Постанова
Іменем України
21 жовтня 2020 року
м. Київ
справа №306/2060/15-ц
провадження № 61-15270св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Усика Г. І. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - керівник Мукачівської місцевої прокуратури в інтересах держави,
відповідачі: Полянська сільська рада Свалявського району Закарпатської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2,
третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 24 січня 2018 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В.,
Собослоя Г. Г., Джуги С. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року прокурор Свалявського району (після реорганізації - керівник Мукачівської місцевої прокуратури) в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Родниківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області (далі - Родниківська сільська рада), правонаступником якої є Полянська сільська рада Свалявського району Закарпатської області (далі - Полянська сільська рада), ОСОБА_1, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області), про визнання недійсними рішення сільської ради та державного акта на право власності, повернення земельної ділянки.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Родниківської сільської ради від 17 липня 2008 року "Про надання громадянам дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки" ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва в урочищі "Ріка" села Родниківка, який затверджено рішенням Родниківської сільської ради від 24 листопада 2008 року. На підставі зазначеного рішення органу місцевого самоврядування,
27 листопада 2009 року ОСОБА_1 виданий державний акт серії ЯЕ № 463437 на право власності на земельну ділянку площею 0,12 га для ведення садівництва.
Рішенням Родниківської сільської ради від 14 серпня 2008 року виконкому Родниківської сільської ради надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережних смуг р. Пиня та струмків в межах с. Родниківка. Відповідно до наданої інформації Державним підприємством "Закарпатгеодезцентр" від 20 жовтня 2014 року відведена та передана ОСОБА_1 земельна ділянка знаходиться у межах прибережної захисної смуги р. Пиня, на відстані 10,57 м. У подальшому Державним підприємством "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" розроблено проект встановлення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг р. Пиня та її притоків в межах с. Родниківка Родниківської сільської ради, який затверджено рішенням Родниківської сільської ради від 13 травня 2011 року № 36, яким передбачено встановлення меж прибережних захисних смуг вздовж р. Пиня та її притоків у межах
с. Родниківка, з урахуванням конкретних умов, що склалися в результаті житлової забудови, а саме по існуючих рубежах забудови мінімальною шириною до 5 м, на не забудованих землях - 25 м.
Посилаючись на те, що земельна ділянка для ведення садівництва передана ОСОБА_1 з порушенням вимог частини четвертої статті 59, частин другої-третьої статті 60 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 88, 89 Водного кодексу України (далі - ВК України), оскільки знаходиться в межах прибережної захисної смуги і не підлягає приватизації, прокурор просив визнати недійсним рішення Родниківської сільської ради від 24 листопада 2008 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки", про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 463437 від 27 листопада 2009 року, реєстраційний номер 010925000026, повернути спірну земельну ділянку до земель запасу Родниківської сільської ради.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області від 17 листопада 2015 року залучено до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_2 .
Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 10 лютого 2016 року у задоволенні позову керівника Мукачівської місцевої прокуратури відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельна ділянка знаходиться у межах двадцяти п`яти метрової прибережної захисної смуги річки Пиня, відсутність землевпорядної документації на час прийняття оскаржуваного рішення сільської ради та видачі державного акта, не змінювала правовий режим прибережної захисної смуги, а тому орган місцевого самоврядування не мав права передавати зазначену земельну ділянку у власність ОСОБА_1 для ведення садівництва.
Разом з тим, оскільки прокурор звернувся з позовом з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявляли відповідачі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову. Суд зазначив, що Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" виключено пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України, а тому до вимог власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право застосовується загальна позовна давність у три роки. Зазначений закон набув чинності 15 січня 2012 року, трирічній строк сплив 15 січня 2015 року, тоді як з позовом до суду позивач звернувся 31 серпня
2015 року, тобто поза межами позовної давності.
Ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області від 11 липня
2016 року виправлено описку у найменуванні позивача, зазначено, що позивачем у справі є правонаступник прокурора Свалявського району - керівник Мукачівської місцевої прокуратури.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 24 січня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області задоволено, рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 10 лютого
2016 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення про задоволення позову.
Визнано незаконним та скасовано рішення 27 сесії 5 скликання Родниківської сільської ради від 24 листопада 2008 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки".
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №463437 від 27 листопада 2009 року, що посвідчує право власності
ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,12 га для ведення садівництва, що розташована в с. Родниківка, урочище "Ріка", Свалявського району.
