРЕСА_1, а. с. 55-58).
Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Обухівської районної державної адміністрації 30 грудня 2004 року було надано дозвіл ОСОБА_1 на виконання будівельних робіт № 179, що підтверджується копією дозволу (том 1, а. с. 64)
19 січня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,283 га, яка розташована на території Козинської селищної ради на АДРЕСА_1, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кийовою В. В., зареєстрований в реєстрі за № 96. Згідно з пунктом 1.1 даного договору оренди ОСОБА_1 отримала земельну ділянку в строкове платне користування для будівництва, обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства. Відповідно до пункту 2.2.1 договору оренди земельна ділянка була передана ОСОБА_1 в день підписання договору оренди - 19 січня 2005 року та визначено строк оренди земельної ділянки - 25 років, а саме до 19 січня 2030 року.
Договір оренди земельної ділянки від 19 січня 2005 року зареєстровано в управлінні Держкомзему в Обухівському районі Київської області 15 жовтня 2012 року (том 1, а. с. 36).
25 грудня 2009 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "А.Е.С. Київобленерго" було укладено договір № 2408 про користування електричною енергією споживачем житлового будинку з допоміжними спорудами за адресою: АДРЕСА_1, а. с. 67-81).
14 вересня 2010 року рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області № 11/10 було вирішено оформити ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 82).
21 вересня 2010 року ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 14 вересня 2010 року було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 (том 1, а. с. 73).
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 17 грудня 2012 року у справі № 2-а-312/12, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 грудня 2013 року, визнано протиправним та скасовано рішення Козинської селищної ради від 12 грудня 2003 року № 5-19 "Про дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку" (том 1, а. с. 17-24).
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2013 року у справі № 826/1175/13-а, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 липня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області про визнання недійсним та скасування дозволу на виконання ОСОБА_1 будівельних робіт від 30 грудня 2004 року № 179 було відмовлено, оскільки ОСОБА_2 не довела порушення її прав ОСОБА_1 (том 1, а. с. 29-31).
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 серпня 2013 року у справі № 372/1216/14-ц позов ОСОБА_1 задоволено та визнано за нею право власності на індивідуальний житловий триповерховий будинок, житловою площею 128,5 кв. м, загальною площею 1101,5 кв. м, з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_2 ; визнано незаконним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради "Про оформлення свідоцтва про право власності" від 14 вересня 2010 року № 11/10.
Підставою для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання права власності на спірний будинок та визнання незаконним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 14 вересня 2010 року № 11/10 "Про оформлення свідоцтва про право власності" стала постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2013 року в справі № 2а-312/12, якою було встановлено законність прийняття рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 12 грудня 2003 року № 5-19 "Про дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку" щодо ОСОБА_1 .
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2013 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 серпня 2013 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 серпня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2013 року залишено без змін.
12 лютого 2018 року рішенням Кагарлицького районного суду Київської області у справі № 372/1216/14-ц, після зміни підсудності справи, заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Київської області від 28 серпня 2013 року за нововиявленими обставинами задоволено, рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 серпня 2013 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову (том 1, а. с. 17-24).
Постановою Апеляційного суду Київської області від 07 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 12 лютого 2018 року скасовано.
Відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 серпня 2013 року.
Постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 372/1216/14-ц (провадження № 61-36724св18) касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, задоволено.
Постанову Апеляційного суду Київської області від 07 червня 2018 року скасовано та рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 12 лютого 2018 року залишено в силі (том 1, а. с. 25-28).
Відповідно до висновку експерта від 20 лютого 2019 року № 93/02-2016 порушень будівельних та санітарних норм при здійсненні будівництва житлового будинку на АДРЕСА_2, не виявлено (том 1, а. с. 138-176).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц та від 26 грудня 2019 року у справі № 282/1438/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.