ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 826/10122/17
адміністративне провадження № К/9901/64785/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В.,
суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А.,
розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін як суд касаційної інстанції справу №826/10122/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2018 (головуючий суддя Губська О.А., судді: Ключкович В.Ю., Беспалов О.О.),
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль" (далі - позивач, ТОВ "ТЕП "Вертикаль") звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м.Києві), у якому позивач просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.07.2017 №1882615147 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 567520,00грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки перевірки та Акту сформовані внаслідок невірного розуміння діяльності транспортного експедитора, невірної оцінки змісту первинних документів, необґрунтованими припущеннями перевіряючих, використанням матеріалів, які не відповідають вимогам статті 83 Податкового кодексу України, порушень процедури перевірки, а тому є помилковими та не ґрунтуються на положеннях законодавства. Тому, на підставі помилкових висновків Акту не може бути прийнято правомірне рішення.
Відповідач у запереченні на позовну заяву просить у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, а дії відповідача не виходять за межі повноважень, встановлених Податковим кодексом України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2018 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2018 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2018 скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції ГУ ДФС у м.Києві звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26.11.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2018 у справі №826/10122/17.
Ухвалою суду від 02.11.2020 касаційний розгляд справи призначено у судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін на 03.11.2020.
В обґрунтування вимог касаційної скарги (з урахуванням додаткових пояснень) податковий орган посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, відповідач вважає висновки суду апеляційної інстанції помилковими. На думку відповідача, надані позивачем документи не підтверджують фактичного отримання експедиторських послуг, оскільки позивачем не було надано відповідних транспортних документів, а надані копії актів виконаних робіт, крім загальної вартості послуг, не містять інформації про маршрути перевезення, дати завантаження і вивантаження, що унеможливлює встановити зміст та обсяги послуг, їх фактичний результат, крім того, відсутній звіт експедитора. Відповідач звертає увагу, що надані позивачем документи не містять відомостей та реквізитів, встановлених вимогами Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" до первинних документів, зокрема, не зазначено місце складання, посаду і прізвище осіб, відповідальних за здійснення господарської операції. Крім того, як наголошує відповідач, згідно протоколу допиту свідка, громадянин, що значить директором та засновником контрагента позивача ТОВ "Фан-Трейд", заперечив свою участь у діяльності підприємства, про господарські взаємовідносини з позивачем відомостей не має, директора підприємства позивача ніколи не бачив, договорів не підписував, податкову звітність не подавав. Також, відповідач зауважує, що у ТОВ "Фан-Трейд" відсутні трудові ресурси, приміщення, земельні ділянки, транспортні засоби. У свою чергу, кредиторська заборгованість позивача перед ТОВ "Фан-Трейд" становить 528845,00грн., при цьому, що за умовами договору оплата послуг здійснюється на умовах 100% попередньої оплати. Окрім того, у правовідносинах з ТОВ "Спецпроект-Інвест Лтд" при дослідженні ланцюга постачання встановлено нереальність господарських операцій, з урахуванням обставин встановлених у кримінальному провадження про фіктивність підприємства, що надавало транспорті послуги ТОВ "Спецпроект-Інвест Лтд". Податковий орган відмічає, статутний фонд ТОВ "Спецпроект-Інвест Лтд" становить 100грн., відсутні приміщення у власності та користуванні, трудові ресурси, транспортні засоби. Відповідач наполягає на висновку, що позивачем порушено вимоги Податкового кодексу України, господарські операції між позивачем та контрагентами не направлені на реальне настання правових наслідків. Отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено у відповідності до вимог чинного законодавства. У касаційній скарзі ГУ ДФС у м.Києві просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2018 та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2018.
Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, у якому Товариство заперечує проти змісту та вимог касаційної скарги, вказує, що вважає касаційну скаргу необґрунтованою та надуманою. Посилається на невідповідність висновків акта перевірки фактичним обставинам, висновки акта перевірки щодо нереальності операцій з контрагентами є невірними, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, а не на достовірних даних. Зазначає, що всі господарські операції, які вчинені між позивачем та його контрагентами у періоді, що перевірявся є реальними, підтверджуються первинними документами, на момент правовідносин контрагенти мали необхідний обсяг правосуб`єктності. Крім того, позивач посилається на те, що на ТОВ "ТЕП "Вертикаль" не може бути покладено обов`язок контролювати господарську діяльність контрагентів. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ТЕП "Вертикаль" просить залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, що відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, згідно Ухвали слідчого судді Печерського районного суду м.Києва Васильєвої Н.П. від 27.01.2017 у справі №757/4919/17-к, проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ "ТЕП "Верикаль" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 29.12.2016.
За результатами перевірки складено акт від 06.07.2017 №103/26-15-14-07-01-10/40001366, у якому зазначено, що при проведенні перевірки встановлено порушення ТОВ "ТЕП "Вертикаль" пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 454016,00грн. Також встановлено, що в період з 01.01.2013 по 29.11.2016 ТОВ "ТЕП "Вертикаль" документально оформило операції щодо придбання транспортно-експедиційних послуг ТОВ "Фан-Трейд" та ТОВ "Спецпроект-Інвест Лтд".
Обґрунтовуючи такі висновки, відповідач послався на те, що операції позивача із його контрагентами: ТОВ "Фан-Трейд", ТОВ "Спецпроект-Інвест Лтд" не мали реального характеру.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.07.2017 №1882615147 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість (з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14060100) на загальну суму 567520,00грн. з них за збільшеним податковим зобов`язанням 454016,00грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 113504,00грн.
Не погодившись з прийнятими податковим органом рішеннями, Товариство звернулося з позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що висновки відповідача, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, є обґрунтованими, внаслідок чого таке рішення прийнято правомірно, а підстави для його скасування відсутні. Як вказано судом, позивачем не надано вичерпних, оформлених належним чином згідно з вимогами діючого законодавства документів, на підставі яких можливо достовірно визначити, що господарські операцій відбулися, у ході перевірки встановлена відсутність фактичного підтвердження взаємовідносин позивача з задекларованими підприємствами при здійсненні безпосередньо господарських операцій
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задоволено. Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції посилався на протиправність спірного податкового повідомлення-рішення. Суд вважав, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, контролюючим органом не доведено, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені сторонами.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.
Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
З системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.