Повернуто земельну ділянку площею 0,12 га для ведення садівництва, що розташована в с. Родниківка, урочище "Ріка", Свалявського району до земель запасу Полянської сільської ради.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірназемельна ділянка знаходиться в межах двадцяти п`яти метрової прибережної захисної смуги, а тому не могла передаватися у приватну власність, що свідчить про незаконність оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування та державного акта. Урахувавши, що державний акт виданоОСОБА_1 з порушенням вимог законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що прокурор вправі ставити питання про повернення земельної ділянки до земель запасу Полянської сільської ради, відповідно до приписів статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Апеляційний суд вважав необгрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки суд не з`ясував та не вказав, коли прокурор дізнався або міг об`єктивно дізнатися про порушення інтересів держави. У даній справі прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави без зазначення органу уповноваженого на виконання відповідних функцій держави, а тому початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли прокурор дізнався або міг дізнатися про порушення законодавства. Урахувавши, що у 2008 році на адресу прокуратури було надано лише копію рішення сільської ради, в якому зазначено тільки площу земельної ділянки та її приблизне розташування (урочище " Ріка "), що не давало об`єктивної можливості встановити незаконність оскаржуваного ним рішення органу місцевого самоврядування, апеляційний суд вважав, що про порушення законодавства при передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1, прокурор дізнався з акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складеного Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області 24 листопада 2014 року, а тому прокурор не пропустив строк звернення до суду в інтересах держави. Суд визнав необгрунтованими посилання ОСОБА_1 на наявність висновків відповідних служб при виготовленні технічної документації на спірну земельну ділянку, що на думку відповідача, свідчить про відсутність порушень водного та земельного законодавства при передачі йому земельної ділянки, вказавши, що відповідні державні органи надали свої висновки за умови, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами встановленої прибережної зони.
Узагальнені доводи касаційної скарги та позиції учасників справи
У березні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 24 січня 2018 року, а рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 10 лютого 2016 року залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що про наявність оскаржуваного рішення сільської ради прокурору було відомо ще з 2008 року, що ним не заперечувалось. Прокурор не надав доказів на підтвердження того, що на його вимогу йому було надано лише копію оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування без відповідної документації до нього, а тому посилання апеляційного суду на те, що про порушення законодавства при передачі спірної земельної ділянки прокурор дізнався лише 24 листопада 2014 року, є необгрунтованим. Апеляційний суд не надав належної правової оцінки його доводам про те, що жоден з уповноважених державою органів, на стадії погодження проекту відведення спірної земельної ділянки, не заперечував проти відведення йому земельної ділянки, та не вказував на наявність порушення законодавства при її відведенні, тобто своїми висновками відповідні органи підтвердили правомірність передачі йому спірної земельної ділянки, а отже держава, в особі її органів, знала або могла знати про порушення її прав у момент видачі та реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку. Поза увагою апеляційного суду залишилася також та обставина, що 02 вересня 2011 року він відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_2, а тому задовольняючи вимоги прокурора про скасування правовстановлюючого документа (державного акта на ім`я
ОСОБА_1 ), суд не звернув увагу, що його не існувало на момент ухвалення оскаржуваної постанови суду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2018року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року провадження у справі зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 372/1684/14-ц (провадження № 61-19843св18).
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року касаційне провадження поновлено.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням 23 сесії 5 скликання Родниківської сільської ради від 17 липня 2008 року "Про надання громадянам дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки" надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту відведення у власність земельної ділянки в урочищі "Ріка" села Родниківка для ведення садівництва.
Рішенням 24 сесії 5 скликання Родниківської сільської ради від 14 серпня
2008 року надано дозвіл виконкому Родниківської сільської ради на виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг р. Пиня та струмків в межах села Родниківка.
Рішенням 27 сесії 5 скликання Родниківської сільської ради від 24 листопада 2008 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 загальною площею 0,12 га для ведення садівництва за адресою село Родниківка урочище "Ріка", та передано безкоштовно у власність
ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,12 га за адресою село Родниківка урочище "Ріка" для ведення садівництва, з віднесенням її до земель сільськогосподарського призначення.
На підставі зазначеного рішення органу місцевого самоврядування,
27 листопада 2009 року ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЕ № 463437 на право власності на земельну ділянку, площею 0,1200 га для ведення садівництва, розташовану в селі Родниківка, урочище "Ріка" Свалявського району.
02 вересня 2011 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу відчужив зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 .
Згідно з довідкою Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області відповідно до наданої інформації Державним підприємством "Закарпатгеодезцентр" від 20 жовтня 2014 року земельна ділянка передана ОСОБА_1 знаходиться від річки Пиня на відстані 10,57 м. Державним підприємством "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" розроблено проект встановлення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг річки Пиня та її притоків в межах села Родниківка Родниківської сільської ради, який затверджено рішенням 6 сесії 6 скликання Родниківської сільської ради від 13 травня 2011 року № 36, яким передбачено встановлення меж прибережних захисних смуг вздовж річки Пиня та її притоків в межах с. Родниківка. Ширина прибережних захисних смуг прийнята із урахуванням конкретних умов, що склалися в результаті житлової забудови, а саме, по існуючих рубежах забудови мінімальною шириною до 5 м та не забудованих землях рівною 25 м.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду (стаття 19 ЗК України, зараз і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами, належать до земель водного фонду (пункт б частини першої статті 58 ЗК України та абзац 3 частини першої статті 4 ВК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Аналогічні норми закріплені в частинах першій-третій статті 88 ВК України.
Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (частина перша статті 61 ЗК України, частина перша статті 89 ВК України).
Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених ЗК України та ВК України.
Згідно з пунктом "ґ" частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Таким чином, законодавство України обмежує безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів). Крім того, зайняту прибережною захисною смугою земельну ділянку можна отримати в оренду для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо, а не у приватну власність для ведення садівництва.