Постанова
Іменем України
21 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 205/2442/18
провадження № 61-3150св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Друга Дніпровська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Мовчан Д. В. від 09 жовтня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарової М. О., від 18 грудня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право власності та визнання права власності в порядку спадкування.
В обґрунтування позову вказала, що у травні 1998 року було розірвано шлюб між її батьками, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Після смерті її батька у травні 2003 року відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема квартиру АДРЕСА_1, що належала батькові, а також ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності. На момент смерті батька їй виповнилось 13 років. Про факт наявності спадкового майна після смерті батька вона дізналась у листопаді 2017 року, і 29 березня 2018 року звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріус відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з тим, що спадщина була видана іншому спадкоємцю - відповідачу ОСОБА_2 .
У зв`язку з вищевикладеним, позивач просила суд поновити їй строк звернення до суду, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 30 вересня 2014 року Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_5, на 1/4 частину кв. АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на 1/4 частину цієї квартири в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 його дочка ОСОБА_1 не вчинила передбачених законом дій, що свідчать про прийняття нею спадщини після смерті батька, а тому є такою, що не прийняла спадщину. При цьому спадщину після смерті свого сина у встановленому законом порядку прийняв дід позивача ОСОБА_5 . Позивач не зверталась до суду із заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті батька і окрім цього звернулась до суду із цим позовом поза межами строку позовної давності. Разом із тим, у задоволенні позовних вимог судом відмовлено саме за їх безпідставністю, а не у звʼязку із пропуском позивачем вказаного строку.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_1, а рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2018 року залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що визнання за позивачем права на спадкове майно по закінченню майже 15 років, після спливу встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини, з врахуванням оформленням такого права іншими спадкоємцями, є недопустимим, оскільки це порушувало б закріплене в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право на справедливий суд у такому його елементі як правова визначеність. Оскільки позивач досягла повної цивільної дієздатності 27 грудня 2007 року, однак жодних дій для здійснення свого права на спадкування не вчинила, тому її спадкові права не порушені та не підлягають судовому захисту.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору суди не врахували той факт, що дід позивача ОСОБА_7 після смерті свого сина (батька позивача) прийняв спадщину, не повідомивши при цьому нотаріуса про наявність у покійного інших спадкоємців, в тому числі і позивача, яка мала право на обов`язкову частку у спадщині. За таких обставин права позивача як малолітньої особи на час відкриття спадщини після смерті батька є порушеними, а будь-які подальші правочини із належною їй обов`язковою часткою у спадщині після смерті батька є незаконними.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 12 лютого 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою суду від 13 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3 .
ОСОБА_5 (дід позивача), ОСОБА_6 (баба позивача) та ОСОБА_3 (батько позивача) на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконкомом міської ради народних депутатів м. Дніпропетровська 29 листопада 1996 року, належала квартира АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6, а ІНФОРМАЦІЯ_4 - ОСОБА_3
30 вересня 2014 року державним нотаріусом Другої дніпропетровської нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
09 листопада 2013 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: все своє майно, в тому числі і квартиру АДРЕСА_1 заповідав ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5
29 березня 2018 року позивач звернулася до Другої Дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті її батька ОСОБА_3, однак, їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з тим, що спадщина була видана іншому спадкоємцю.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.
Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили із того, що ОСОБА_5 прийняв спадщину після смерті свого сина ОСОБА_3 шляхом фактичного вступу в управління (володіння) спадковим майном, а позивач ОСОБА_1 протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після смерті батька у травні 2003 року, а також після набуття нею повної цивільної дієздатності у 2007 році, не здійснила передбачених законом дій, що свідчать про прийняття нею спадщини, і звернулась за захистом своїх спадкових прав через п`ятнадцять років після смерті батька, не надавши при цьому доказів обізнаності про його смерть саме у листопаді 2017 року.