ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 826/16066/18
адміністративне провадження № К/9901/14926/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідча - Уханенка С.А.,
суддів: Кашпур О.В., Мацедонської В.Е.,
за участю:
секретаря судового засідання - Семопядного О.В.,
перекладача - Касьяна К.М.,
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - Калашник О.М.,
представника відповідача - Адамишина А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу
за позовом громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року (суддя-доповідач Беспалов О.О., судді Ключкович В.Ю., Парінов А.Б.),
У С Т А Н О В И В:
I. Суть спору
1. У жовтні 2018 року громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) про визнання протиправним і скасування рішення від 10.08.2018 №232-18 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов?язання відповідача повторно розглянути його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. Позов мотивував тим, що він не може повернутися до країни своєї громадянської належності внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань через політичні погляди, оскільки він є членом забороненої у Таджикистані Партії Ісламського Відродження Таджикистану (далі - ПІВТ). Іншою причиною звернення до міграційного органу позивач назвав систематичний характер порушень прав людини у Таджикистані. Стверджував, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем без оцінки ситуації у країні його походження, яка свідчить про те, що він потребує міжнародного захисту.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2019 року (суддя Кузьменко В.А. ) позов задоволено повністю.
4. Суд першої інстанції мотивував прийняте рішення тим, що загальновідома інформація по країні походження позивача свідчить про обґрунтованість його побоювань стати жертвою переслідувань через членство у забороненій у Таджикистані партії, а також про ризики його ув?язнення чи жорстокого поводження в разі повернення до країни походження. Утім, відповідач не зібрав і не проаналізував відповідну інформацію, внаслідок чого прийняв необґрунтоване рішення.
5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
6. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження фактів його переслідування з боку органів влади Таджикистану, посилаючись виключно на обставини щодо інших осіб. Зазначив, що національний суд не може ставити під сумнів справедливість і законність рішення вищого суду іншої країни про заборону діяльності певної політичної партії. Особливу увагу суд звернув на те, що до прибуття в Україну позивач перебував у третіх безпечних країнах: Російській Федерації (протягом трьох місяців) і Турецькій Республіці (близько двох років).
III. Провадження в суді касаційної інстанції
7. У касаційній скарзі представник позивача Калашник О.М., посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
8. Скаргу обґрунтовує такими аргументами: апеляційний суд безпідставно поклав обов?язок доказування правдивості своїх тверджень на позивача, адже особливості щодо стандартів доказування у цій категорії справ передбачають, що шукач захисту має лише обґрунтувати своє звернення та надати факти і докази, які є у його розпорядженні, тоді як ДМС України має спростувати факти, які вважає неправдивими; апеляційний суд не дослідив інформацію по країні походження позивача та не навів мотивів відхилення поданої разом з позовною заявою інформації із загальновизнаних інформаційних ресурсів щодо переслідувань владою Таджикистану членів ПІВТ; апеляційний суд не спростував установлених окружним судом обставин щодо членства позивача у ПІВТ, хоча недоведеність цієї обставини була основною причиною відмови у наданні позивачу захисту в Україні; апеляційний суд не перевірив наявності загрози життю, безпеці та свободі позивача в разі його повернення до країни походження, а також не проаналізував, чи є Російська Федерація і Турецька Республіка третіми безпечними країнами для позивача; суд не звернув уваги на порушення відповідачем права позивача користуватися послугами перекладача.
9. У відзиві на касаційну скаргу ДМС України просить відмовити в її задоволенні. За доводами відповідача, відмова ОСОБА_1 у наданні відповідного статусу є законною і обґрунтованою, адже аналіз повідомлених ним фактів, інформації по країні походження та поведінки позивача давав підстави для висновку, що він є мігрантом, який покинув територію Таджикистану через фінансові труднощі, а не через побоювання переслідувань за будь-якою з конвенційних ознак, яким він ніколи не піддавався. Водночас органом міграції було визначено, що функціонування ПІВТ, членом якої є позивач, на території України потенційно може стати загрозою національній безпеці (абзац тринадцятий статті 7 Закону України "Про основи національної безпеки України"). Вказує також на відсутність підстав для визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки він не надав інформації про реальні чинники, які можуть загрожувати завданню йому серйозної шкоди у випадку повернення до країни громадянської належності.
10. Заслухавши пояснення сторін, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів виходить з такого.
ІV. Встановлені судами фактичні обставини справи
11. ОСОБА_1 є громадянином Республіки Таджикистан, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Пангаз Аштського району Согдійської області, за національністю - таджик, сповідує сунітський напрям ісламу, освіта вища, за словами позивача, одружений на громадянці Республіки Таджикистан ОСОБА_3, в шлюбі з якою народилося троє дітей, та перебуває в релігійному шлюбі з громадянкою Республіки Таджикистан ОСОБА_4, в релігійному шлюбі з якою має одну дитину і падчерку.
12. До України позивач прибув легально 06 березня 2017 року авіасполученням Стамбул (Турецька Республіка) - Львів.
13. 02 червня 2017 року позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Київській області із заявою-анкетою №19 про визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.
