Постанова
Іменем України
28 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 761/28514/15-ц
провадження № 61-3758св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічними позовами) - Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк",
відповідачі: ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом, третя особа за зустрічним позовом), ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом, третя особа за зустрічним позовом),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Акціонерного товариства "Універсал Банк" та представника ОСОБА_2 і ОСОБА_1 - адвоката Череміна Дениса Вадимовича на постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 рокуу складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 29 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" (далі - ВАТ "Універсал Банк"), яке змінило назву на ПАТ "Універсал Банк",та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014-2008-1387 (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 80 000 доларів США під 12,45 % річних з кінцевим терміном повернення до 10 квітня 2038 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 29 квітня 2008 року між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 014-2008-1387-Р (далі - Договір поруки), за яким поручитель зобов`язалася перед банком нести солідарну відповідальність за невиконання позичальником всіх його зобов`язань, що виникли з Кредитного договору, як існуючих, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за Кредитним договором станом на 19 серпня 2015 року в нього утворилася заборгованість перед банком в розмірі 44 240,04 доларів США, з яких: 953,34 доларів США - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 43 217,29 доларів США - сума дострокового стягнення тіла кредиту, 69,41 доларів США - заборгованість за підвищеними процентами. Враховуючи викладене, ПАТ "Універсал Банк" просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Універсал Банк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсними Кредитного договору та договору іпотеки, зарахування коштів, посилаючись на те, що перед укладенням Кредитного договору банк не надав йому в письмовій формі об`єктивної, повної та достовірної інформації про умови кредитування та про орієнтовну сукупну вартість кредиту. Умови Кредитного договору передбачають право банку змінювати відсоткову ставку в односторонньому порядку, що суперечить статті 1056-1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є несправедливими відносно нього як споживача фінансових послуг та такими, що не відповідають вимогам статей 11, 18, 21 Закону України "Про захист прав споживачів". Вказані обставини свідчать про недійсність Кредитного договору в цілому. З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 29 квітня 2008 року між ним та ВАТ "Універсал Банк" було укладено договір іпотеки, за умовами якого він передав в іпотеку банку належну йому квартиру АДРЕСА_1 . Зважаючи на вимоги частини другої статті 548 ЦК України, якою передбачено, що недійсність основного зобов`язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, зазначений договір іпотеки також є недійсним. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсними Кредитний договір та договір іпотеки, а також застосувати частину першу статті 216 ЦК України стосовно наслідків недійсності правочину та зарахувати сплачені ним 50 312,54 доларів США відсотківза Кредитним договором в рахунок погашення тіла кредиту.
У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Універсал Банк", третя особа - ОСОБА_1, про припинення Договору поруки, посилаючись на те, що з 15 липня 2008 року банк без її згоди підвищив відсоткову ставку за Кредитним договором до 13,45 % річних, внаслідок чого відбулося збільшення вартості кредиту на 4 266 доларів США та збільшився обсяг її відповідальності. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила припинити Договір поруки з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року у складі судді Гончарука В. П. в задоволенні позову ПАТ "Універсал Банк" відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Припинено Договір поруки. Стягнуто з ПАТ "Універсал Банк" на користь ОСОБА_2 5 571 грн судових витрат за оплату експертизи. Стягнуто з ПАТ "Універсал Банк" на користь ОСОБА_1 5 571 грн судових витрат за оплату експертизи.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач за первісним позовом не надав належних доказів на підтвердження розміру кредитної заборгованості. Згідно з висновком судової економічної експертизи від 23 листопада 2017 року № 1756/23015/17-45, складеним Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, розрахунок заборгованості позичальника ОСОБА_1 перед ПАТ "Універсал Банк" не відповідає умовам Кредитного договору та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту. Тому суд не має можливості встановити дійсну суму заборгованості за Кредитним договором. Підписавши Кредитний договір та договір іпотеки,ОСОБА_1 погодився з усіма його умовами. Порушень вимог закону при укладенні зазначених договорів не встановлено і доказів їх укладення на вкрай невигідних для позичальника умовах не надано. При цьому банком було збільшено відсоткову ставку за кредитом з порушенням умов пункту 2.1 Договору поруки, внаслідок чого відбулося збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди. Тому порука ОСОБА_2 припинилася з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 02 серпня 2018 року доповнено рішення цього суду від 18 квітня 2018 року, стягнуто з ПАТ "Універсал Банк" на користь держави судовий збір в розмірі 551,20 грн.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Універсал Банк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсними Кредитного договору та договору іпотеки, зарахування коштів, а також додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 серпня 2018 року в апеляційному порядку не оскаржувалися.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ "Універсал Банк" задоволено частково, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року в частині відмови в задоволенні позову ПАТ "Універсал Банк" про стягнення заборгованості за Кредитним договором та в частині припинення Договору поруки скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ "Універсал Банк" задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Універсал Банк" прострочену заборгованість за Кредитним договором в сумі 953,34 доларів США. В іншій частині позову ПАТ "Універсал Банк" відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" судовий збір у сумі 1 522,50 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Універсал Банк" судовий збір у сумі 2 349,30 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок судової економічної експертизи не підтверджує факт відсутності заборгованості за Кредитним договором. Банк надав суду довідку-розрахунок заборгованості, виписки аналітичних рахунків № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4, якими підтверджується, що ОСОБА_1 з травня 2008 року по 10 січня 2015 року щомісячно сплачував заборгованість за кредитом, а з 10 січня 2015 року - не в повному обсязі, внаслідок чого станом на 09 серпня 2015 року в нього утворилася прострочена заборгованість за тілом кредиту в розмірі 953,34 доларів США та 69,41доларів США - за підвищеними процентами. Враховуючи загальні засади цивільного законодавства, зокрема принципи справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 статті 3 ЦК України), оскільки дії відповідачів не завдали шкоди позивачу і ОСОБА_1 сплатив майже половину суми кредиту, суд вважав можливим задовольнити позовні вимоги банку частково та стягнути на його користь лише прострочену заборгованість за тілом кредиту в сумі 953,34 доларів США, яка виникла станом на 19 серпня 2015 року. Умовами Кредитного договору встановлена базова процентна ставка 12,45 % річних та підвищена процентна ставка 37,35 % річних за користування коштами понад встановлений строк (або термін погашення). Матеріали справи не містять доказів внесення змін до Кредитного договору, тому висновок місцевого суду про припинення поруки ОСОБА_2 у зв`язку із збільшенням банком відсоткової ставки є необґрунтованим.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.
