Постанова
Іменем України
28 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 483/1318/18
провадження № 61-12510св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 квітня 2019 року у складі судді Чаус Л. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2019 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про вселення.
На обґрунтування позовних вимог зазначали, що домоволодіння АДРЕСА_1 належало матері позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, з дозволу якої вони побудували двоповерховий будинок для літнього відпочинку за вказаною адресою. Після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 року, їм стало відомо, що відповідач у 2002 році оформила право власності на все спірне домоволодіння.
Посилаючись на те, що з червня 2018 року відповідач перешкоджає їм у користуванні будинком, викинула їх речі, змінила вхідні замки та поселила орендарів, які не допускають їх до спірного домоволодіння, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили відновити становище, яке існувало до його порушення, шляхом їх вселення до будинку АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 квітня 2019 року позов задоволено. Вселено ОСОБА_1, ОСОБА_2 до будинку АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивачі вселилися до спірного будинку не самовільно, а в задоволенні позову ОСОБА_3 про їх виселення суд відмовив, то створення позивачам перешкод у користуванні будинком є неправомірним, що порушує х права. Відновленням становища, яке існувало до порушення прав позивачів, є їх вселення до спірного будинку.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 квітня 2019 року змінено в частині підстав задоволення позову, із зазначенням такою підставою порушення порядку виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що примусове припинення права позивачів на користування спірним будинком по суті є їх виселенням з житла його власником, при цьому виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2 здійснено ОСОБА_3 на власний розсуд без дотримання передбаченого законом судового порядку вирішення спору, а тому є протиправним як в наслідок порушення публічного порядку, так і в наслідок порушення конституційних прав позивачів. Поновленням порушених прав позивачів є відновлення становища, яке існувало до порушення їх прав, шляхом вселення до спірного будинку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У липні 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що право власності на спірний будинок та земельні ділянки, на якій він розташований та які виділені для його обслуговування та ведення особистого селянського господарства, відповідач ОСОБА_3 набула у 2002 році в установленому законом порядку, й з цього часу самостійно сплачує усі рахунки та витрати на утримання нерухомості, однак з незрозумілих причин позивачі з 2016 року почали претендувати на її будинок, у якому ніколи постійно не проживали, а лише гостювали з її дозволу, оскільки мають у власності жилий будинок у місті Одесі, де постійно мешкають. На даний час відсутнє будь-яке судове рішення чи правовстановлюючі документи щодо наявних прав позивачів стосовно спірного будинку. Крім того, на підставі договору купівлі-продажу від 31 травня 2019 року власником будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 .
Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
У поданому 07 жовтня 2019 року відзиві, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що сама відповідач визнала протиправність своїх дій щодо незаконного виселення позивачів із спірного будинку без відповідного судового рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК Українивизначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 є дітьми ОСОБА_4, яка за договором купівлі-продажу від 10 серпня 1973 року придбала жилий будинок з усіма прибудовами у селі Покровка Очаківського району Миколаївської області.
Відповідно до свідоцтва про право власності та державних актів на право власності на земельні ділянки, відповідач ОСОБА_3 є власником домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається з двох жилих будинків, літньої кухні, інших господарських споруд, та земельних ділянок площею 0,2500 га для обслуговування жилого будинку, площею 0,3931 га для ведення особистого селянського господарства.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про вселення, ОСОБА_1, ОСОБА_2 зазначали, що з дозволу ОСОБА_4 у 2001 році здійснили будівництво жилого будинку для літнього відпочинку по АДРЕСА_1, право власності на який в подальшому оформила відповідач, та почала чинити перешкоди у користуванні вказаним будинком.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що "як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав".
У частині першій та другій статті 2 ЦПК Українизакріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У частині першій статті 11 ЦПК Українипередбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).