Постанова
Іменем України
02 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 321/1179/16-ц
провадження № 61-9314св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
представник ОСОБА_4 -ОСОБА_5 ,
відповідачі: фізична особа-підприємець ОСОБА_6, фізична особа-підприємець ОСОБА_7 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області, у складі судді Олійника М. Ю., від 27 червня 2017 року та постанову Запорізького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В., від 19 травня 2020 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У вересні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та
ОСОБА_4 звернулися до суду з позовами до фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (далі - ФОП ОСОБА_6 ) та фізичної особи-підприємцяОСОБА_7 (далі - ФОП ОСОБА_7 ) про визнання дій неправомірними, визнання недійсними наказів про звільнення, зобов`язання змінити формулювання підстав звільнення, стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги і середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що вони працювали у відповідачів продавцями продовольчих товарів у магазинах. 01 серпня 2016 року
ФОП ОСОБА_6 видала накази № 12, 13 та 14 про звільнення
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з роботи на підставі
пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України. 01 серпня 2016 року
ФОП ОСОБА_7 видав наказ № 7 про звільнення ОСОБА_4 з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Позивачі вважали неправомірними дії відповідачів щодо порядку проведення інвентаризації у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1", а також прийняття рішення про звільнення їх з роботи з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Підставою звільнення позивачів слугувало виникнення в магазинах нестачі, проте належних доказів їх причетності до нестачі у роботодавця на момент звільнення не було. На думку позивачів, вони не були причетні до виникнення нестачі, тому ними не були підписані відповідні акти інвентаризації на її підтвердження.
Також вказували, що під час їхньої роботи в магазинах мали місце порушення трудового законодавства зі сторони роботодавців. Так, вони були змушені виконували роботу, яка не мала відношення до їхніх прямих обов`язків, а саме: розвантаження товарів, опалювання та прибирання приміщень магазину і прилеглої території, а також здійснення охорони наявного товару. Позивачі вказували, що у порушення умов трудового договору та статей 74, 75, 79, 94, 106, 110 КЗпП України відповідачі не надавали їм щорічні відпустки. Крім того, ФОП ОСОБА_6 не виплачувала кошти за роботу в надурочний час та ніколи не повідомляла їх про розміри оплати праці.
У зв`язку з невиконанням відповідачами законодавства про працю та умов трудового договору позивачі особисто подали приватним підприємцям заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, проте вказані заяви були проігноровані. Фактичні обставини вказують на те, що їх було звільнено з підстав недовіри за надуманими результатами інвентаризації від 25 липня 2016 року.
Ураховуючи викладене, позивачі просили суд визнати неправомірними дії відповідачів щодо проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1", скасувати накази про їхнє звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, зобов`язати відповідачів змінити формулювання підстав звільнення, вказавши причину звільнення "за власним бажанням відповідно до частини третьої
статті 38 КЗпП України з 25 липня 2016 року", стягнути на їх користь заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а також стягнути по 5 тис. грн кожному позивачу в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Михайлівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2017 року позовні заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 об`єднані в одне провадження.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 27 червня 2017 року позови ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано незаконним наказ ФОП ОСОБА_6 від 01 серпня 2016 року № 12 про звільнення ОСОБА_1 з посади продавця в частині формулювання причин звільнення.
Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_1, викладених в наказі ФОП ОСОБА_6 від 01 серпня 2016 року № 12, із "звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України (винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу) на "звільнення на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, за власним бажанням".
Стягнуто з ФОП ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 грн. У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Визнано незаконним наказ ФОП ОСОБА_6 від 01 серпня 2016 року № 14 про звільнення ОСОБА_2 з посади продавця в частині формулювання причин звільнення.
Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_2, викладених в наказі ФОП ОСОБА_6 від 01 серпня 2016 року № 14, із "звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України (винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу) на "звільнення на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, за власним бажанням".
Стягнуто з ФОП ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 грн. У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Визнано незаконним наказ ФОП ОСОБА_6 від 01 серпня 2016 року № 13 про звільнення ОСОБА_3 з посади продавця в частині формулювання причин звільнення.
Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_3, викладених в наказі ФОП ОСОБА_6 від 01 серпня 2016 року № 13, із "звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України (винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу) на "звільнення на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, за власним бажанням".
Стягнуто з ФОП ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 500 грн. У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Визнано незаконним наказФОПОСОБА_7 від 01 серпня 2016 року № 7 про звільнення ОСОБА_4 з посади продавця в частині формулювання причин звільнення.
Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_4, викладених в наказі ФОП ОСОБА_7 від 01 серпня 2016 року № 7, із "звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України (винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу) на "звільнення на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, за власним бажанням".
