Постанова
Іменем України
28 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 296/723/18
провадження № 61-6071св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Житомирський національний агроекологічний університет,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Миніч Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до Житомирського національного агроекологічного університету (далі - Житомирський НАЕУ) про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що 25 жовтня 2012 року між нею та Житомирським НАЕУ було укладено контракт (строковий трудовий договір) про призначення її на посаду професора кафедри менеджменту організацій і адміністрування імені М. П. Поліщука на термін з 30 жовтня 2012 року по 30 жовтня 2017 року. Наказом ректора Житомирського НАУ Скидана О. В. від 27 жовтня 2017 року № 487 її було звільнено з роботи з 30 жовтня 2017 року у зв`язку із закінченням строку дії контракту на підставі пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважає своє звільнення незаконним, оскільки всупереч положенням частини третьої статті 40 КЗпП України вищевказаний наказ був виданий в період її тимчасової непрацездатності. Також в порушення пункту 6.8 контракту роботодавець не попередив її про закінчення строку дії контракту. Крім того, ні до, ні після її звільнення відповідач не оголосив конкурсного відбору на заміщення вакантної посади професора. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати незаконним і скасувати наказ про звільнення; поновити її на посаді професора кафедри менеджменту організацій і адміністрування імені М. П. Поліщука; стягнути з відповідача на свою користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за вісім місяців у розмірі 127 214,64 грн та 50 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 03 грудня 2018 року у складі судді Галасюка Р. А. позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ ректора Житомирського НАЕУ Скидана О. В. від 27 жовтня 2017 року № 487-к про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії контракту від 25 жовтня 2012 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді професора кафедри менеджменту організацій і адміністрування імені М. П. Поліщука з моменту незаконного звільнення. Стягнуто з Житомирського НАЕУ на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за вісім місяців у розмірі 127 214,64 грн та 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць вимушеного прогулу допущено до негайного виконання. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади в період її тимчасової непрацездатності. Крім того, всупереч вимогам Рекомендацій щодо проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників та укладання з ними трудових договорів (контрактів), затверджених наказом Міністерства освіти та науки України від 05 жовтня 2015 року № 1005, та Положення щодо проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників та укладання з ними трудових договорів (контрактів) у Житомирському НАЕУ, затвердженого рішенням Вченої ради цього університету від 30 березня 2016 року, при звільненні позивача не було додержано порядку здійснення оголошення конкурсу на заміщення вакантних посад. Особа, яку було незаконно звільнено, після поновлення на роботі має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу. З урахуванням глибини та характеру душевних страждань, яких зазнала позивач внаслідок порушення її трудових прав, засад розумності, виваженості і справедливості, суд оцінив моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року апеляційну скаргу Житомирського НАЕУ задоволено. Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 03 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 знала про укладення з нею саме строкового трудового договору та погодилася з його умовами. При цьому на виконання вимог пункту 6.8 контракту ректор Житомирського НАЕУ своїм листом від 29 серпня 2017 року № 1065 повідомив позивача про закінчення строку його дії та попередив, що її звільнять із займаної посади 30 жовтня 2017 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. На вказаному повідомленні міститься запис, зроблений кульковою ручкою: "ознайомлена (поставлено підпис) ОСОБА_1 ". Посилання суду першої інстанції на те, що повідомлення від 29 серпня 2017 року не містить дати його підписання позивачем, а тому неможливо встановити, коли її було ознайомлено зі змістом цього документа, не заслуговують на увагу, оскільки у випадку підписання такого повідомлення в інший день ОСОБА_1 не була позбавлена можливості зазначити відповідну дату. Таким чином, встановлено, що позивач не тільки була повідомлена про закінчення строку дії контракту за два місяці до його закінчення, а й попереджена про його розірвання. Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна із сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї із сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин. Тому не має правового значення подана ОСОБА_1 на ім`я ректора заява від 20 жовтня 2017 року про продовження терміну дії контракту з 31 жовтня 2017 року по 30 серпня 2019 року. Доводи позивача про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності є неспроможними. Спір між сторонами в цій справі виник не з приводу звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а з підстав припинення строкового трудового договору (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України), у зв`язку з чим норми частини третьої статті 40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються. Не є підставою для поновлення позивача на роботі і не проведення відповідачем конкурсу на заміщення вакантних посад, оскільки за умови проведення конкурсу новий контракт укладається з його переможцем і на новий строк. За умови перемоги в конкурсі ОСОБА_1 з нею укладався б інший контракт, а тому підстав для поновлення її на роботі за контрактом від 25 жовтня 2012 року, строк дії якого закінчився, немає. За відсутності підстав для визнання незаконним наказу про звільнення позивача та поновлення її на роботі не підлягають задоволенню вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, які є похідними.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У березні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року, а рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 03 грудня 2018 року залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не сприяв повному з`ясуванню обставин справи та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Роботодавець зобов`язаний надіслати працівнику поштове повідомлення про необхідність отримання трудової книжки в день його звільнення. Наявна в матеріалах справи копія листа ректора Житомирського НАЕУ від 29 серпня 2017 року № 1065 (щодо повідомлення про закінчення строку дії контракту та попередження про звільнення з роботи з 30 жовтня 2017 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України) не може бути належним доказом на підтвердження того, що таке попередження було їй вручене за два місяці до закінчення строку дії контракту. Крім того, оспорюваний наказ про звільнення було видано в період її тимчасової непрацездатності, що є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України.
У травні 2019 року Житомирський НАЕУ подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Корольовського районного суду міста Житомира.
14 травня 2019 року справа № 296/723/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій в повній мірі не відповідають.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Судами встановлено, що 25 жовтня 2012 року між Житомирським НАЕУ та ОСОБА_1 було укладено контракт, за умовами якого позивача призначено на посаду професора кафедри менеджменту організацій і адміністрування імені М. П. Поліщука на строк з 30 жовтня 2012 року по 30 жовтня 2017 року.
У розділі 7 контракту передбачені підстави для його зміни та розірвання.
Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 контракту підставами для розірвання контракту є закінчення строку дії контракту (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).
При цьому пунктом 6.8 контракту передбачено обов`язок відповідача попередити позивача про закінчення строку дії контракту за два місяці до його закінчення.
Листом ректора Житомирського НАЕУ Скидана О. В. від 29 серпня 2017 року № 1065 повідомлено ОСОБА_1 про закінчення терміну дії укладеного з нею контракту та попереджено, що 30 жовтня 2017 року її буде звільнено із займаної посади за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
На вказаному повідомленні міститься запис, зроблений кульковою ручкою: "ознайомлена (поставлено підпис) ОСОБА_1 ".
Наказом ректора Житомирського НАЕУ Скидана О. В. від 27 жовтня 2017 року № 487-к ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади з 30 жовтня 2017 року у зв`язку із закінченням строку дії контракту на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
В період з 23 жовтня 2017 року по 02 лютого 2018 року включно ОСОБА_1 перебувала на лікуванні, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідка відділу кадрів Житомирського НАЕУ та копії листків непрацездатності.
Судами також встановлено, що 20 жовтня 2017 року позивач зверталася до ректора Житомирського НАЕУ з письмовою заявою, в якій просила продовжити термін дії контракту з 31 жовтня 2017 року по 30 серпня 2019 року (до обрання за конкурсом на заміщення вакантних посад).
У відповіді від 06 листопада 2017 року № 1417, наданій на звернення позивача, ректор Житомирського НАЕУ зазначив, що підставою для оголошення конкурсу на заміщення вакантної посади є наявність планового навчального навантаження. Проаналізувавши ситуацію, врахувавши пропозицію кафедри щодо недоцільності оголошення конкурсу, було прийнято рішення не оголошувати конкурс на посаду професора кафедри менеджменту організацій і адміністрування імені М. П. Поліщука. Зважаючи на викладене, відсутні юридичні підстави для продовження позивачу терміну роботи на вказаній посаді.
Згідно з частинами першою, третьою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.