Постанова
Іменем України
03 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 161/9824/15-ц
провадження № 61-10142св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2018 року у складі судді Плахтій І. Б. та постанову Волинського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року у складі суддів: Грушицького А. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_1,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в здійсненні права власності на землю. Вимоги мотивувала тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 0,12 га, виділена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1, що посвідчується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16 червня 2015 року. Разом з тим, відповідач ОСОБА_1 протиправно створює їй перешкоди в здійсненні права користування земельною ділянкою: самовільно встановила на вказаній ділянці паркан, який вона неодноразово просила відповідача демонтувати. Оскільки ОСОБА_1 не виконує вимоги, просила суд усунути перешкоди в здійсненні права власності на земельну ділянку площею 0,12 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 шляхом знесення самовільно встановленого ОСОБА_1 паркану.
У листопаді 2015 року ОСОБА_1, що діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3, звернулася в суд із зустрічним позовом, який у подальшому уточнила, до ОСОБА_2, ОСОБА_4, Гіркополонківської сільської ради Луцького району Волинської області, управління Держгеокадастру у Луцькому районі Волинської області, в якому просила визнати недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку, договори купівлі-продажу земельної ділянки. Покликалась на те, що по АДРЕСА_1 знаходиться житловий будинок, який належить на праві спільної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 15 березня 1983 року, укладеного з її батьком ОСОБА_6, який і на даний час є чинним. Згідно записів в погосподарській книзі вказаний житловий будинок розміщений на земельній ділянці площею 0,43 га. У 1983 році її батько розпочав будівництво нового житлового будинку на своїй присадибній ділянці площею 0,0863 га. Рішенням Гіркополонківської сільської ради від 25 жовтня 1995 року ОСОБА_6 безкоштовно передано у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель в розмірі 0,12 га та для ведення особистого підсобного господарства в розмірі 0,28 га. Згідно схеми розташування земельної ділянки у власність ОСОБА_6 підлягала передачі земельна ділянка площею 0,43 га в с. Гірка Полонка, в тому числі і під житловим будинком, господарськими будівлями і спорудами, які належать на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Після смерті її батька вказані земельні ділянки, як і незавершений будівництвом житловий будинок, успадкувала його дружина, а її матір - ОСОБА_7 . Вона ж вказане нерухоме майно успадкувала уже після смерті матері. В 2005 році ОСОБА_8 продала ОСОБА_4 незавершений будівництвом житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 0,12 га, виділену для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Гірка Полонка Луцького району Волинської області, які належали їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7 . Під час укладення договорів вони з ОСОБА_4 визначили межі земельних ділянок, на яких розташовані будинки.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 04 травня 2017 року, рішення Гіркополонківської сільської ради від 25 жовтня 1995 № 33 про передачу безоплатно у власність ОСОБА_6 земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель в розмірі 0,12 га, для ведення особистого підсобного господарства в розмірі 0,28 га, а також державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ВЛ № 012927, виданий ОСОБА_6 Гіркополонківською сільською радою 11 січня 1996 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 78, визнано недійсними. У вищевказаному рішенні суд дійшов висновку, що Гіркополонківська сільська рада не вправі була передавати земельну ділянку безоплатно у власність колишньому власнику житлового будинку та колишньому землекористувачу ОСОБА_6, оскільки цим порушено права співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користування і набуття права власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування належного їм житлового будинку. Отже, документи на право власності на земельну ділянку оформлені неправомірно, а тому вказана ділянка відповідно не могла бути відчужена, в тому числі ОСОБА_4, який в подальшому відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 , що діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3, просила суд визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №661410, виданий 06 жовтня 2005 року ОСОБА_1, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010507600048; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18 жовтня 2005 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16 червня 2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2018 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в здійсненні права власності на землю відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 661410, виданий 06 жовтня 2005 року ОСОБА_1, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010507600048. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18 жовтня 2005 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . У задоволенні зустрічного позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 червня 2015 року відмовлено.
Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області в ід 03 січня 2019 року ухвалено стягнути з Гіркополонківської сільської ради Луцького району Волинської області та управління Держгеокадастру у Луцькому районі Волинської області на користь ОСОБА_1 по 275 грн 60 коп. судового збору. Також стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 551 грн 20 коп. судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що подані позивачем ОСОБА_2 докази порушення її прав відповідачем ОСОБА_1 є недостатніми, що унеможливлює задоволення її позовних вимог. Рішенням Луцького міськрайонного суду від 14 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області, визнано недійсними рішення Гіркополонківської сільської ради від 25.10.1995 року №33 про передачу безоплатно у власність ОСОБА_6 земельних ділянок: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель в розмірі 0,12 га, для ведення особистого підсобного господарства в розмірі 0,28 га та Державний акт на право власності на землю серії ІІ-ВЛ №012927, виданий ОСОБА_6 Гіркополонківською сільською радою Луцького району Волинської області 11 січня 1996 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 78. Таким чином, на момент розгляду вказаної справи встановлено незаконне набуття у власність ОСОБА_6 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель в розмірі 0,12 га, в селі Гірка Полонка, яка в подальшому перейшла до ОСОБА_7, ОСОБА_1 і була відчужена останньою ОСОБА_4, а ним в свою чергу ОСОБА_2 .Оскільки первісний документ, на підставі якого видано в подальшому свідоцтва на право на спадщину та державні акти ОСОБА_7, ОСОБА_1 визнано недійсним, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 661410, виданий 06 жовтня 2005 року ОСОБА_1, зареєстрований в книзі записів реєстрації Державних актів на право власності на землю за № 010507600048 слід визнати недійсним. ОСОБА_1 уклала договір купівлі продажу спірної земельної ділянки на підставі державного акта, який визнається судом недійсним, тому вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 жовтня 2005 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, підлягають задоволенню. Стосовно вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 червня 2015 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, необхідно зазначити, що позивачі за зустрічним позовом не є сторонами цього договору. За встановлених обставин власник земельної ділянки має право на звернення до суду з віндикаційним позов, а не з позовом зобов`язального характеру (про визнання недійсним договору). Заяви представників відповідачів за зустрічним позовом ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає, оскільки про порушення свого права ОСОБА_1 дізналася в 2014 році із заперечень ОСОБА_4 під час розгляду справи ОСОБА_1, ОСОБА_11 до ОСОБА_3, Гіркополонківської сільської ради про визнання недійсним договору дарування жилого будинку та визнання права власності та в межах строку позовної давності звернулася до суду. В свою чергу і позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 не порушено строк позовної давності, оскільки про порушення свого права останній дізнався лише у 2015 році під час розгляду зазначеної справи, коли отримав копії оскаржуваного акту та договорів купівлі-продажу.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
ПостановоюВолинського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, визнаючи перший договір недійсним, суд першої інстанції правильно відмовив у визнанні недійсним наступного правочину, виходячи із правових висновків Верховного Суду.В уточненій позовній заяві та апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про фіктивність договору від 16 червня 2015 року, проте не наводить належних та допустимих доказів його фіктивності згідно статті 234 ЦК України. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Щодо застосування строків позовної давності слід зазначити, що позивач ОСОБА_3 є громадянином Російської Федерації, постійно проживає у Красноярському краї, тому слід погодитися із висновком суду першої інстанції про те, що про порушення свого права він дізнався лише у 2015 році.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що частина спірної земельної ділянки, на якій розташований будинок ОСОБА_3, використовується для його обслуговування, тому у нього відсутні підстави для подання віндикаційного позову про витребування земельної ділянки в ОСОБА_2 . Оспорюваний правочин є фіктивним, оскільки його сторони при укладенні договору приховали факт розташування на відчужуваній земельній ділянці житлових будинків третіх осіб.
В іншій частині судові рішення не оскаржуються та колегією суддів не переглядаються.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.