Постанова
Іменем України
21 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 645/7374/18
провадження № 61-10094св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, ОСОБА_5, Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на постанову Харківського апеляційного суду від 02 червня
2020 року у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, ОСОБА_5, Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позов мотивовано тим, що після смерті чоловіка ОСОБА_7 вона є основним наймачем квартири АДРЕСА_1, зі складом сім`ї п`ять осіб: ОСОБА_1 - наймач, ОСОБА_2 - син, ОСОБА_3 - дочка, ОСОБА_5 - онука, ОСОБА_4 - онука.
Зазначила, що у вказаній квартирі зареєстрований, зокрема, її син ОСОБА_2, який у квартирі не проживає більше двадцяти років. Оплату за комунальні послуги він не здійснює, житлом не користується, фактично проживає за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_2 .
Вказала, що відповідач залишив спірне житло добровільно. Ні вона, ні інші особи перешкод у проживанні йому не чинили. На теперішній час ОСОБА_2 добровільно не бажає знятися з реєстрації, комунальні платежі продовжують нараховуватися з урахуванням кількості осіб зареєстрованих у квартирі, а вона разом з іншими членами сім`ї вимушена їх оплачувати, що призводить до погіршення матеріального становища сім`ї.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, за адресою: АДРЕСА_3 .
У січні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.
Зустрічний позов мотивовано тим, що він є наймачем, зареєстрований та проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_3, іншого житла не має.
Вказав, що у зазначеній квартирі проживають також його мати ОСОБА_1 та сестра з чоловіком та дітьми, які протягом останніх шести місяців систематично перешкоджають йому проживати та користуватися житловим приміщенням.
Зазначив, що 15 січня 2019 року він у черговий раз мав намір потрапити до свого житла, але сестра та її чоловік не впустили його до квартири, у зв`язку з чим він звернувся до поліції.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 просив усунути йому перешкоди у користуванні житловим приміщенням - квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, та зобов`язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у користуванні зазначеною квартирою.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2, таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою:
АДРЕСА_3 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_2 без поважних причин не проживає у спірній квартирі понад шість місяців, отже, вимоги його матері - ОСОБА_1 щодо визнання його таким, що втратив право користування житлом, є обґрунтованими, а зустрічний позов про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, є безпідставним.
Постановою Харківського апеляційного суду від 02 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, ОСОБА_5, Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_2 до
ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 . У задоволенні решти зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою, не є пропорційним способом захисту прав позивача, оскільки втручання у право ОСОБА_2 на проживання у спірній квартирі покладе на нього надмірний тягар, оскільки спірна квартира є його єдиним житлом. Крім того, позивач не позбавлена можливості звернутися до ОСОБА_2 з відповідними вимогами щодо стягнення частини витрат на утримання майна, сплату комунальних послуг тощо. До того ж, ОСОБА_1 чинить ОСОБА_2 перешкоди, що свідчить про доведеність порушення права останнього на користування житловим приміщенням.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У липні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду
від 02 червня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не урахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 361/6668/15-ц.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження указаній справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не урахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 361/6668/15-ц.
У вересні 2020 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6, у якому заявник просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
Згідно з контрольним талоном до ордера № 933, серії А, від 24 травня 1978 року, ОСОБА_7 виданий ордер на сім`ю з п`яти осіб на право зайняття трикімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 43,92 кв. м, а саме: ОСОБА_7 - основний наймач, ОСОБА_1 - дружина, ОСОБА_9 - син, ОСОБА_2 - син, ОСОБА_10 - дочка.
ОСОБА_1 у зв`язку зі смертю чоловіка ОСОБА_7 на підставі рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області
від 26 грудня 2012 року № 850 "Про визнання громадян наймачами житлової площі" та додатку до цього рішення визнана наймачем трикімнатної ізольованої квартири
АДРЕСА_1 , житловою площею 43,6 кв. м, зі складом сім`ї п`ять осіб: ОСОБА_1 - наймач; ОСОБА_2 - син; ОСОБА_3 - дочка; ОСОБА_5 - онука; ОСОБА_4 - онука.
Із довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 13 листопада
2018 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_3, зареєстровані: ОСОБА_1,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 .
Актом за підписами сусідів за адресою спірної квартири у листопаді 2018 року підтверджено, що ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1, не проживає більше двадцяти років. Його речі у ній відсутні, за комунальні послуги він не сплачує, фактично проживає за іншою адресою.