14. У заяві зазначав, що він не може повернутися до країни свого походження з політичних причин, оскільки він є членом ПІВТ, яка є опозиційною ісламістською партією у Таджикистані. Після офіційної заборони діяльності ПІВТ більше 200 її членів були ув?язнені, а життю і свободі інших членів загрожує небезпека, про що свідчать неодноразові заяви з боку влади Таджикистану та підтверджують міжнародні ЗМІ. Його близьким і рідним також надходили погрози від органів влади Таджикистану задля отримання інформації про його місцеперебування. Сам заявник не вважає себе винуватим і стверджує, що ніколи не порушував закони.
15. 15 червня і 14 вересня 2017 року з позивачем проведено дві співбесіди, під час яких ОСОБА_1 наголосив на своєму переслідуванні у країні громадянської належності через політичні погляди, повідомивши, що став членом ПІВТ у 2004 році, у 2008 році був заступником начальника Аштського районного відділу ПІВТ з питань культури та агітації, з 2009 по 2011 роки - заступником начальника Согдійського обласного відділу ПІВТ з питань культури та агітації, з 2012 по грудень 2014 року - начальником Аштського районного відділу ПІВТ, був обласним журналістом (у Согдійській області) партійного сайту nahzat.tj і газети Najot.
16. Зазначив, що про його переслідування у Таджикистані як члена опозиційної партії свідчать постійні утиски з боку влади у питаннях отримання у власність землі, житла, зайняття бізнесом і політичною діяльністю, пряме фізичне насильство з боку співробітників поліції (удари по обличчю), притягнення до адміністративної відповідальності (штрафи, арешти до трьох діб), викрадення сина. Крім того, вказав, що переслідувався владою Таджикистану і через своє віросповідання, а саме через те, що носив бороду, ходив у мечеть, говорив про іслам, у зв?язку з чим його декілька разів викликали до КДБ Таджикистану, потім прокуратури, суду.
17. Повідомив, що після балотування у депутати обласної ради від ПІВТ і закінчення виборів, побоюючись ув?язнення і жорстокого поводження, він був вимушений на початку квітня 2015 року залишити територію Таджикистану та направитися до Російської Федерації (м. Єкатеринбург, м. Москва). Проте затримання і викрадення у РФ деяких опозиціонерів Таджикистану змусило його в кінці червня 2015 року виїхати до Туреччини (м. Стамбул), де він продовжував роботу журналістом та радіоведучим в популярному опозиційному агентстві новин Payot.net.
18. У березні 2017 року ОСОБА_1 разом із сім?єю виїхав в Україну, оскільки вважав, що у Туреччині йому загрожує екстрадиція до Таджикистану. Вперше позивач звернувся за міжнародним захистом в Україні, розглядаючи її як першу безпечну для себе країну.
19. До УДМС у Київській області позивач надав копію листа від 11.01.2017 №00561/17 за підписом Голови ПІВТ Мухіддін Кабірі, у якому зазначено, що позивач є одним із високопоставлених членів цієї партії в Согдійській області, колишнім головою крила ПІВТ в Аштському районі, а також членом Вищої Ради у вказаному районі. Цим листом підтверджується також інформація про роботу ОСОБА_1 журналістом в газеті ПІВТ Najot, директором вебсайту, що належить крилу партії в Согді, журналістом і радіоведучим в опозиційному агентстві новин Payot.net.
20. На підтвердження несприятливої ситуації у країні походження позивач посилався, зокрема, на матеріали із загальнодоступних засобів масової інформації: повідомлення Міжнародної Амністії (Amnesty International), доповіді Хьюман Райтс Вотч ( Human Rights Watch ).
21. Рішенням ДМС України від 10.08.2018 №232-18 ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу п?ятого частини першої статті 6 Закону України від 08.07.2011 №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671) як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 і 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
22. Мотиви відмови наведені у покладених в основу прийнятого рішення письмовому висновку головного спеціаліста Сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС України у Київській області від 22 вересня 2017 року і додатку до цього висновку від 06 липня 2018 року, які зводяться до такого:
- заявник виїхав із Таджикистану до того, як ПІВТ була офіційно заборонена, і не звернувся за захистом до найближчої безпечної країни, що дозволяє припустити, що причини, які змусили його залишити країну походження, не були суто політичними чи релігійними, а відвідування декількох країн і занепад власного бізнесу у Таджикистані вказує на спробу облаштувати своє життя в іншій країні;
- влада Таджикистану проводить "жорстку лінію" лише щодо провідних членів ПІВТ і політичних активістів, тоді як ОСОБА_1, судячи з обставин його безперешкодного виїзду із Таджикистану, відсутності його даних у базі Інтерполу та списку осіб, до яких Міністерство фінансів Республіки Таджикистан застосовує фінансові санкції за участь у тероризмі, був рядовим членом цієї партії, роль якого у ПІВТ не розглядалася провладними структурами як важлива і який наразі припинив свою політичну діяльність;
- діяльність ПІВТ на території України потенційно може стати загрозою національній безпеці;
- заявник не повідомив і не довів переконливих фактів особистого переслідування або загрози застосування до нього смертної кари чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в разі повернення до країни походження; при цьому кілька завданих, зі слів заявника, ударів по обличчю важко розцінювати як тортури, а скоріше як звичайне перевищення службових повноважень працівниками компетентних органів;
- відсутні підстави застосовувати абзац сьомий частини першої статті 6 Закону №3671 для відмови заявнику на підставі перебування в третій безпечній країні, виходячи з відсутності у цій справі реального переслідування шукача захисту.
V. Позиція Верховного Суду
23. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.