Постанова
Іменем України
02 листопада 2020 року
м. Київ
справа №642/8193/16-ц
провадження № 61-17080св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є.В., Штелик С.П.,
учасники справи:
| позивач | - | ОСОБА_1 , |
| відповідач | - | ОСОБА_2 , |
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 22 серпня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів Яцини В.Б., Кругової С.С., Сащенка І.С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 06 грудня 2010 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого відповідач взяв у позивача кошти у сумі 25 000,00 доларів США строком на один рік та зобов`язався їх повернути протягом двох місяців з моменту звернення позивача за боргом. Зазначене підтверджується розпискою.
06 листопада 2016 року ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення грошових коштів, однак ця вимога відповідачем проігнорована, грошові кошти не повернені.
Таким чином, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь у рахунок погашення боргу грошові кошти у розмірі 656 750,00 грн, що станом на 26 грудня 2016 року за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 25 000 доларів США.
Короткий зміст судових рішень
Справа розглядалась судами неодноразово
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 20 березня 2017 року позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості в розмірі 656 750,00 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказам правомірність своїх вимог, тому позов підлягає задоволенню.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 07 лютого 2018 року заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20 березня 2017 року скасоване та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду від 13 березня 2019 року скасовано постанову Апеляційного суду Харківської області від 07 лютого 2018 року, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Передаючи справу на новий розгляд суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції зазначив, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що у договорі позики сторони визначили строк повернення коштів у двомісячний термін з моменту звернення позивача з вимогою про повернення боргу. Таким чином, суд апеляційної інстанції не визначив момент коли позивач звернувся до відповідача з відповідною вимогою, тобто не встановив часу з якого почався перебіг строку позовної давності.
Постановою Харківського апеляційного суду від 22 серпня 2019 року заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20 березня 2017 року змінено, а саме було зменшено суму стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 до 646750,00 гривень.
Ухвалюючи відповідне рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за змістом наведеної розписки, з урахуванням її доповнення записом від 06.02.2013 року про те, що домовленості зберігаються, боржнику було надано пільговий строк для виконання обов`язку протягом двох місяців з дня вимоги про повернення боргу. Таку письмову вимогу позивач надіслав відповідачу 06.11.2016 року, факт отримання якої відповідачем підтверджується письмовою розпискою про її вручення відповідачу 17.11.2016 року, тобто відповідач повинен був повернути борг не пізніше 16.01.2017 року. Строк позовної давності перервався та почав новий перебіг 06.11.2013 року, тому позивач не пропустив строк давності зі зверненням до суду з відповідним позовом. Окрім того, суд враховав 1000 грн, які були сплачено відповідачем позивачу у рахунок погашення договору позики.
Надходження касаційно ї скарги до суду касаційної інстанції та рух справи у суді касаційної інстанції
У вересні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 22 серпня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано з Ленінського районного суду м. Харкова матеріали цивільної справи №642/8193/16-ц.
У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Скаржник просив суд скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку, що між сторонами було укладено договір позики, відповідно неправильно застосував до спірних правовідносин ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України.
Судом апеляційної інстанції не було встановлено наявність отримання відповідачем копії вимоги від 06.11.2016 року.
Скаржник заперечує факт написання ним на розписці напису від 06.02.2013 року щодо актуальності домовленостей .
Суд невірно тлумачив допис у розписці від 06.02.2013 року щодо актуальності домовленостей, оскільки відсутнє переконливе та беззаперечне тлумачення цього напису.
Позивач не надав доказів того, що саме з метою погашення заборгованості за спірним договором позики відповідач здійснював перерахування коштів на рахунок позивача у сумі 10000 грн.
Позовна давність щодо даних спірних правовідносин сплинула 07.12.2014 року.
Суд апеляційної інстанції в супереч вимогам ч. 3 ст. 367 ЦПК України прийняв висновок експерта від 30.05.2019 року, який є недопустимим доказом.
