Постанова
Іменем України
29 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 179/841/19
провадження № 61-8021св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Селянське фермерське господарство "Руслан",
відповідачі:ОСОБА_1 , Селянське фермерське господарство "Володимир", приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дейнего Світлана Іванівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2019 року у складі судді Ковальчук Т. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 березня 2020 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року Селянське фермерське господарство "Руслан" (далі - СФГ "Руслан") звернулось до суду з позовом доОСОБА_1 , Селянського фермерського господарства "Володимир" (далі - СФГ "Володимир"), приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дейнего С. І. (далі - приватний нотаріус), про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки.
Позов обгрунтований тим, що 30 квітня 2004 року між СФГ "Руслан" та ОСОБА_2 укладений договір оренди № 391 земельної ділянки площею 5,079 га, кадастровий номер 1222381100:01:001:0185, яка знаходиться на території Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, який зареєстровано Магдалинівським відділом Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України" 29 травня 2007 року за № 040712300786 (далі - договір оренди). Договір укладено строком на 25 років з моменту державної реєстрації.
ОСОБА_3 помер, і відповідно до пункту 3 умов договору у разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи договір оренди зберігає чинність для нового власника.
У грудні 2018 року СФГ "Руслан" стало відомо про те, що власником земельної ділянки, яка належала померлому ОСОБА_3, є ОСОБА_1, яка 02 липня 2018 року уклала договір оренди на цю саму земельну ділянку з СФГ "Володимир" строком на 11 років. Право оренди земельної ділянки зареєстроване за СФГ "Володимир" 09 липня 2018 року приватним нотаріусом, номер запису про інше речове право 27001149.
Подання для державної реєстрації права оренди на земельну ділянку документів, зокрема тих, які є невід`ємною частиною договору оренди цієї ділянки, на підставі яких заявлене право вже зареєстровано у Державному реєстрі прав за іншою особою, є підставою для відмови у державній реєстрації зазначеного права.
Таким чином, існує одночасно два правочини щодо одного об`єкта договору та зобов`язань, що суперечить законодавству України та породжує наслідки зобов`язань за двома договорами одночасно.
Договір оренди земельної ділянки, який був укладений 02 липня 2018 року між ОСОБА_1 та СФГ "Володимир", суперечить нормам матеріального права, тому є недійсний з моменту його вчинення, оскільки на час його укладення та на час реєстрації за СФГ "Володимир" права на оренду землі був чинним договір оренди спірної земельної ділянки від 30 квітня 2004 року, який був укладений між СФГ "Руслан" та ОСОБА_2, правонаступником якого є відповідач ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 березня 2020 року, позов задоволено.
Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1222381100:01:001:0185, укладений 02 липня 2018 року між ОСОБА_1 та СФГ "Володимир", зареєстрований 09 липня 2018 року приватним нотаріусом, номер запису про інше речове право 27001149. Скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки кадастровий номер 1222381100:01:001:0185, номер запису про інше речове право 27001149 від 09 липня 2018 року, вчиненого на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), від 12 липня 2018 року, індексний номер 42015652, прийнятого приватним нотаріусом.
Проведено розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з висновкамиякого погодивсясуд апеляційноїінстанції, мотивоване тим, що договір оренди земельної ділянки, який укладений 02 липня 2018 року між ОСОБА_1 та СФГ "Володимир", суперечить нормам матеріального права, а тому є недійсним з моменту його вчинення, оскільки на час його укладення та на час реєстрації за СФГ "Володимир" права на оренду землі був чинним договір оренди спірної земельної ділянки від 30 квітня 2004 року, який укладений між СФГ "Руслан" та ОСОБА_2, правонаступником якого є ОСОБА_1 .
Вимога про скасування державної реєстрації договору, на підставі якого внесено запис про право оренди на вищевказану земельну ділянку за СФГ "Володимир", є похідною від позовної вимоги про визнання договору оренди землі недійсним, оскільки підставою виникнення іншого речового права та державної реєстрації був оспорюваний договір оренди землі.
Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції та постанову судуапеляційної інстанції, у якій вона просила судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди неправильнозастосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
Суди не звернули уваги, що порядок державної реєстрації договору оренди земельної ділянки станом на 29 травня 2007 року врегульовано Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02 липня 2003 року № 174 (далі - Порядок). Записи до розділів книги вносилися при видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку, яким був договір оренди. Дата внесення запису до розділу книги записів була датою державної реєстрації документа, що посвідчує право на земельну ділянку. Отже, на час укладення договору оренди від 30 квітня 2004 року його державна реєстрація була пов`язана із датою внесення запису до відповідного розділу книги записів.
Суди не звернули уваги, що ОСОБА_1 наполягала на тому, що ні її син, який був без кінцівок, ні вона не укладали договору оренди строком на 25 років. Відповідно до пункту 5 договору оренди від 30 квітня 2004 року № 391 він укладався строком на 5 років.
На підтвердження факту укладення спірного договору на 25 років позивач надав додаток 3 до договору, яким змінено термін його дії. Однак суди не надали оцінки тому, що є повторна реєстрація під тим самим номером та тією самою датою. Текст вже містить реєстрацію договору оренди та невід`ємного додатку 3.
Суди не врахували, що додаток 3 укладений та підписаний сторонами 29 травня 2007 року, тоді як він містить запис про реєстрацію договору оренди земельної ділянки та невід`ємного додатка 3 Бузівською сільською радою 18 грудня 2006 року за № 569, що передує укладенню такого додатка.
Суди не надали оцінки добросовісності позивача.
Суди не врахували висновок Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладений у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 669/1037/16-ц.
Через фізичні вади ОСОБА_2 не міг підписати особисто будь-які правочини. Тому в разі укладення буль-якого правочину він мав бути укладений з дотриманням вимог частини четвертої статті 207 ЦК України. В разі недотримання вимог закону правочин є нікчемним.
Суд не звернув уваги, що паспортні дані ОСОБА_2 в договорі від 30 квітня 2004 року та у додатку 3 без дати різні.
Суди не дослідили питання порушення встановленого порядку посвідчення договору оренди за наявності іншого обмежувального права.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 30 квітня 2004 року між СФГ "Руслан" та ОСОБА_2 укладено договір оренди № 391 земельної ділянки площею 5,079 га, кадастровий номер 1222381100:01:001:0185, яка знаходиться на території Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, який зареєстровано Магдалинівським відділом Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України" 29 травня 2007 року за № 040712300786.
Договір укладено строком на 25 років з моменту його державної реєстрації (а. с. 11, 13-17).
02 липня 2018 року між ОСОБА_1 та СФГ "Володимир" укладено договір оренди земельної ділянки, площею 5,0792 га, кадастровий номер 1222381100:01:001:0185, строком на 11 років, тобто тієї самої земельної ділянки, що відповідно до договору оренди від 30 квітня 2004 року була передана ОСОБА_2 в оренду СФГ "Руслан" (а. с. 10).
Право оренди цієї земельної ділянки відповідно до договору від 02 липня 2018 року зареєстроване за СФГ "Володимир" приватним нотаріусом на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 липня 2018 року № 42015652, номер запису про інше речове право 27001149 (а. с. 77-78).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд необмежений доводами та вимогамикасаційної скарги, якщопід час розглядусправи буде виявленопорушення норм процесуальногоправа, які єобовʼязковою підставоюдля скасування рішення, абонеправильне застосування норм матеріальногоправа.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.