РІШЕННЯ
Іменем України
29 жовтня 2020 року
Київ
справа №9901/187/20
адміністративне провадження №П/9901/187/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючого судді Коваленко Н.В.,
суддів: Стародуба О.П., Кравчука В.М., Єзерова А.А., Желєзного І.В.,
за участю секретаря судового засідання Буденка В.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник відповідача - Нарольська Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, відповідач), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 18.06.2020 №1877/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області на підставі п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України" (далі - спірне рішення);
- поновити ОСОБА_1 на посаді судді Носівського районного суду Чернігівської області.
2. Аргументуючи свій позов, ОСОБА_1 зазначає, що спірне рішення ВРП, на його переконання, є незаконним та підлягає скасуванню.
3. Така позиція позивача обґрунтована тим, що він після звільнення з посади судді 30.08.2010, починаючи з 25.11.2010, є адвокатом, а тому, на переконання ОСОБА_1, ВРП могла вирішувати питання щодо наявності чи відсутності питання про його звільнення з посади судді лише у разі попереднього поновлення його на цій посаді, чого у даному випадку не відбулося.
4. Позивач наполягає й на тому, що на даний час сплили усі можливі строки для притягнення його до відповідальності у вигляді звільнення з посади судді, адже обставини, які лягли в основу для прийняття ВРП спірного рішення, мали місце 22.02.2008, тобто відбулися понад 12 років тому. При цьому, позивач звертає увагу на те, що ці ж самі обставини слугували підставою для накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани ще 26.09.2008, тобто, ВРП, приймаючи спірне рішення, повторно застосувало до ОСОБА_1 заходи дисциплінарної відповідальності.
5. У розвиток такої позиції ОСОБА_1 наводить доводи про те, що звільнення судді за порушення присяги, як вид дисциплінарної відповідальності, визначено Законом України від 07.07.2010 №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №2453-VI) в редакції, викладеній відповідно до Закону України від 12.02.2015 №192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (далі - Закон №192-VIII), який набув чинності з 29.03.2015, тобто законодавець визнав, що звільнення за порушення присяги це теж дисциплінарне стягнення.
6. Позивач наголошує й на тому, що відповідно до частини другої статті 32 Закону України від 15.01.1998 №22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції" (далі - Закон №22/98-ВР) в редакції, яка діяла станом на 22.02.2008, порушенням суддею присяги визнавалося, зокрема, вчинення ним дій, які порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів. Позивач звертає увагу, що в подальшому пунктом 7 частини дев`ятої статті 109 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII) визначено ознаки істотного дисциплінарного проступку або грубого нехтування обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє невідповідність займаній посаді, якими можуть бути, зокрема, факт, що суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
7. ОСОБА_1 вказує й на формальний характер спірного рішення ВРП, яке, на його думку, не відповідає вимогам частини другої статті 57 Закону України від 21.12.2016 №1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон №1798-VIII), оскільки у цьому акті відповідача не надано конкретної оцінки діям судді, які б свідчили про вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, обвинувачення судді у вчиненні проступку не конкретизовано, а фактично продубльовано текст подання ВРЮ з подібного рішення 2010 року, яке, втім, було скасовано і мало наслідком порушення прав позивача на безсторонній та неупереджений розгляд, що є встановленим фактом.
8. Позивач зауважує, що такого поняття як "вчинення істотного дисциплінарного проступку" ані у 2008, ані у 2010 році не існувало й редакція Конституції України, чинна на той час, не передбачала такої підстави для звільнення судді. Лише після внесення до Основного Закону України змін Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон №1401-VIII) статтею 126 Конституції України введено підстави для звільнення судді, в тому числі, у зв`язку з вчиненням істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
9. Зважаючи на викладене, позивач відзначає, що ВРП, намагаючись, при вирішенні питання про його звільнення з посади судді, ототожнити поняття "вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді" та "порушення присяги судді" допустила хибне припущення, що не може бути покладене в основу будь-якого рішення.
10. На переконання позивача, вищевикладене свідчить, що ВРП, приймаючи спірне рішення, не мала жодних підстав застосовувати для його звільнення формулювання, викладене у пункті 3 частини шостої статті 126 Конституції України, оскільки допущене ним порушення мало місце 22.02.2008 і на той час такої підстави для звільнення судді з посади не існувало. Також, на думку позивача, не було підстав для звільнення його з посади судді за порушення присяги, оскільки на момент прийняття рішення відповідачем такої підстави для звільнення вже не існувало. У контексті зазначеного позивач зауважує, що така ситуація вкотре вказує на "якість закону", на чому наголошував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "ОСОБА_4 та інші проти України".
11. Підсумовуючи наведене вище, позивач вказує, що ВРП свідомо проігнорувала норму Основного Закону України та в оскаржуваному рішенні обґрунтувала свою позицію виключно припущеннями та хибними тлумаченнями законодавства, застосувавши, як підставу для його звільнення, норму Конституції України, яка станом на момент допущення правопорушення не визнавала його таким правопорушенням.
12. Посилається позивач і на те, що відповідач неправильно застосував дію законів у часі, оскільки ВРП не взяло до уваги те, що за правилами статті 100 Закону №2453-VI, у редакції, чинній станом на час допущення ОСОБА_1 порушень, суддя загальної юрисдикції міг бути звільнений з посади органом, який його призначив або обрав з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України у тій же редакції за поданням ВРЮ, тобто виключно Президентом України, а не ВРП.
13. Окрему увагу позивач звертає на строки застосування ВРП дисциплінарного стягнення та його повторність.
14. З цього приводу позивач наводить аргументи стосовно того, що відповідно до статті 109 Закону №1402-VIII подання про звільнення судді з посади є дисциплінарним стягненням. Однак, дисциплінарним стягненням була й догана, яка оголошувалась позивачу 26.09.2008 за теж саме правопорушення і строк дії цього стягнення сплив 26.09.2009. Отже, згідно з позицією позивача, у даному конкретному випадку має місце повторне притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, що прямо суперечить вимогам статті 61 Конституції України та є очевидним порушенням, навіть незважаючи на намагання ВРП видати звільнення позивача на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України за окремий невизначений вид відповідальності судді.
15. Позовна заява, окрім іншого, містить мотиви й про те, що відповідач, застосовуючи до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення його з посади судді, проігнорував вимоги статті 109 Закону №1402-VIII щодо строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, не навів з цього приводу належних мотивів у своєму рішенні, яке оскаржується.
16. Так, позивач відзначає, що підставою для застосування стосовно нього дисциплінарного стягнення та прийняття рішення про його звільнення з посади судді слугували події, які відбулись у лютому 2008 року і чинне на той час законодавство не передбачало строків для прийняття уповноваженим органом (суб`єктом) рішення про звільнення з посади судді за порушення присяги.
17. Водночас, позивач зазначає, що з прийняттям Закону №1402-VIII, який набув чинності з 30.09.2016, строки застосування до судді дисциплінарного стягнення були чітко визначені та становили не пізніше трьох років із дня вчинення проступку, а тому спірне рішення від 18.06.2020, в основу якого лягли вчинені ним дії, що мали місце у 2008 році, прийнято поза межами вищевказаного строку.
18. Строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, на думку позивача, є присічним й, до того ж, відповідач у спірному рішенні не відобразив обставин, які б могли переривати такий строк.
19. Позивач переконаний у тому, що строк, упродовж якого до судді може бути застосовано дисциплінарне стягнення, передбачений Законом №1402-VIII, відноситься до процедурних гарантій, стосується усієї процедури притягнення судді до відповідальності та в силу положень цього Закону підлягає обов`язковому застосуванню під час вирішення питання застосування дисциплінарного стягнення.
20. Насамкінець, ОСОБА_1 у своєму позові посилається на те, що ВРП, приймаючи спірне рішення, проігнорувала й приписи абзацу другого пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1798-VIII, згідно з яким звернення та скарги на дії суддів, щодо яких станом на 29.09.2016 сплив строк притягнення до дисциплінарної відповідальності, не підлягають розгляду (а якщо провадження по ним відкрито, воно підлягає закриттю), окрім заяв та скарг на дії суддів, визначені в статті 3 Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні".
21. Окрім цього, у позовній заяві міститься аргументація стосовно того, що у спірному рішенні відповідач, вирішуючи питання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, фактично надав оцінку винесеному ним судовому рішенню від 22.02.2008 (ухвалі про забезпечення позову), що суперечить висновкам Конституційного Суду України, викладеним у рішенні від 11.03.2020 у справі №4-р/2020 (пункт 7.1).
22. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді (судді-доповідача) - Коваленко Н.В., суддів: Кравчука В.М., Бучик А.Ю., Єзерова А.А., Желєзного І.В.
23. Ухвалою Верховного Суду від 03.08.2020 відкрито спрощене позовне провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 03.09.2020 о 10 годині 00 хвилин, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а також встановлено позивачу триденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання до суду відповіді на відзив.
24. Ухвалою Верховного Суду від 03.09.2020 задоволено заяву судді Бучик Анни Юріївни про самовідвід та відведено цю суддю від участі у розгляді справи №9901/187/20, матеріали якої постановлено передати до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
25. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді (судді-доповідача) - Коваленко Н.В., суддів: Стародуба О.П., Кравчука В.М., Єзерова А.А., Желєзного І.В.
26. У відзиві на позовну заяву, який надійшов до Верховного Суду 21.08.2020, ВРП проти доводів та вимог ОСОБА_1 заперечує й, виходячи з аналізу положень, зокрема, частини шостої статті 126, статті 131 Конституції України, статті 109 Закону №1402-VIII, статті 56 Закону №1798-VIII, статей 30, 32 Закону №22/98-ВР, зазначає, що станом на день прийняття спірного рішення Конституція України не містить такої підстави звільнення судді з посади як за "порушення присяги", однак поняття істотного дисциплінарного проступку повністю кореспондує в собі визначення поняття порушення присяги судді.
27. Тому, ВРП вважає, що дії судді, які були кваліфіковані як порушення присяги, на сьогодні слід кваліфікувати як вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, що є підставою для звільнення судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
28. За результатами розгляду ВРП матеріалів про звільнення позивача з посади судді підтверджено, що суддя ОСОБА_1, при здійсненні правосуддя, проявив несумлінність, безвідповідально поставився до своїх службових обов`язків, проігнорував вимоги закону, внаслідок чого прийняв до розгляду позовну заяву з порушенням норм щодо територіальної підсудності і постановив незаконну ухвалу про забезпечення позову, й це не спростовано наданими цим суддею пояснення.
29. ВРП також зазначає, що при прийнятті спірного рішення нею у повному обсязі було дотриману передбачену законодавством процедуру розгляду і вирішення питання про звільнення позивача з посади, атому відповідач просить відмовити у задоволенні позову, оскільки такий, на його переконання, є безпідставним.
30. Відповідач заперечує проти доводів позивача про відсутність у нього статусу судді, оскільки відповідний Указ Президента України про його звільнення з посади був скасований у судовому порядку як незаконний, а отже юридичного факту, з яким закон пов`язує звільнення з посади судді, станом на дату прийняття ВРП спірного рішення, не існувало. Виключення ж позивача зі штату суду не впливає на законом визначену процедуру звільнення з посади судді.
31. ВРП вважає, що до спірних правовідносин не застосовуються строки, передбачені статтею 109 Закону №1402-VIII, оскільки вказаною правовою нормою дисциплінарним стягненням визнається саме подання про звільнення судді з посади, а не саме звільнення.
32. Звільнення з посади судді не визнавалось дисциплінарним стягненням і Законом України від 07.02.2002 №3018-III "Про судоустрій України" (далі - Закон №3018-III), а тому, в даному випадку, відсутній факт накладення на позивача саме дисциплінарного стягнення, в тому числі, повторно.
33. Безпідставними ВРП вважає й вимоги позивача про поновлення його на посаді судді, оскільки ВРП такими повноваженнями не наділена.
34. До касаційного адміністративного суду у вкладі Верховного Суду надійшла й відповідь на відзив, у якій позивач, посилаючись на доводи, які за своїм змістом є аналогічними тим, що викладені ним у позовній заяві, просить аргументи ВРП, наведені у відзиві на позовну заяву, відхилити, а позов задовольнити у повному обсязі.
35. У відповіді на відзив містяться мотиви й про те, що відповідачем здійснено власне тлумачення різних правових понять про застосування тієї чи іншої підстави для звільнення судді з посади, що виходить за межі повноважень ВРП, передбачених статтею 3 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" та, на переконання позивача, свідчить про "перетягування" на себе виключних повноважень Конституційного Суду України.
36. Звертає позивач увагу й на те, що у відзиві на позовну заяву уникається спростування того, що, вирішуючи питання притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, ВРП фактично була надана оцінка ухваленому цим суддею судовому рішенню від 22.02.2008 (ухвалі про забезпечення позову), що суперечить висновкам Конституційного Суду України, наведеним у рішенні від 11.03.2020 у справі №4-р/2020 (пункт 7.1) і вказана обставина не знайшла свого відображення в оскаржуваному акті відповідача.
37. Висловлюючи незгоду з викладеними у відзиві на позовну заяву твердженнями відповідача стосовно законності та обґрунтованості спірного рішення, позивач зазначає, що ВРП не було зібрано доказів незаконності постановленої ним ухвали, а також доказів нібито заподіяних цим судовим рішенням збитків, як і не доведено обставин, які б вказували про його упередженість, а не звичайну помилку.
38. У судовому засіданні позивач, посилаючись на доводи, аналогічні раніше викладеним у позовній заяві, а також у відповіді на відзив, вимоги позову підтримав а просив про його задоволення у повному обсязі.
39. Представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити, оскільки вважає, що, приймаючи спірне рішення, ВРП діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, при цьому, на думку відповідача, прав позивача не порушила.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
40. Судом встановлено, що Указом Президента України від 12.01.2007 №11/2007 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Носівського районного суду Чернігівської області строком на п`ять років.
41. Рішенням Кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Київського апеляційного округу від 26.09.2008 на підставі подання голови Ради суддів Чернігівської області Чалая М.Г., що надійшло 31.03.2008, суддю ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності стало порушення процесуальних норм при застосуванні заходів забезпечення позову у цивільній справі №2-225/2008 (за позовом ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров`я України про поновлення на роботі) та прийняття позовної заяви з порушенням правил підсудності.
42. Запис про дисциплінарне стягнення внесено до трудової книжки ОСОБА_1 .
43. 07.05.2008 до Вищої ради юстиції надійшла пропозиція члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В. від 24.04.2008 про прийняття подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді.
44. 03.06.2008 до Вищої ради юстиції надійшло подання аналогічного змісту від 29.05.2008 Міністра юстиції України, члена Вищої ради юстиції Оніщука М.В.
45. Вимоги звернень ґрунтувались на тому, що суддя ОСОБА_1 ухвалою від 22.02.2008 відкрив провадження у цивільній справі №2-225/2008 за позовом ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров`я України та Державної акціонерної компанії "Держмедпром" про поновлення на роботі.
46. Крім того, в цей же день суддя постановив ухвалу про забезпечення позову, якою до закінчення розгляду справи по суті:
зупинив дію наказу МОЗ України від 12.02.2008 року №25-0;
заборонив ВАТ "Мегабанк" вносити зміни стосовно найменування власника рахунку у цінних паперах № НОМЕР_1, що відкритий на ім`я ДАК "Держмедпром", та стосовно розпорядника рахунку в цінних паперах № НОМЕР_1, що відкритий на ім`я ДАК "Держмедпром";
заборонив ВАТ "Перший інвестиційний банк" вносити зміни стосовно найменування власника рахунку у цінних паперах № НОМЕР_2, що відкритий на ім`я ДАК "Держмедпром", та стосовно розпорядника рахунку в цінних паперах № НОМЕР_2, що відкритий на ім`я ДАК "Держмедпром";
заборонив МОЗ України вносити (затверджувати) зміни або доповнення до статутів або викладати (затверджувати) в новій редакції статути ДАК "Держмедпром" та ДАК "Укрмедпром";
здійснювати державну реєстрацію змін та/або доповнень до статутів або нової редакції статутів ДАК "Держмедпром" та ДАК "Укрмедпром";
заборонив державну реєстрацію, зокрема, але не виключно, Святошинській районній державній адміністрації м. Києва здійснювати державну реєстрацію змін та/або доповнень до статутів або нової редакції статутів ДАК "Держмедпром" та ДАК "Укрмедпром".
47. Цю ухвалу про забезпечення позову було скасовано 25.03.2008 самим суддею ОСОБА_1 .
48. Ухвалою від 26.06.2008 суддя ОСОБА_1 передав цивільну справу за підсудністю на розгляд до Ірпінського міського суду Київської області.
49. На думку авторів звернень до Вищої ради юстиції, прийняття справи до розгляду з порушенням правил підсудності, визначених статтею 110 ЦПК України, викликає сумнів в об`єктивності та безсторонності судді, свідчить про порушення суддею присяги та є підставою для звільнення.
50. ОСОБА_1 надавав пояснення щодо обставин, які стосуються відкриття провадження та забезпечення позову у цивільній справі №2-225/2008.
51. У поясненнях, наданих члену Вищої ради юстиції Кудрявцеву В.В., ОСОБА_1 пояснив, що провадження у вказаній цивільній справі ним було відкрито з дотриманням вимог частини 1 статті 110 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якою позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за місцем проживання позивача. Оскільки в матеріалах справи була відсутня копія паспорта з відміткою про місце реєстрації позивача, питання про територіальну підсудність справи ним вирішувалось за наявною у справі копією договору оренди житла.
52. Що стосується ухвали про забезпечення позову, то після того, як йому стало відомо про те, що подібна справа за позовом ОСОБА_2 перебуває в провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва, ухвалою від 25.03.2008 він скасував ухвалу про забезпечення позову від 22.02.2008. Ухвалою від 20.05.2008 Апеляційний суд Чернігівської області ухвалу від 25.03.2008 залишив без змін.
53. Крім того, ОСОБА_1 наголошував, що обставини, які стосувались порушень норм процесуального права, допущених ним під час розгляду даної цивільної справи № 2-225/2008 в частині відкриття провадження та забезпечення позову, були предметом перевірки кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Київського апеляційного округу, яка рішенням від 26.09.2008 притягнула суддю ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та наклала дисциплінарне стягнення у виді догани.
54. За результатами розгляду пропозиції члена Вищої ради юстиції від 24.04.2008, подання Міністра юстиції України від 29.05.2008, Вища рада юстиції дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 при здійсненні судочинства проявив несумлінність, безвідповідально поставився до своїх службових обов`язків, проігнорував вимоги закону, внаслідок чого прийняв до розгляду позовну заяву з порушенням правил територіальної підсудності, постановив незаконну ухвалу про забезпечення позову.
55. 07.06.2010 Вища рада юстиції ухвалила рішення №460/0/15-10 "Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги".
56. В оскаржуваному рішенні Вищої ради юстиції від 07.06.2010 про внесення подання про звільнення позивача, зазначено, що внаслідок допущених ОСОБА_1 порушень чинного законодавства, виник сумнів у його об`єктивності, неупередженості й незалежності під час розгляду цивільної справи №2-225/2008, зокрема, під час відкриття провадження та забезпечення позову.
57. Указом Президента України від 06.07.2010 №755/2010 на підставі пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України ОСОБА_1 звільнено з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги.
58. 15.06.2010 ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України, як суду першої інстанції, з позовом до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення від 07.06.2010 "Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги", зобов`язання Вищої ради юстиції скасувати рішення від 07.06.2010 в частині внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги судді та винести рішення про відхилення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги.
59. 09.07.2010 ОСОБА_1 подав позов до Президента України про визнання незаконним та скасування Указу Президента України від 06.07.2010 №755/2010 "Про звільнення судді", яким його було звільнено з посади судді.
60. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.07.2010 позов ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції та до Президента України об`єднано в одне провадження.
61. Постановою від 28.07.2010 Вищий адміністративний суд України відмовив у задоволенні позову. Суд виходив із того, що Вища рада юстиції діяла відповідно до статей 19, 131 Конституції України, статей 2, 3, 32 Закону України від 15.01.1998 №22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції" і в межах наданих їй повноважень прийняла рішення про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги судді на підставі пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України. Підставами для такого рішення стало те, що суддя відкрив провадження у цивільній справі про трудовий спір на державному підприємстві з порушенням територіальної підсудності і постановив незаконну ухвалу про забезпечення позову, що в кінцевому підсумку призвело до заподіяння великих збитків державі. Такі дії Вища рада юстиції визнала результатом несумлінного, безвідповідального ставлення судді до своїх службових обов`язків, ігнорування ним вимог закону. При цьому, суд констатував, що звільнення судді за порушення присяги не є видом дисциплінарної відповідальності, повторне притягнення до юридичної відповідальності одного і того самого виду відсутнє.
62. Вважаючи постанову від 28.07.2010 незаконною, ОСОБА_1 звернувся до Європейського суду з прав людини з заявою №4588/11, в якій скаржився за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, - на те, що провадження стосовно його звільнення було несправедливим та суперечило принципу незалежного і безстороннього суду; за статтею 8 Конвенції - на те, що звільнення значним чином вплинуло на його приватне життя.
63. З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до Європейського Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об`єднані із заявою №5114/09 ОСОБА_4 проти України та 17 інших суддів.
64. 19.01.2017 Європейський Суд з прав людини ухвалив рішення у справі "ОСОБА_4 та інші проти України", зокрема і за заявою ОСОБА_1, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності, а також статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.
65. Рішення Суду набуло статусу остаточного 19.04.2017.
66. 03.05.2017 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 28.07.2010 по справі №П-110/10, на підставі пункту 3 частини першої статті 237 КАС України з врахуванням рішення Європейського Суду з прав людини у справі "ОСОБА_4 та інші проти України". Просив задовольнити заяву та постановити судове рішення про задоволення позовних вимог, а саме визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 07.06.2010 "Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги", зобов`язати вчинити дії, визнати незаконним та скасувати Указ Президента України від 06.07.2010 року №755/2010, поновити на посаді судді Носівського районного суду Чернігівської області починаючи з 31.08.2010.
67. Постановою від 07.08.2017 Верховний Суд України заяву ОСОБА_1 задовольнив частково, а постанову Вищого адміністративного суду України від 28.07.2010 скасував з направленням справи на новий судовий розгляд до цього ж суду.
68. При цьому, направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд України вказав на те, що, оскаржуване судове рішення про відмову у задоволенні позову належить визнати постановленим з порушенням норм матеріального права та положень адміністративного процесуального законодавства, а констатовані Європейським Судом порушення в аспекті цієї справи можуть бути усунуті у спосіб скасування рішення суду касаційної інстанції з направленням справи до того самого суду для постановлення рішення відповідно до вимог адміністративного процесуального законодавства.
69. 22.08.2017 справу направлено до Вищого адміністративного суду України, проте по суті її розглянуто не було.
70. В подальшому позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, в якій просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 07.06.2010 в частині внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги судді;
- визнати незаконним та скасувати Указ Президента України від 06.07.2010 №755/2010 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги судді";
- визнати незаконним та скасувати наказ Носівського районного суду Чернігівської області від 30.08.2010 №60 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області з 30.08.2010;
- поновити ОСОБА_1 на посаді судді Носівського районного суду Чернігівської області починаючи з 30.08.2010;
- постанову суду в частині поновлення на посаді допустити до негайного виконання.
71. У зв`язку з припиненням з 15.12.2017 діяльності Вищого адміністративного суду України справу передано на розгляд до Верховного Суду.
72. Постановою Верховного Суду від 29.03.2018 вищевказаний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 07.06.2010 "Про внесення Президенту України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги"; визнано протиправним та скасовано Указ Президента України від 06.07.2010 №755/2010 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області. В решті позову відмовлено.
73. Таке судове рішення, в частині відмови у задоволені позовних вимог, ОСОБА_1 оскаржив в апеляційному порядку до Великої палати Верховного Суду в апеляційному порядку.
74. Апеляційні скарги на це саме судове рішення Верховного Суду в частині задоволення позову подали й відповідачі - Вища рада правосуддя та Президент України.
75. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 апеляційні скарги ОСОБА_1, Вищої ради правосуддя та Президента України задоволено частково. Рішення Верховного Суду від 29.03.2018 в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Постановлено передати на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади за порушення присяги. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення Верховного Суду від 29.03.2018 змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови Великої Палати Верховного Суду.
76. Вищевказана постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 направлена на адресу Вищої ради правосуддя супровідним листом від 19.02.2019 №11-495сап18 та отримана відповідачем 26.02.2019, що підтверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції цього органу (том І а.с. 119).
77. На підставі службової записки начальника правового управління ВРП Пархацької Т.М. від 06.03.2019 №82/0/10-19 та на виконання постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 проведено автоматизований розподіл справи між членами Вищої ради правосуддя.
78. Протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 06.03.2019 справа розподілена члену ВРП Краснощоковій Н.С., яка 02.06.2020 склала висновок за результатами розгляду матеріалів щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області (далі - Висновок).
79. Член ВРП Краснощокова Н.С. дійшла висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, оскільки останній, при здійсненні правосуддя, проявив несумлінність, безвідповідально поставився до виконання своїх службових обов`язків, проігнорував вимоги закону, внаслідок чого прийняв до розгляду позовну заяву з порушенням норм щодо територіальної підсудності і постановив незаконну ухвалу про забезпечення позову, що свідчить про порушення ним присяги судді, допущення грубого порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
80. Питання про розгляд матеріалів щодо наявності підстав для звільнення позивача з посади судді було включено до порядку денного засідання ВРП 18.06.2020.
81. 15.06.2020 ОСОБА_1 подав до ВРП письмові пояснення, у яких просив розглянути матеріали щодо його звільнення з посади судді з урахуванням цих пояснень та, зважаючи на понесені і відбуті ним стягнення, та надто тривалий час унеможливлення доступу до професії судді, встановити відсутність підстав для звільнення його з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області та поновити його на цій посаді.
82. Такі вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що через рік після призначення його на посаду судді у порядку черговості з канцелярії суду він отримав для розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) та Державної акціонерної компанії "Держмедпром" (яка була перейменована в Державну акціонерну компанію "Укрмедпром") про поновлення на роботі.
83. ОСОБА_1 стверджував, що вищезгадана позовна заява була оформлена відповідно до вимог, встановлених Цивільно - процесуальним кодексом України (далі також ЦПК України), у матеріалах справи також була заява позивача про забезпечення позову.
84. У письмових поясненнях ОСОБА_1 зазначено, що, як вбачалось із матеріалів справи, МОЗ України було видано наказ, яким перейменовано Державну акціонерну компанію "Держмедпром" у Державну акціонерну компанію "Укрмедпром" і таким чином позивача було звільнено з посади керівника згаданої Компанії в той час, коли він перебував на лікарняному. Подальші дії по перереєстрації Державної акціонерної компанії "Держмедпром", на думку судді ОСОБА_1, дійсно могли призвести до того, що у разі поновлення ОСОБА_2 на роботі, підприємства і посади, з якої його було звільнено вже не існуватиме і виконати рішення суду буде неможливо. За таких умов суддя ОСОБА_1 вважав, що забезпечення позову є можливим і співмірним та згідно статей 151-152 ЦПК України постановив ухвалу про забезпечення позову.
85. Такі дії, як вважає ОСОБА_1, були вчинені ним відповідно до законодавства України без порушення вимог закону та нажаль наслідки, які настали в результаті зловживань одного із заступників ОСОБА_2, й виразилися у відчуженні частини акцій підприємства, на той час передбачити він не зміг.
86. Відповідно до аргументації, наведеної ОСОБА_1 у письмових запереченнях, це він зараз розуміє, що зловживаючи правами, позивач міг подати позов і заяву про забезпечення позову одночасно у декілька судів в очікуванні де вони будуть вирішені, і що мали вони зовсім іншу мету, аніж захист його порушених прав. Однак, на момент розгляду справи, він ( ОСОБА_1 ) сприймав це як звичайну справу, не підозрюючи будь-яких інших намірів позивача, в чому внаслідок незначного досвіду роботи суддею і помилявся. При цьому, як наголошував ОСОБА_1 у своїх поясненнях, з приводу розгляду цієї справи до нього ніхто не звертався і жодних підозр вона не викликала.
87. У поданих до ВРП поясненнях наголошувалось й на тому, що у зв`язку з вищенаведеними фактами ОСОБА_1 було оголошено першу і єдину догану й упродовж одного року його було позбавлено премій, однак він намагався сумлінним виконанням своїх обов`язків довести, що то була лише прикра помилка в силу недостатнього досвіду.
88. У зв`язку з викладеним, ОСОБА_1 вважав, що подальше внесення щодо нього подання про звільнення з посади, власне як і саме звільнення з посади треба розцінювати як повторне притягнення до дисциплінарної відповідальності за однин і той самий проступок, що є неприпустимим й більше того, з часу вчинення такого проступку сплинуло понад 12 років, тобто минули усі можливі та передбачені законодавством строки для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
89. Вказував ОСОБА_1 й на те, що він на даний час здійснює адвокатську діяльність і фактично не обіймає посаду судді Носівського районного суду Чернігівської області, а тому, на його думку, ВРП могла вирішувати питання стосовно нього лише після поновлення на цій посаді.