Ухвала
20 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 607/3693/17
Провадження № 14-151 цс 20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаПророка В. В.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом Державного вищого навчального закладу "Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України" до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання
за касаційною скаргою Державного вищого навчального закладу "Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України" на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2017 року та
ВСТАНОВИЛА:
1. У березні 2017 року Державний вищий навчальний заклад "Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України" (нині - Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України) (далі - ДВНЗ "Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України") звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання.
2. Позовна заява мотивована тим, що 01 вересня 2006 року між сторонами укладено угоду № 06075 про підготовку фахівця з вищою освітою. Цією угодою передбачено обов`язок відповідача після закінчення навчання відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник буде направлений за розподілом, а у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до бюджету вартість навчання. Після закінчення навчання відповідача в університеті на підставі протоколу засідання комісії з персонального розподілу спеціалістів, які закінчують ДВНЗ "Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України", у червні 2012 року від 26 жовтня 2011 року відповідач направлений на роботу в Збаразьку центральну районну комунальну лікарню Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації на посаду лікаря-хірурга. Наказом ректора університету від 31 травня 2012 року відповідачу на підставі результатів державних екзаменів присвоєно кваліфікацію лікаря і видано диплом.
3. Згідно з наказом начальника Головного управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації № 58-к від 21 червня 2012 року "Про зарахування в інтернатуру та направлення на роботу після закінчення інтернатури" відповідача було прийнято в інтернатуру на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної комунальної лікарні. У подальшому відповідно до наказу в.о. головного лікаря Збаразької центральної районної комунальної лікарні № 118-к від 04 серпня 2015 року відповідача було прийнято на роботу на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної комунальної лікарні, проте наказом в.о. головного лікаря Збаразької центральної районної комунальної лікарні відповідача звільнено із займаної посади за власним бажанням згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Відповідно до розрахунку фактичних затрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням випуску 2012 року вартість навчання відповідача становила 64 492,97 грн. Крім того, за період навчання в університет із вересня 2006 року по червень 2012 року відповідачу було нараховано та виплачено стипендію в розмірі 8 460,07 грн.
4. ДВНЗ "Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України" просив стягнути з ОСОБА_1 кошти в розмірі 72 953,04 грн.
5. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2017 року у задоволенні позовних вимог ДВНЗ "Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України" відмовлено.
6. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ДВНЗ "Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України" не доведено, що ОСОБА_1 не виконав умов угоди № 06075 від 01 вересня 2006 року, чим порушив свої зобов`язання перед навчальним закладом. Правових підстав для стягнення вартості навчання немає у зв`язку з тим, що норми законів, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог під час звернення до суду, втратили чинність, а чинний на день звернення з позовом Закон України "Про освіту" не містить умов про обов`язковість трирічного відпрацювання та відшкодування в установленому порядку до державного бюджету вартості навчання.
7. Суд першої інстанції вказав, що згідно з угодою № 06075, укладеною між сторонами 01 вересня 2006 року відповідач зобов`язується прибути після закінчення університету на місце працевлаштування і відпрацювати не менше трьох років по закінченню навчання в інтернатурі; у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку. Зміни та доповнення до цієї угоди вносяться шляхом підписання додаткових угод. Тобто умовами угоди передбачено відповідальність студента за відмову виїхати на місце працевлаштування за призначенням. Відповідач був зарахований в інтернатуру на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної комунальної лікарні 21 червня 2012 року, 04 серпня 2015 року прийнятий на роботу на вказану посаду та звільнений із займаної посади 04 листопада 2016 року. Таким чином, суд не встановив того факту, що відповідач відмовився виїхати на місце працевлаштування за призначенням після закінчення навчання у ДВНЗ "Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України". Матеріали справи не містять жодного письмового підтвердження цьому. Окрім того, угодою передбачено відшкодування вартості навчання в установленому порядку. Однак, як було зазначено вище, на теперішній час відсутній нормативно затверджений порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування. До того ж положення угоди формувались відповідно до чинної на той час статті 52 Закону України "Про освіту", яка на сьогодні виключена із цього Закону і в силу статті 58 Конституції України втратила свою дію. Тому положення Цивільного кодексу України щодо відповідальності відповідача у формі відшкодування вартості навчання за невиконання договірних зобов`язань не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. З урахуванням положень Конституції України, Міжнародної Конвенції про скасування примусової праці №105, Закону України "Про вищу освіту" суд вважає, що будь-які матеріальні претензії до випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, є неправомірними, оскільки не існує законних підстав, які б зобов`язали його відшкодувати вартість навчання.
8. Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ДВНЗ "Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України" відхилено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2017 року залишено без змін.
9. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що згідно з типовою угодою № 06075 від 01 вересня 2006 року відповідач зобов`язується прибути після закінчення вищого навчального закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років; у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання в установленому порядку. Зміни та доповнення до цієї угоди вносяться шляхом підписання додаткових угод. Тобто умовами угоди передбачено відповідальність студента лише за відмову їхати за призначенням. Відповідач не відмовлявся їхати за призначенням (дана обставина позивачем не заперечується і підтверджена матеріалами справи, де відповідач був зарахований в інтернатуру на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної лікарні 21 червня 2012 року, 04 серпня 2015 року прийнятий на роботу на вказану посаду та звільнений із займаної посади 04 листопада 2016 року). За невідпрацювання студентом трьох років за направленням жодної відповідальності угодою не передбачено. Змін та доповнень до угоди не вносилось. У Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп-2004 зазначається, що справедливість - одна з основних засад права та є вирішальною у визначенні права як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Стягнення коштів за навчання ставить в істотні нерівні права студентів, які закінчили навчальні заклади до прийняття Закону України від 01 липня 2014 року № 1556-VІІ "Про вищу освіту" і які продовжують навчання після прийняття цього Закону, а також порушують норму конституційного права на вільний вибір місця подальшої роботи осіб, які закінчили вищі навчальні заклади. Позивачем не доведено, що відповідач ОСОБА_1 не виконав умови угоди № 06075 від 01 вересня 2006 року, чим порушив свої зобов`язання перед навчальним закладом.
10. У листопаді 2017 року ДВНЗ "Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України" подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2017 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
11. Касаційна скарга обґрунтована тим, що при ухваленні судових рішень суди не врахували норми частини третьої статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а тому суди дійшли помилкового висновку про те, що норма Закону (частина друга статті 52 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-XII "Про освіту"), на яку посилається позивач у позовній заяві, на час звернення із позовом до суду вже не була чинною. Також позивач не погоджується з висновком судів про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 квітня 1998 року за № 246/2686 (зокрема, пункту 21), як такого, що суперечить статтям 43, 53 Конституції України та статті 64 Закону України "Про вищу освіту".
12. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
13. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
14. Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
15. Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року цивільну справу № 607/3693/17 призначено до судового розгляду.
16. Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.