РІШЕННЯ
Іменем України
29 жовтня 2020 року
м. Київ
справа №9901/295/19
адміністративне провадження №П/9901/295/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Коваленко Н.В., Стародуба О.П., Чиркіна С.М.
за участі секретаря судового засідання Колепець Ю.
представників позивача Антоніва Р.В., Манойленко К.В.,
представника відповідача Русакової І.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про скасування рішення від 11 квітня 2019 року №1125/0/15-19 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Печерського районного суду міста Києва за вчинення істотного дисциплінарного проступку".
І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
1. Указом Президента України від 23.08.2012 №484/2012 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області на п`ять років.
2. Указом Президента України від 23.05.2013 №301/2013 ОСОБА_1 переведено у межах п`ятирічного строку на посаду судді Печерського районного суду м. Києва.
3. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 04.06.2015 №1475/дп-15 за зверненням народного депутата ОСОБА_2 відкрито дисциплінарну справу відносно ОСОБА_1 .
4. Підставою для відкриття дисциплінарного провадження стало недотримання ОСОБА_1 норм права під час здійснення судочинства та неналежна поведінка судді, результатом чого стало скасування в апеляційному порядку ряду судових рішень у справах, що перебували у її провадженні, зокрема:
- ухвали від 05.04.2014 за результатами розгляду клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_3 ;
- ухвали від 24.04.2014 про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_4 ;
- ухвали від 11.03.2014 про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_5 ;
- ухвали від 11.11.2013 про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ТОВ "Карбон ЛТД", ОСОБА_7, про відшкодування шкоди;
- ухвали від 22.01.2014 про повернення позовної заяви ОСОБА_8 до АТЗТ "ДВК" про визнання майнових прав на об`єкт;
- рішення від 05.11.2013 у цивільній справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про стягнення аліментів.
5. Зі скаргою на поведінку судді учасники зазначених судових проваджень не звертались.
6. ВККС України перевірила факти, наведені у зверненні, і встановила такі обставини:
1) 04.04.2014 до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання заступника начальника третього слідчого відділу слідчого управління Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України старшого радника юстиції Свірєпова В.В. про застосування до ОСОБА_3, який підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених частиною 3 статті 365 Кримінального кодексу України (в редакції від 07.04.2011), пунктами 1,5, 12 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
05.04.2014 слідчий суддя ОСОБА_1 постановила ухвалу про відмову у задоволенні клопотання слідчого управління Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України старшого радника юстиції Свірєпова В.В. та застосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із забороною залишати місце проживання у період доби з 23.00 до 07.00 наступної доби.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22.04.2014 скасовано зазначену ухвалу слідчого судді та постановлено нову, якою клопотання слідчого про взяття під варту підозрюваного ОСОБА_3 задоволено та застосовано до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 01.06.2014.
ОСОБА_1 , посилаючись на норми Кримінального процесуального кодексу України та практику Європейського суду з прав людини, пояснила, що відмовляючи у задоволенні клопотання слідчого про обрання підозрюваному ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вона виходила з того, що стороною обвинувачення жодним чином не було обґрунтовано та не доведено, що застосування більш м`яких запобіжних заходів буде недостатнім для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні слідчого, а слідчі дії неможливо буде вчинити без тримання підозрюваного під вартою. Крім того, зауважила, що після обрання нею такого виду запобіжного заходу підозрюваний сумлінно виконував покладені на нього процесуальні обов`язки, за першим викликом з`явився до суду апеляційної інстанції, нарікань з боку сторони обвинувачення щодо неналежної процесуальної поведінки не мав.
Разом з тим, Вища кваліфікаційна комісія суддів України під час розгляду дисциплінарної справи стосовно позивача дійшла висновку, що обираючи підозрюваному ОСОБА_3 вид запобіжного заходу, слідчим суддею ОСОБА_1 не оцінено у сукупності всіх фактичних обставин кримінального провадження та застосовано запобіжний захід, не пов`язаний з триманням підозрюваного під вартою, що у даному випадку, зокрема з огляду на очевидність наявних ризиків, не було співмірним з обставинами інкримінованого злочину та суворістю можливого покарання, встановленими ризиками у кримінальному провадженні, а також з відомостями про особу підозрюваного та його соціальні зв`язки.
До того ж, застосовуючи до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту лише у певний період доби, слідчий суддя ОСОБА_1 жодним чином не обґрунтувала достатності такого виду запобіжного заходу запобігти на початковому етапі досудового розслідування настання тих ризиків, наявність яких була встановлена суддею під час розгляду клопотання слідчого.
2) 23.04.2014 до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_4, який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 146 КК України.
Ухвалою слідчого судді ОСОБА_1 від 24.04.2014 клопотання слідчого задоволено, строк тримання підозрюваного ОСОБА_4 під вартою продовжено.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08.05.2014 зазначену ухвалу слідчого судді скасовано, клопотання слідчого задоволено частково, у продовженні строку тримання під вартою ОСОБА_4 відмовлено та застосовано до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у період доби з 21.00 до 7.00 год. Апеляційний суд не ставив під сумнів обґрунтованість підозри, проте вважав, що наявність лише обґрунтованої підозри не може бути підставою для позбавлення свободи. За результатами апеляційного провадження встановлено, що протягом періоду тримання під вартою з підозрюваним ОСОБА_4 не було проведено жодної слідчої чи процесуальної дії, за винятком тих, що були проведені в перші дні затримання. Слідчий суддя, продовжуючи підозрюваному строк тримання під вартою, не перевірив факт наявності законних підстав для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного, оскільки останньому повідомлено про підозру у вчиненні злочину середньої тяжкості, а зі спливом більше ніж двох місяців слідчим не здобуто доказів того, що підозрюваний раніше судимий, ухилявся від органів досудового розслідування, перешкоджав встановленню істини у кримінальному провадженні.
У поясненнях ОСОБА_1 пояснила, що ризики, передбачені ч.1 ст.177 Кримінального процесуального кодексу України, які були наявними при вирішенні питання про обрання підозрюваному ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не перестали існувати. Крім того, сторона обвинувачення наголошувала, що у строк, на який підозрюваному обрано запобіжний захід, неможливо завершити досудове розслідування, оскільки на теперішній час не виконані ухвали суду про затримання підозрюваного ОСОБА_11, з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який був співучасником інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення; не встановлено місцезнаходження підозрюваних ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, та ін.; не встановлено всіх інших осіб, причетних до вчинення злочину; не з`ясовано транспортні засоби, на яких пересувалися підозрювані та місця утримання потерпілих; не завершено проведення 6 комп`ютерно-технічних експертиз; 3 молекулярно-генетичних та 1 балістичної експертизи, в зв`язку з чим постановою заступника Генерального прокурора України Банчука М.В. від 18.04.2014 р. строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №12014110100000089 продовжено до чотирьох місяців - до 27.06.2014.
3) 11.03.2014 до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу прокуратури м. Києва про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_5 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України у кримінальному провадженні №42013110000000655 від 15.07.2013.
Ухвалою слідчого судді ОСОБА_1 від 11.03.2014 зазначене клопотання об`єднано для спільного розгляду з клопотанням захисника підозрюваного ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу.
Цього ж дня слідчим суддею постановлено ухвалу, якою клопотання слідчого задоволено, підозрюваному ОСОБА_5 продовжено строк тримання під вартою до чотирьох місяців. Одночасно підозрюваному визначено запобіжний захід у вигляді застави в розмірі вісімдесяти мінімальних заробітних плат та на нього покладено обов`язки, передбачені частиною 5 статті 194 КПК України.
Зазначену ухвалу слідчого судді скасовано ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20.03.2014, клопотання слідчого задоволено частково, строк тримання ОСОБА_5 під вартою продовжено до 10.05.2014, визначено заставу в розмірі сорока мінімальних заробітних плат та покладено передбачені частиною 5 статті 194 КПК України обов`язки. Такого висновку апеляційний суд дійшов у зв`язку із неврахуванням слідчим суддею вимог частини 1 статті 197 КПК України, відповідно до яких строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Фактично слідчий суддя продовжила строк тримання підозрюваного під вартою на 4 дні більше, аніж це дозволяє закон. Окрім того, апеляційний суд вважав, що слідчим суддею при визначенні розміру застави не було враховано майнового стану підозрюваного.
З приводу вирішення питання про продовженя строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_5, ОСОБА_1 пояснила, що визначаючи строк дії ухвали, керувалася приписами ч. 1 ст. 197 КПК України, а заставу визначено нею у розмірі, аналогічному розміру застави, що був визначений підозрюваному апеляційним судом під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу.
4) У провадженні судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 перебувала цивільна справа № 757/17830/13-ц за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про стягнення аліментів на утримання спільної малолітньої дитини щомісячно до досягнення нею повноліття в розмірі 6 000 грн. та на своє утримання до досягнення дитиною шести років у розмірі 2 000 грн.
05.11.2013 суддя прийняла рішення про задоволення позову, стягнула з відповідача аліменти на утримання малолітньої дитини щомісячно до досягнення нею повноліття в розмірі 6 000 грн. та на утримання позивача до досягнення дитиною шести років у розмірі 2000 грн.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29.01.2014 зазначене рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення з відповідача аліментів на утримання позивача, в цій частині ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення в частині стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини змінено щодо розміру аліментів, який зменшено до 3 000 грн. щомісячно. Змінюючи рішення в частині розміру аліментів на утримання дитини, апеляційний суд дійшов висновку, що його ухвалено лише на підставі припущень позивача щодо можливості відповідача забезпечити виплату аліментів у розмірі 6 000 грн.
Згідно з письмовими поясненнями ОСОБА_1, визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, не було досліджено обставини, які мають враховуватись судом при визначенні розміру аліментів та які передбачені приписами ст. 182 СК України. Крім того, ухвалюючи рішення, нею було враховано обставини професійної діяльності відповідача, який не заперечував проти стягнення з нього аліментів у твердій грошовій сумі. Та відсутність доказів погіршення його майнового стану, а також наявність у власності відповідача рухомого та нерухомого майна. Ці обставини дали їй підстави вважати, що відповідач може надавати матеріальну допомогу позивачу.
5) 21.10.2013 судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 надійшла позовна заява ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ТОВ "Карбон ЛТД" про відшкодування шкоди.
Ухвалою від 11.11.2013 суддя ОСОБА_1 відкрила провадження у справі.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11.12.2013 скасовано ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 11.11.2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд.
Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 від 26.12.2013 на підставі пункту 1 частини 2 ст. 122 ЦПК України у відкритті провадження відмовлено. В апеляційному, касаційному порядку зазначена ухвала не оскаржувалась.
ОСОБА_1 пояснила, що питання підвідомчості даного спору також могло бути вирішено нею після відкриття провадження у справі у порядку, передбаченому, ст. 205 ЦПК України.
6) 21.01.2014 в провадження судді ОСОБА_1 надійшов позов ОСОБА_8 до АТ ЗТ "ДВК" про визнання майнових прав на об`єкт інвестування - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (нерухоме майно).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.01.2014 позовну заяву повернуто для подання до належного суду за місцем знаходження об`єкту інвестування.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19.03.2014 скасовано ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 22.01.2014, справу передано на новий розгляд.
Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 26.03.2014 відкрито провадження у вказаній справі.
ОСОБА_1 у позовній заяві зазначила, що прийняття вказаної ухвали обумовлено усталеною (на час подачі позову) практикою Печерського районного суду м. Києва щодо позовів аналогічного характеру, пред`явлених до Акціонерного товариства закритого типу "ДВК", що підтверджується ухвалами суду в цивільних справах №№ 757/1606/14-ц, 757/1609/14-ц, 757/1748/14-ц, 757/1746/14-ц, 757/1744/14-ц, 757/1610/14-ц, 757/1607/14-ц, 757/1608/14-ц постановлених у січні 2014 р., копії яких долучені до матеріалів дисциплінарної справи.
7. Рішенням від 17.11.2016 №1908/дп-16 ВККС України внесла подання до Вищої ради юстиції про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Печерського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України.
8. Підставою такого рішення стало допущення позивачем поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет судової влади в Україні. Згідно з висновком, викладеним в цьому рішенні, встановлені випадки скасування прийнятих ОСОБА_1 рішень свідчать про грубу недбалість та нехтуванням нею своїми обов`язками, що в цілому негативно впливає як на авторитет судової влади, так і на суспільну довіру до суду, оскільки за своїм змістом свідчать про невиконання суддею вимог закону прямої дії та неврахування під час розгляду справ фактичних обставин, що є очевидними.
9. 12.12.2016 Вища кваліфікаційна комісія суддів України направила дисциплінарну справу щодо ОСОБА_1 та рішення від 17.11.2016 №1908/дп-16 до Вищої ради юстиції.
10. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції від 15.12.2016 це рішення разом із матеріалами дисциплінарної справи № 8вк-4745/14 передано для проведення перевірки члену Вищої ради юстиції ОСОБА_17 .
11. За результатами перевірки ОСОБА_17 рекомендував ВРП ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Печерського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України (висновок від 17.07.2017). В основу висновку було покладено обставини та висновки, наведені у рішенні Комісії від 17.11.2016 №1908/дп-16.
12. Листом від 12.07.2018 №24512/0/9-19 повідомлено ОСОБА_1 про призначення до розгляду 31.07.2018 на засіданні Вищої ради правосуддя питання про її звільнення з посади судді. 26.07.2018 ОСОБА_1 подала клопотання про відкладення розгляду даного питання до вирішення спору судом.
13. ОСОБА_1 оскаржила в судовому порядку Рішення Комісії від 17.11.2016 №1908/дп-16. Рішенням Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 800/31/17, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019, у задоволені позову відмовлено.
14. Після закінчення розгляду справи в судовому порядку Вища рада правосуддя внесла на розгляд подання ВККС України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Печерського районного суду міста Києва.
15. 11.04.2019 Вища рада правосуддя прийняла рішення №1125/0/15-19, яким на підставі пункту 3 частини шостої статті 126, статті 131 Конституції України вирішила звільнити ОСОБА_1 з посади судді Печерського районного суду міста Києва за вчинення істотного дисциплінарного проступку. Рішення мотивоване посиланням на рішення Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №800/31/17, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019. Позивач з цим рішенням не погодилася і звернулася до суду.
16. Наказом голови Печерського районного суду міста Києва від 10.05.2019 №228-к/2019 ОСОБА_1 відраховано зі штату Печерського районного суду міста Києва з 11.04.2019 у зв`язку зі звільненням з посади судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку згідно рішення Вищої ради правосуддя від 11.04.2019 №1125/0/15-19.
17. Наказом голови Печерського районного суду міста Києва від 13.05.2019 № 229-з/2019 скасовано попередній наказ голови Печерського районного суду міста Києва від 10.05.2019 228-к/2019 у зв`язку з перебуванням судді ОСОБА_1 на лікарняному.
18. У травні 2019 ОСОБА_1 звернулася з позовом до голови Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_19 про встановлення відсутності у нього компетенції (повноважень) видавати наказ про звільнення судді з посади за відсутності колективного рішення зборів суддів Печерського районного суду міста Києва щодо питання звільнення судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Аргументи позивача
19. Позивач вважає, що рішення Вищої ради правосуддя про звільнення її з посади судді є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки не містить жодних обґрунтованих посилань на визначені законом підстави звільнення судді, мотивів, з яких Вища рада правосуддя дійшла такого висновку, ухвалено з порушенням процедури та за межами строку.
(1) щодо відсутності мотивів у рішенні про звільнення
Позивачка звертає увагу, що частиною 6 статті 56 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" встановлено, що за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення.
Проте єдине, що зазначено в оскаржуваному рішенні, це посилання на рішення Комісії від 17.11.2016 та на положення нормативно-правових актів, зокрема, ст. 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", при цьому не вказано, яка конкретно підстава цієї статті застосовується. Таким чином, вимог ч. 6 ст. 56 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" відповідач не дотримався.
Також ВРП не перевіряла рішення ВККС про внесення подання про звільнення, не встановлювала чи було дотримано процедуру розгляду питання про звільнення, чи мав місце у діях ОСОБА_1 дисциплінарний проступок, чи був такий проступок настільки серйозним, щоб мати своїм наслідком її звільнення з посади судді.
Натомість, ВРП у своєму рішенні обмежилася виключно вказівкою на подання ВККС України, на судові рішення за результатами оскарження такого подання, а також вказівкою, що вона здійснює реалізацію такого рішення.
Водночас позивач аналізувала інші рішення ВРП щодо розгляду подань ВККС України про звільнення інших суддів та дійшла висновку, що стосовно них ВРП проводила перевірку як дотримання ВККС процедури дисциплінарного провадження, так і обґрунтованості висновків ВККС в частині наявності дисциплінарного проступку та застосованого дисциплінарного стягнення.
(2) щодо відсутності повноважень ухвалювати рішення про звільнення
Позивачка вважає, що виходячи зі змісту ч. 3 ст. 56. Закону України "Про Вищу раду правосуддя", питання про звільнення судді з підстав визначених пунктами 3 та 6 частини 6 статті 126 Конституції України, Вища рада правосуддя розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.
Відповідно до ст. 42 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, поданою відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом. Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя. Водночас, відповідно до ст. 43 Закону висновок доповідача разом із дисциплінарною скаргою та зібраними у процесі попередньої перевірки матеріалами передається на розгляд Дисциплінарної палати.
Пункт 12.21. Регламенту ВРП передбачає, що суддя повідомляється про засідання Дисциплінарної палати шляхом надіслання такого повідомлення на адресу його місця проживання чи перебування або на адресу (поштову або електронну) суду, де він обіймає посаду, а також шляхом розміщення повідомлення на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
Позивач вважає, що всупереч вищезазначеним вимогам суддя ОСОБА_1 не отримувала копію рішення про відкриття дисциплінарної справи; не була поінформована про засідання Дисциплінарної палати; не бачила розміщення повідомлення на офіційному веб-сайті Вищої ради правосудця про засідання Дисциплінарної палати, адже на веб-сайті ВРП таке повідомлення відсутнє; не брала участі в засіданні Дисциплінарної палати. Отже, Дисциплінарна палата не розглядала рішення ВККС про внесення подання про її звільнення з посади судді. Підтверджується це тим, що рішення ВККС перевірялося членом Вищої ради юстиції ОСОБА_17 , а потім розглядалося на засіданні Вищої ради правосуддя без відповідного подання Дисциплінарною палатою.
Крім того, Законом України "Про Вищу раду правосуддя", "Про судоустрій і статус суддів" не передбачено, що Вища рада правосуддя здійснює реалізацію рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Жоден із зазначених актів не містить повноважень та порядку діяльності Вищої ради правосуддя із розгляду нею рішень ВККС про внесення подання про звільнення судді з посади за вчинення істотного дисциплінарного проступку.
Також позивач звертає увагу, що рішення про звільнення з посади судді від 11.04.2019 приймала саме Вища рада правосуддя. Звільнення відбулося саме на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Позивач вважає, що в даному разі було порушено підстави та порядок звільнення.
21.12.2016 було прийнято Закон України "Про Вищу раду правосуддя", який набрав чинності 05.01.2017. Положеннями цього Закону не передбачено права чи порядку розгляду ВРП подань ВККС України про звільнення суддів, які були прийняті після набрання 28.09.2016 чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
За загальним правилом, передбаченим ч. 3 ст. 56 Закону України "Про Вищу раду правосуддя", питання про звільнення судді з такої підстави як вчинення істотного дисциплінарного проступку Вища рада правосуддя розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.
Так, абз. 2 п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Вищу раду правосуддя" передбачає, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади, прийняті до набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016. Вища рада правосуддя розглядає в порядку, встановленому главою 6 розділу II цього Закону. За результатом розгляду Вища рада правосуддя може прийняти рішення про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Таким чином, Закон України "Про Вищу раду правосуддя" наділяє Вищу раду правосуддя повноваженнями приймати рішення не на підставі подань своєї Дисциплінарної палати лише у випадках, якщо мова йде про рішення ВККС про направлення рекомендації щодо внесення подання про звільнення судді, яка була прийнята ВККС до дня набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
(3) щодо обставин, за яких суддю може бути звільнено
Позивачка вважає, що згідно з п. 5 Резолюції Європейської асоціації суддів від 27.09.2007 відповідна дисциплінарна справа щодо судді може бути відкрита тільки у випадках, коли мала місце не гідна звання судді поведінка і її наслідки є такими серйозними і жахливими, що потребують накладення дисциплінарних стягнень.
Тобто суддя, в діях якого наявний склад дисциплінарного проступку, може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності виключно за умови, що: він вчинив такий проступок умисно або через грубу необережність (недбалість) (суддя не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за наявності в його діях звичайної недбалості; суддя не може бути притягнутий до відповідальності за ухвалене внаслідок звичайної недбалості рішення); вказаний проступок потягнув за собою серйозні наслідки; при цьому, суддя не повинен гнатися за продуктивністю на шкоду належному виконанню своїх обов`язків.
Проте Вища рада правосуддя жодним чином не мотивувала чому, на її думку, суддя ОСОБА_1 вказаним критеріям не відповідає, чим порушено ст. 56 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" щодо ухвалення вмотивованого рішення.
(4) щодо строку притягнення до відповідальності
Чинний Закон України "Про судоустрій і статус суддів", Закон України "Про Вищу раду правосуддя" не передбачають граничних строків, коли може бути прийнято рішення про звільнення судді з посади на підставі подання ВККС України, яке було прийнято після набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Позивач вважає, що з метою дотримання принципу правової визначеності звільнення судді має також відбуватися у межах передбаченого ст. 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" граничного 3-річного строку.
Звільнення ОСОБА_1 з посади відбулося саме з моменту прийняття рішення ВРП, тобто 11.04.2019, оскільки саме з цього моменту суддя офіційно визнаний винним у вчиненні істотного дисциплінарного проступку і почав зазнавати негативні наслідки у вигляді припинення його повноважень судді.
Разом з тим, судові рішення, прийнятті суддею ОСОБА_1, в яких ВККС України вбачала ознаки дисциплінарного проступку, були ухвалені нею в 2013-2014 роках. Тобто, якщо дисциплінарний проступок і мав місце, то до моменту ухвалення рішення ВРП про звільнення ОСОБА_1 пройшло вже більше ніж 5 років.
Отже, звільнення з посади судді відбулося поза межами строку притягнення до відповідальності. Враховуючи, що з моменту ухвалення судових рішень пройшло більше 5 років, ВРП мала б ретельно перевірити чи було втручання у приватне життя позивача у вигляді звільнення з посади виправданим.
Аргументи відповідача
20. Відповідач проти позову заперечував.
Статтею 57 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" визначено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини 6 статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні; рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків. Оскаржуване рішення ухвалено повноважним складом ВРП, підписано всіма членами які брали участь в його ухваленні, мотиви ухвалення рішення зазначені в ньому.
21. Рішення ВККС України від 17.11.2016 № 1908/дп-16 на момент ухвалення оскаржуваного рішення ВРП було чинним та підлягало розгляду Вищою радою правосуддя.
22. Суддю ОСОБА_1 про засідання ВРП, призначені на 28 березня та 11 квітня 2019 року, було повідомлено своєчасно шляхом надіслання їй повідомлення на адресу суду та розміщення відповідної інформації на офіційному веб-сайті ВРП.
23. ВРП не повинна після прийняття ВККС України рішення про знесення подання про звільнення проводити повторне дисциплінарне провадження. Тим більше, рішення ВККС України оскаржувалось суддею ОСОБА_1 та визнано судами законними. Тому ВРП лише реалізувала кадрове рішення про звільнення.
ІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
24. Суд оцінив обставини справи, наведені сторонами аргументи та дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.
25. Звільнення судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку є заходом відповідальності. Юридична відповідальність особи настає лише у випадку вчинення правопорушення (проступку). У правопорушенні, як загальній підставі юридичної відповідальності, слід виділяти фактичну і юридичну підставу. Юридичною підставою відповідальності є правова норма, що передбачає склад правопорушення та процедуру притягнення до відповідальності. Натомість фактичною - конкретне діяння, яке відповідає складу правопорушення.
26. Суд вважає за доцільне розглянути ці два аспекти окремо.
(а) щодо процедури прийняття рішення про звільнення судді з посади
27. Рішенням ВККС України від 04.06.2015 №1475/дп-15 відкрито дисциплінарну справу відносно судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 за зверненням народного депутата ОСОБА_2 від 13.06.2014.
28. Підставою для відкриття дисциплінарного провадження стало встановлення факту недотримання суддею ОСОБА_1 норм права та неналежна поведінка судді, під час прийняття нею ряду судових рішень, а саме: ухвали від 05.04.2014 за результатами розгляду клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_3 ; ухвали від 24.04.2014 про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_4 ; ухвали від 11.03.2014 про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_5 ; ухвали від 11.11.2013 про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ТОВ "Карбон ЛТД", ОСОБА_7, про відшкодування шкоди; ухвали від 22.01.2014 про повернення позовної заяви ОСОБА_8 до АТЗТ "ДВК" про визнання майнових прав на об`єкт; рішення від 05.11.2013 у цивільній справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про стягнення аліментів. Зазначені судові рішення скасовано судом апеляційної інстанції.