Стягнуто з ФОП ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 грн. У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що не доведено вчинення працівниками винних дій, а сам факт виявлення нестачі матеріальних цінностей не може бути підставою для розірвання трудового договору у зв`язку із втратою довіри. У той же час під час розгляду справи не було встановлено фактів невиконання роботодавцями законодавства про працю, тому підстави для зміни формулювання причин звільнення на частину третю статті 38 КЗпП України відсутні. При звільненні позивачі отримали належні їм кошти. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині визнання неправомірними дій відповідачів щодо проведення інвентаризації, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що це не є належним способом захисту порушеного права.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
За результатами нового апеляційного перегляду справи постановою Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2020 рокуапеляційну скаргу ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_7 задоволено частково. Апеляційні скарги представника ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 27 червня 2017 року у частині вирішення позовних вимог про зміну формулювання причин звільнення позивачів скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Змінено рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 27 червня 2017 року у частині правового обґрунтування підстав відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання дій неправомірними. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при проведенні інвентаризації в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" не були дотримані всі процедури її проведення, а саме під час проведення перевірки комісією не встановлено фактичну наявність матеріальних цінностей (найменування, кількість та вартість товару) та не проведено зіставлення фактичної наявності матеріальних цінностей з даними бухгалтерського обліку. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що відповідачами не було надано доказів на підтвердження того, що на час проведення інвентаризації майна було встановлено, що кожним з позивачів вчинено винні дії, які давали б власнику підстави для втрати довір`я до працівників. У роботодавців були відсутні достатні підстави для винесення 01 серпня 2016 року наказів про звільнення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі пункту 2 частини першої
статті 41 КЗпП України. Разом з тим, суд апеляційної інстанції вказав, що районний суд помилково змінив не формулювання причин звільнення позивачів, а вказавши підстави, з якими роботодавці не пов`язували обставини звільнення. У той же час судом не було встановлено фактів невиконання роботодавцями законодавства про працю.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 01 липня 2020 року та від 28 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданими касаційними скаргами.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_6 просить скасувати оскаржені судові рішення у частині задоволення позовів та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі
№ 6-100цс16, від висновку якого Верховний Суд не відступав
(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також висновку, викладеного в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року у справі
№ 520/2850/16-ц. Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій не виконали вказівки суду касаційної інстанції, викладені у постанові Верховного Суду від 27 листопад 2019 року, не надали належної правової оцінки обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам. На думку заявника, суди не врахували, що настання негативних наслідків для роботодавця не є обов`язковою умовою для звільнення працівника на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Заявник стверджує, що під час розгляду справи встановлено факт порушення позивачами правил проведення операцій з матеріальними цінностями, що було також підтверджено позивачами. Посилається на те, що вирішуючи питання про звільнення працівників роботодавцем було враховано поведінку працівників після встановлення факту недостачі матеріальних цінностей. Судом апеляційної інстанції не було надано належної правової оцінки наданим відповідачами доказам.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просить скасувати рішення Михайлівського районного суду Запорізької області
від 27 червня 2017 року та постанову Запорізького апеляційного суду
від 19 травня 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року у справі № 6-34цс13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також на те, що справу розглянуто за відсутності позивачів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції не визначився з підставою звільнення позивачів, яка має бути зазначена в наказі або трудовій книжці, що ускладнює виконання судового рішення. На думку заявника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що судом не було встановлено фактів порушення роботодавцем законодавства про працю. Вказує на численні порушення відповідачами положень законодавства про працю як при прийнятті позивачів на роботу, так і при виконанні ними своїх трудових обов`язків. Зазначає, що відповідачі не укладали з позивачами договорів про повну матеріальну відповідальність та не передавали під звіт товарно-матеріальні цінності і грошові кошти.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_6 просять залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 без задоволення, посилаючись на передчасність відкриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою, оскільки позивачем не сплачено судовий збір за подання касаційної скарги, а також не надано доказів на підтвердження повноважень представника заявника. У прохальній частині заявники просять надіслати на їхню адресу додатки до касаційної скарги, а саме квитанцію про сплату судового збору, а також документи на підтвердження повноважень представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 .
На адресу ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_6, яка зазначена у касаційній скарзі та у відзиві, була направлена копія ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 28 серпня 2020 року разом із касаційною скаргою та доданими до неї документами. Зазначена кореспонденція була отримана відповідачами 10 вересня 2020 року, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення.
У відзиві на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_7 просив суд касаційну скаргу ФОП ОСОБА_6 задовольнити, окаржені судові рішення у частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 , ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 працювали продавцями продовольчих товарів у магазинах, які належать
ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_7, на підставі укладених між сторонами трудових договорів: від 03 серпня 2009 року № 08800900050,
від 03 серпня 2009 року № 08800900053, від 03 серпня 2009 року
№ 08800900052, від 03 січня 2012 року № 08801200002.
Відповідно пункту 2 трудових договорів, укладених між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_8 : від 03 серпня
2009 року № 08800900050, від 03 серпня 2009 року № 08800900053,
від 03 серпня 2009 року № 08800900052, та зареєстрованих у Михайлівському районному відділу державної служби зайнятості у Запорізькій області, працівник зобов`язується виконувати роботу продавця з повною матеріальною відповідальністю.