Постанова
Іменем України
21 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 484/1082/19
провадження № 61-2919св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи за першим позовом:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Миколаївський обласний центр зайнятості,
третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмету спору - ОСОБА_2,
учасники справи за другим позовом:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - Миколаївський обласний центр зайнятості,
третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Миколаївського обласного центру зайнятості на постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 січня 2020 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В.,
В С Т А Н О В И В :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Миколаївського обласного центру зайнятості (далі - МОЦЗ) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову зазначала, що в період з вересня по листопад 2017 року вона працювала на посаді заступника директора Первомайського міськрайонного центру зайнятості. Наказом від 15 листопада 2017 року № 388-к її було переведено на посаду директора Первомайської міськрайонної філії МОЦЗ, однак 18 лютого 2019 року наказом директора МОЦЗ з нею розірвано трудовий договір та звільнено з займаної посади, у зв`язку виконанням рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_2 .
Позивач вважає таке звільнення незаконним, оскільки у наказі про звільнення не зазначена підстава звільнення з посиланням на відповідну норму КЗпП України, а виконання відповідачем рішення суду про поновлення на роботі іншої особи не стосується її трудових прав та обов`язків.
Ураховуючи викладене, позивач просила визнати незаконним та скасувати наказ директора МОЦЗ від 15 лютого 2019 року № 56-к про її звільнення, поновити на роботі на посаді директора Первомайської міськрайонної філії МОЦЗ та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до МОЦЗ про визнання незаконними дій та рішення відповідача щодо переведення ОСОБА_1 на посаду директора Первомайської міськрайонної філії МОЦЗ за наказом від 15 листопада 2017 року № 388-к.
Позов мотивовано тим, що він з 08 лютого 2010 року працював директором Первомайського міськрайонного центру зайнятості, який у відповідності до наказу Державної служби зайнятості від 26 жовтня 2016 року № 194 реорганізовано у листопаді 2017 року у відокремлений структурний підрозділ - Первомайську міськрайонну філію шляхом її приєднання до МОЦЗ.
ОСОБА_2 зазначає, що йому було незаконно відмовлено у переведенні до нового структурного підрозділу, у зв`язку з чим він звертався до суду за захистом своїх порушених прав. Так постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року по справі № 484/770/18 на МОЦЗ покладено обов`язок щодо його переведення з посади директора Первомайського міськрайонного центру зайнятості на посаду директора Первомайської міськрайонної філії МОЦЗ на підставі поданої ним заяви від 20 січня 2018 року.
Згідно наказу МОЦЗ від 18 лютого 2019 року № 61-к ОСОБА_2 переведено на посаду директора Первомайського міськрайонного центру зайнятості МОЦЗ, після звільнення з цієї посади ОСОБА_1, як особи, що її незаконно займала.
ОСОБА_2 вважає, що ОСОБА_1 була незаконно переведена керівництвом центру зайнятості на посаду директора за наказом від 15 листопада 2017 року, так як ця посада фактично була зайнята ним як директором, який мав першочергове право на таке переведення, а тому такі дії та рішення відповідача є незаконними.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ директора МОЦЗ від 15 лютого 2019 року № 56-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлення її на роботі на посаді директора Первомайської міськрайонної філії МОЦЗ з 19 лютого 2019 року, стягнуто з МОЦЗ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 104 543,67 грн. В задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в наказі про звільнення ОСОБА_1 та її трудовій книжці відсутнє посилання на норму КЗпП України, а тому звільнення проведено без належної правової підстави, тобто незаконно. Переведення ОСОБА_2 на посаду директора не є поновленням працівника на попередній посаді.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 суд першої інстанції керувався тим, що позивач пропустив строк на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, обрав невірний спосіб захисту порушеного права та не вказав в чому таке порушення полягає.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Первомайської міськрайонної філії МОЦЗ з 19 лютого 2019 року для виконання МОЦЗ обов`язку, передбаченого частиною другою статті 40 КЗпП України. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, апеляційний суд виходив із того, що висновок місцевого суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі, у зв`язку з відсутністю підстав для її звільнення є помилковим, оскільки її звільнено з посади директора у зв`язку із зайняттям цієї посади попереднім працівником, який виконував саме цю роботу. В той же час невиконання МОЦЗ свого обв`язку передбаченого частиною другою статті 40 та статтею 49-2 КЗпП України щодо надання ОСОБА_1 пропозицій вакантних посад, що є в організації, включаючи всі структурні підрозділи, є підставою для поновлення ОСОБА_1 на роботі тільки в частині виконання роботодавцем такого обов`язку, а у випадку відмови працівника від усіх запропонованих йому вакансій, роботодавець вправі звільнити його з тих же підстав. Що стосується рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то апеляційний суд погодився з такими висновками місцевого суду з огляду на порушення роботодавцем процедури звільнення, визначеної частиною другою статті 40 КЗпП України.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не наведено жодних мотивів порушення його особистого права як працівника внаслідок дій відповідача по переводу ОСОБА_1 з однієї установи до відокремленого підрозділу та на підтвердження незаконності цих дій роботодавця відносно іншого працівника не надано жодного доказу. Неправильний висновок місцевого суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 у зв`язку з пропуском строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, при наявності правильного висновку про відмову в позові за необґрунтованістю, не вплинув на правильність вирішення спору ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення їх доводів
11 лютого 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалене у справі судове рішення апеляційного суду, в частині вирішення її позовних вимог, скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховані висновки, викладені в постановах Верховного Суду та Верховного Суду України при застосуванні норм права у подібних правовідносинах, а саме: по справі від 28 березня 2018 року № 522/5656/16-ц та від 21 травня 2014 року № 6-33цс14, з яких вбачається, що звільнення працівника з підстав не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника; у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Апеляційний суд не врахував, що рішення Миколаївського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року у справі № 484/770/18, на яке він посилався при ухваленні оскаржуваного рішення, було оскаржено до касаційної інстанції та постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року зазначене рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому однією з підстав для скасування рішення Миколаївського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року стало те, що ухвалюючи рішення про зобов`язання МОЦЗ здійснити переведення ОСОБА_2 до новоствореної філії, суд вийшов за межі своєї компетенції та фактично втрутився в діяльність роботодавця. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 484/1862/18 (провадження № 61-46238св18). Оскаржуване рішення носить тимчасовий характер та не відповідає суті та меті звернення ОСОБА_1 з позовом до суду, оскільки роботодавець на виконання рішення суду зобов`язаний перевести заявника на іншу роботу у разі отримання згоди на це працівника, або звільнити її у разі відсутності такої згоди.
14 лютого 2020 року МОЦЗ подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалене у справі судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом помилково застосовано до спірних правовідносин положення частини другої статті 40 КЗпП України, відповідно до якої звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, оскільки звільнення ОСОБА_1 з посади директора Первомайської міськрайонної філії МОЦЗ відбулося не на підставі пунктів 1, 2 чи 6 статті 40 КЗпП України, а на підставі постанови Миколаївського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року по справі № 484/770/18. МОЦЗ вважає, що рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2019 року про визнання незаконним та скасування наказу МОЦЗ від 15 лютого 2019 року № 56-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлення її на посаді директора Первомайської міськрайонної філії МОЦЗ та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідає закону, у зв`язку з чим МОЦЗ подав до суду першої інстанції заяву про визнання позовних вимог ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У поданому відзиві, ОСОБА_2 просить касаційні скарги МОЦЗ та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційних скарг не відповідають фактичним обставинам справи та не знайшли свого підтвердження, а тому не впливають на правильність висновків апеляційного суду.
Подаючи відповідь на відзив у вигляді пояснень на касаційну скаргу, МОЦЗ просив свою касаційну скаргу задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року справу № 484/1082/19 за позовом ОСОБА_1 до МОЦЗ про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за позовом ОСОБА_2 до МОЦЗ про визнання незаконними дій призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина