Постанова
Іменем України
29 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 612/890/16-к
провадження № 51-3895 км 20
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого - Кравченка С.І.,
суддів: Білик Н.В., Остапука В.І.,
при секретарі Ігнатенку Ю.В.,
за участю прокурора Кузнєцова С.М.,
розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12016220380001290 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в с. Новоукраїнка Близнюківського району Харківської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,
за касаційними скаргами прокурора та потерпілого ОСОБА_2 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 14 травня 2020 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Органом досудового розслідування, ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він 10 травня 2016 року, приблизно о 21 годині, на перехресті вулиць Шкільна, Суха та Весела в с. Новоукраїнка Близнюківського району Харківської області, на ґрунті тривалих неприязних особистих відносин з потерпілим ОСОБА_2, під час словесної суперечки, завдав останньому один удар рукою в область голови, чим спричинив йому тілесні ушкодження, які за критерієм тривалого розладу здоров`я відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Вироком Близнюківського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2017 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 122 КК України та виправдано за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
Цивільний позов ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишений без розгляду.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 травня 2020 року цей вирок залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Свої вимоги аргументує тим, що апеляційний суд, приймаючи рішення про залишення вироку місцевого суду без зміни, формально підійшов до розгляду апеляційної скарги прокурора, не навів мотивованих доводів про відсутність підстав для повторного безпосереднього дослідження доказів, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що апеляційний розгляд проведений з порушенням вимог ст. 404 КПКУкраїни, є неповним, під час якого залишились недосліджені обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. Вважає, що висновок про відсутність в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, не можна вважати обґрунтованим, не зваживши на показання потерпілого та свідків, а також без наведення мотивів чому за наявності суперечливих доказів взято до уваги одні з них та відкинуто інші. Також, на переконання прокурора, в діях ОСОБА_1 відсутня необхідна оборона. Зазначає, що протокол слідчого експерименту від 2 вересня 2016 року зі свідками є належним та допустим доказом. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме, застосування закону, який не підлягає застосуванню - ч. 1 ст. 36 КК України, та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог ст. 419 КПК України. Зазначає про те, що судом апеляційної інстанції, в порушення вимог ст. 94 КПК України, не оцінено сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, а саме, не враховано, характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема, місце та час нападу, та інші обставини.
У надісланих до суду касаційної інстанції запереченнях захисник Чепенко О.І. в інтересах виправданого ОСОБА_1 просить ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_2 без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні підтримав касаційні скарги прокурора та потерпілого. Просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою.
Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Як вбачається із матеріалів кримінальної справи, вказаних вимог закону апеляційним судом дотримано.
У касаційних скаргах прокурор та потерпілий, серед іншого, по суті не погоджуються з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, заперечують повноту судового розгляду, достовірність окремих доказів, тоді як перевірка зазначеного не належить до компетенції касаційного суду в силу статей 433, 438 КПК України.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК України повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
У цій справі такої умови апеляційний суд не встановив, повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. Власне факт непогодження з висновками суду не є підставою для повторного дослідження доказів. Тому при здійсненні апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК України.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ґрунтовних підстав (обставин), передбачених ст. 404 КПК України, для повторного дослідження доказів, апеляційним судом не встановлено. Тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції.
За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, наданою місцевим судом щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, через призму положень ст. 36 КК України.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.