На підтвердження того, що ОСОБА_2 не несе витрат на сплату комунальних послуг у спірній квартирі позивачем надано копії квитанцій щодо оплати комунальних послуг, датовані 2018 роком та січнем 2019 року, в яких платниками зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 21 січня 2019 року № 153279186 вбачається, що відомості щодо реєстрації за
ОСОБА_2 права власності на будь-яке нерухоме майно відсутні.
Колишня дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_11 є співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_2, яка належить на праві спільної часткової власності їй та ОСОБА_12, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08 серпня 2017 року № 5-17-302867.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 розірвано 23 лютого 2019 року.
Із копії трудової книжки ОСОБА_2 та наказу № 12П про прийняття на роботу вбачається, що він із 25 травня 2011 року працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Трансфер" на посаді водія автотранспортних засобів.
На підтвердження проживання у квартирі АДРЕСА_1, ОСОБА_2 надав до суду копії документів, у яких ця адреса зазначена як його місце проживання, а саме: копії заяви про розірвання шлюбу, контракту від 13 серпня 2014 року 1006/214-061с на навчання ОСОБА_12, договору № 8338 про надання освітніх послуг від 17 серпня 2018 року, заяви
від 01 вересня 2015 року про підтвердження запрошення на тимчасову поїздку в гості до України, конверта про направлення листа ОСОБА_2 з Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції
від 09 жовтня 2013 року, постанови у справі про адміністративне правопорушення
від 23 липня 2013 року щодо ОСОБА_2, супровідних листів Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції
від 09 та 22 жовтня 2013 року, 18 червня 2015 року, листа Державного підприємства "Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут"
від 19 жовтня 2017 року та конверта до цього листа.
15 січня 2019 року на скорочений номер екстреного виклику поліції надійшло повідомлення ОСОБА_2 щодо сестри та зятя, які не впускають його до квартири АДРЕСА_1, що підтверджується роздруківкою з електронної системи та відповіддю Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у Харківській області від 18 вересня 2019 року.
Допитані судом першої інстанції як свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_5 пояснили, що ОСОБА_2 із 1993 року припинив проживати у квартирі АДРЕСА_1, та в 1994 році почав проживати зі своєю дружиною за адресою: АДРЕСА_4, у якому й мешкає до цього часу. У квартиру приходив лише в гості на деякі сімейні свята зі своєю дружиною та дочкою. Відповідач в утриманні квартири участі не бере, ремонт не здійснює, не бере участі у сплаті комунальних платежів, його особистих речей у квартирі немає. Оплату комунальних платежів здійснюють за свої особисті кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 пояснили, що вони є сусідами
ОСОБА_1 , періодично бувають у її квартирі, проте ОСОБА_2 у ній не проживає.
Свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 повідомили, що бачили відповідача біля сьомого під`їзду періодично, до 2018 року.
Свідок ОСОБА_17 повідомила про те, що ОСОБА_2 є братом її чоловіка. Він приходив до матері в гості, інколи там ночував. В останнє бачила його в квартирі у 2018 році. Повідомила про те, що в одній кімнаті квартири АДРЕСА_5 проживає ОСОБА_18, в другій - ОСОБА_4 з батьками, а в третій - позивач разом із відповідачем. Постійно в квартирі АДРЕСА_5 ОСОБА_2 не проживає та наразі мешкає у неї в квартирі.
Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_19 повідомив про те, що інколи підвозив ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_6 до матері. Останній раз підвозив у кінці 2018 року. У квартирі ніколи не був.
Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, виходив із того, що ОСОБА_2 без поважних причин не проживає у спірній квартирі понад шість місяців, а тому втратив право користування спірним житлом, а зустрічний позов про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням є безпідставним.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, виходив із того, що визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою, не є пропорційним способом захисту прав позивача, оскільки втручання у право ОСОБА_2 на проживання у спірній квартирі покладе на нього надмірний тягар, оскільки вона є його єдиним житлом. Крім того, позивач не позбавлена можливості звернутися до ОСОБА_2 з відповідними вимогами щодо стягнення частини витрат на утримання спірного майна, сплату комунальних послуг тощо. До того ж, ОСОБА_1 чинить ОСОБА_2 перешкоди, що свідчить про доведеність порушення права останнього на користування житловим приміщенням.
Проте із вказаним висновком апеляційного суду не можна погодитися з огляду на таке.