20 лютого 2019 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвокат Черемін Д. В. подав до Верховного Суду касаційні скарги, в яких просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційні скарги представника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвоката Череміна Д. В. мотивовані тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, не дослідив належним чином доказів, не звернув уваги на наданий ним розрахунок заборгованості за Кредитним договором і помилково послався на розрахунок, наданий банком, з якого неможливо встановити дійсну суму заборгованості. В ході судового розгляду представник банку не заперечував факт зміни банком процентної ставки за Кредитним договоромв односторонньому порядку. Апеляційний суд не спростував висновків суду першої інстанції про те, що порука ОСОБА_2 припинилася з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.
22 лютого 2019 року Акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк") також подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Касаційна скарга АТ "Універсал Банк" мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно стягнув з відповідачів лише прострочену заборгованість за Кредитним договором в сумі 953,34 доларів США. З 10 січня 2015 року ОСОБА_1 має прострочену заборгованість за Кредитним договором, тому банк направив йому та поручителю вимоги від 31 липня 2015 року, за змістом яких повідомив про необхідність усунення порушень умов Кредитного договору. Оскільки позичальник та поручитель не виконали зазначених вимог, то термін повернення кредиту визнано банком таким, що настав достроково, відповідно в банку виникло право на дострокове повернення всієї суми кредиту, відсотків, комісії та інших платежів.
У травні 2019 року АТ "Універсал Банк" подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником - адвокатом Череміним Д. В., в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що апеляційний суд дав належну оцінку наявним у справі доказам та дійшов обґрунтованих висновків про солідарне стягнення з відповідачів на користь банку 953,34 доларів США простроченої заборгованості за тілом кредиту.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Універсал Банк". Цивільну справу № 761/28514/15-ц витребувано з Дніпровського районного суду міста Києва.
28 березня 2019 року справа № 761/28514/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами представника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвоката Череміна Д. В.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційних скарг, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційних скарг).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Апеляційним судом встановлено, що 29 квітня 2008 року між ВАТ "Універсал Банк", яке в подальшому змінило назву на ПАТ "Універсал Банк", та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 80 000 доларів США під 12,45 % річних з кінцевим терміном повернення до 10 квітня 2038 року.
Пунктом 1.1.1 Кредитного договору передбачено, що за користування коштами понад встановлений строк (або термін погашення) нараховується процентна ставка в розмірі 37,35 % річних (підвищена процентна ставка). Розмір підвищеної процентної ставки за користування кредитом понад встановлені цим договором терміни сплати щомісячних платежів застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника. Нарахування та облік таких процентів кредитор здійснює відповідно до умов цього договору, додатків до нього та вимог чинного законодавства України, зокрема нормативних актів Національного банку України. Під терміном "прострочена сума основного боргу" сторони розуміють суму кредиту, що надана позичальнику за договором та станом на певну дату не повернена останнім до кредитора у терміни її погашення згідно умов договору.
Згідно з пунктом 1.1.2 Кредитного договору, якщо оплата простроченої суми основного боргу позичальника не була здійснена протягом перших трьох календарних днів з дати прострочення сплати суми основного боргу, то на прострочену суму основного боргу позичальника нараховується підвищена процентна ставка, починаючи з першого дня виникнення такого прострочення.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 29 квітня 2008 року між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки, за яким поручитель зобов`язалася перед банком нести солідарну відповідальність за невиконання позичальником всіх його зобов`язань, що виникли з Кредитного договору, як існуючих, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
Відповідно до частини другої статті 555 ЦК України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов`язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.
З огляду на викладене поручитель хоч і пов`язаний з боржником певними зобов`язальними відносинами, але є самостійним суб`єктом у відносинах з кредитором.