Доводи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції правильно встановив правову природу договору та тлумачив допис від 06.02.2016 року до нього, та виконавши вказівки Верховного Суду, дійшов правильного висновку, що строк позовної давності не пропущено та наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог,
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 06 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів, який оформлений у вигляді боргової розписки, згідно з якою відповідач отримав у позивача в борг грошові кошти в сумі 25 000,00 доларів США строком на один рік та зобов`язався повернути кошти протягом двох місяців, з моменту звернення. Вказану розписку доповнено рукописнимтекстом від 06.02.2013 року за підписом ОСОБА_2 російською мовою про те, що домовленості актуальні (том 1, а.с. 4 ).
06 лютого 2013 року сторонами продовжено дію договору, про що свідчить запис у тексті розписки "Договоренности актуальны 06.02.13".
Допис від 06.02.2013 року до розписки від 06.12.2010 року про те, що домовленості є актуальними, було виконано відповідачем ОСОБА_2, - означає, що відповідач 06.02.2013 року, коли вже сплив річний строк отримання позики у сумі 25000 доларів США, підтвердив умови договору позики, які містяться у розписці від 06.12.2010 року про повернення позики протягом двох місяців після звернення до нього ОСОБА_1 з відповідною вимогою.
Згідно листа від 06 листопада 2016 року ОСОБА_1 поштою звернувся на адресу ОСОБА_2 із письмовою вимогою, в якій просив відповідача у термін до двох місяців повернути позичені грошові кошти у розмірі 25 000 доларів США не пізніше 08.01.2017 (том 1 а.с. 6).
На підтвердження поштового відправлення вказаного листа позивач надав до суду першої інстанції копію фіскального чеку від 07.11.2016, а на підтвердження отримання такого листа ОСОБА_2 - розписку про отримання рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 17.11.2016 року (том 1, а.с. 6, 43).
Згідно з виписки з банківського карткового рахунку в "ПриватБанку" ОСОБА_1 27.06.2016 року відповідач ОСОБА_2 переказав на рахунок ОСОБА_1 2500 грн ( том 1, а.с. 81).
Також відповідач сплатив позивачу 2500 грн 07.09.2012 року, 2500 грн 26.04.2012 року, 2500 грн 28.05.2012 року, на підтвердження чого надав до суду першої інстанції відповідні квитанції, які просив суд прийняти в якості доказів.
Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 19 грудня 2017 року № 16827/25442 рукописний текст розписки від 06.12.2010 року від імені ОСОБА_2, що починається та закінчується словами "Розписка Я, ОСОБА_2 …" та "… Написано собственноручно. 06.12.10", а також рукописні записи "Договоренности актуальны 06.02.13" в цій розписці виконані ОСОБА_2 (том 1, а.с.138-143).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції про зміну рішення суду першої інстанції тільки в частині розміру стягуваної суми заборгованості, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за змістом наведеної розписки, з урахуванням її доповнення записом від 06.02.2013 року про те, що домовленості зберігаються, боржнику було надано пільговий строк для виконання обов`язку протягом двох місяців з дня вимоги про повернення боргу. Таку письмову вимогу позивач надіслав відповідачу 06.11.2016 року, факт отримання якої відповідачем підтверджується вищевказаною письмовою розпискою про її вручення відповідачу 17.11.2016 року, тобто відповідач повинен був повернути борг не пізніше 16.01.2017 року. Строк позовної давності перервався та почав новий перебіг 06.11.2013 року, тому позивач не пропустив строк позовної давності зі зверненням до суду з відповідним позовом. Окрім того, суд враховує 10000 грн, які були сплачено відповідачем позивачу у рахунок погашення договору позики.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Стосовно природи спірних правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем на підставі розписки від 06 грудня 2010 року.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.
Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Вирішуючи спір та належним чином дослідивши надані сторонами докази, з`ясувавши фактичні обставини справи, суди попередніх інстанцій, встановивши факт передання позивачем відповідачу в позику коштів та зобов`язання повернути кошти, установили дійсну правову природу правовідносин сторін, що виникли на підставі договору позики.