Постанова
Іменем України
29 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 759/7965/18
провадження № 61-11128св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація,
треті особи: Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва"; Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Святошинського району в м. Києві,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 листопада 2019 року у складі судді Шум Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва"; Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Святошинського району в м. Києві, про визнання права на житло та зобов`язання укласти договір найму житлового приміщення.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що на підставі рішення виконкому Ленінградської районної ради народних депутатів міста Києва від 26 вересня 1994 року № 98 її син ОСОБА_2 19 жовтня 1994 року отримав ордер на житлове приміщення № 76760 серії Б на своє ім`я на сім`ю із трьох чоловік на право зайняття житлового приміщення площею 30 кв.м, що складається з двох кімнат в ізольованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1
Згідно вказаного вище ордеру, сім`я її сина складалась з трьох осіб: ОСОБА_2 - власник особового рахунку (син позивачки), ОСОБА_3 - його дружина (невістка позивачки), ОСОБА_4 - син ОСОБА_2 (онук позивачки).
У липні 1998 року ОСОБА_2 була подана заява про передачу вищезазначеної квартири в порядку приватизації у спільну часткову власність членам сім`ї в рівних долях.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер онук позивачки - ОСОБА_4, а ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3 - невістка позивачки.
ОСОБА_1 вказує, що вона є єдиним спадкоємцем прав та обов`язків померлого сина, а тому вважає що має право на визнання за нею права на житло та укладення з нею договору найму. 14 травня 2018 року вона звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини її покійного сина ОСОБА_2 .
Ураховуючи вищевикладене просила суд визнати за нею право на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_2 та зобов`язати Святошинську районну в м. Києві державну адміністрацію укласти з нею договір найму жилого приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 22 листопада 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.
Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_5, подану в інтересах ОСОБА_1, залишено без задоволення, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 листопада 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У липні 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд оскаржувані судові рішення скасувати повністю та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
04 вересня 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому третя особа просить суд касаційну скаргу позивачки залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
13 серпня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 19 жовтня 1994 року на підставі рішення виконкому Ленінградської районної ради народних депутатів міста Києва від 26 вересня 1994 року № 98 ОСОБА_6 видано ордер на житлове приміщення № 76760 серії Б площею 30 кв.м, що складається з двох кімнат в ізольованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , в якому про склад сім`ї зазначено: ОСОБА_2 - власник особового рахунку, ОСОБА_3 - його дружина, ОСОБА_4 - його син.
03 липня 1998 року ОСОБА_2 подав до органу приватизації заяву з проханням оформити у порядку, встановленому Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду", передачу в спільну приватну власність квартири АДРЕСА_2, яку він займає з членами сім`ї на умовах найму.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
14 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Відповідно до частин першої та другої статті 61, статей 64 та 65 Української РСР (далі - ЖК УРСР) користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.
Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.
Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Частиною першою статті 106 ЖК Української РСР передбачено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.
Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Однак відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення саме по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.