Постанова
Іменем України
27 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 523/2064/17
провадження № 61-9615св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2018 року у складі судді Шепітка І. Г. та постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що їй та онуці ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належала в рівних частках трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_2 шахрайським шляхом умовили її продати свою частку для придбання кращого житла у центрі міста, для спільного проживання та догляду за нею. 29 грудня 2015 року між нею та онукою укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким вона продала належну їй на праві власності 1/2 частини вказаної квартири за 208 802,00 грн. 23 лютого 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продали квартиру третім особам за 33 000,00 дол. США, що еквівалентно 891 000,00 грн. Проте вона грошей від відповідачів за продаж своєї частини квартири не отримувала, залишилась без житла, у зв`язку з чим проживає в геріатричному будинку-інтернаті.
Посилаючись на викладене, позивач просила стягнути на її користь солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 : 445 500,00 грн за договором купівлі-продажу від 29 грудня 2015 року 1/2 частини її квартири; 250 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої тим, що укладаючи зазначений договір купівлі-продажу вони не заплатили їй грошові кошти за її частку квартири.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі: 208 802,00 грн за договором купівлі-продажу від 29 грудня 2015 року № 3027; 150 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, яка є особою похилого віку, будучи введеною в оману своєю онукою та її чоловіком, залишилась без єдиного житла та, починаючи з 2016 року вимушена проживати у притулках та будинках-інтернатах, що підтверджується штампами у паспорті позивача, а саме: 22 січня 2016 року її знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2, згодом 29 квітня 2016 року її місце проживання зареєстровано: АДРЕСА_3, а з 27 липня 2018 року місцем проживання позивача є: АДРЕСА_4 . Таким чином, позивач із 23 лютого 2016 року піддавалася як моральним так і психологічним стражданням зі сторони відповідачів, які виразилася у залишенні останніми позивача без місця проживання та засобів існування. З урахуванням принципу розумності та справедливості, враховуючи характер та обсяг душевних, фізичних, емоційних страждань, які зазнала позивач, що спричинені втратою житла, які виражаються у душевних та психічних стражданнях, і, як наслідок, у порушені звичайного способу життя, що беззаперечно призвело до змін у психо-емоційному стані, а індивідуальні-психологічні прояви перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості, що у свою чергу завдає їй моральних страждань, суд вважав за можливе та необхідне стягнути солідарно з відповідачів, на користь позивача 150 000,00 грн, у порядку відшкодування моральної шкоди, оскільки такий розмір відшкодування є адекватним, справедливим та відповідатиме моральним стражданням позивача.
Постановою Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо стягнення моральної шкоди та розподілу судових витрат скасовано. Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у частині стягнення моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без зміни.
Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, виходив із того, що зі змісту договору купівлі-продажу від 29 грудня 2015 року вбачається, що він укладений за згодою чоловіка покупця - ОСОБА_2 (тобто в інтересах сім`ї), що ОСОБА_3 сплачено грошові кошти у сумі 208 802,00 грн ОСОБА_1 до підписання договору у повному обсязі у безготівковому порядку, зокрема шляхом переказу коштів із поточного рахунку фізичної особи-покупця на поточний рахунок-продавця. Разом з тим жодних доказів перерахування таких коштів матеріали справи не містять. Крім того, письмовими поясненнями ОСОБА_3 підтверджено, що ОСОБА_1 гроші за продану частку своєї квартири не отримала. Перед укладенням 23 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_2 дав нотаріальну згоду на вказаний правочин своїй дружині, зазначивши, що частка цієї квартири придбана ними у зареєстрованому шлюбі, за їхні спільні сумісні кошти. Договір купівлі-продажу 1/2 частини квартири позивача від 29 грудня 2015 року укладений в інтересах сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Ця частка 23 лютого 2016 року відчужена одним із подружжя зі згоди іншого також в інтересах цієї сім`ї. За таких обставин, правильним є висновок суду першої інстанції про солідарний обов`язок відповідачів, зокрема, ОСОБА_2, відшкодувати позивачу 208 802,00 грн за договором купівлі-продажу від 29 грудня 2015 року № 3027. Проте суд першої інстанції помилково стягнув з ОСОБА_2 моральну шкоду та судові витрати. Умови договору купівлі-продажу від 29 грудня 2015 року № 3027 не передбачали стягнення моральної шкоди за несвоєчасний розрахунок за цим договором, правових підстав для стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 немає. Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_2 є законним представником дитини-інваліда - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, а отже, він, на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У липні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Судукасаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 208 802,00 грн, та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що ОСОБА_3 пояснила, що вона із чоловіком ОСОБА_2 заздалегідь та цілеспрямовано вводили позивача в оману, щоб заволодіти належною їй часткою квартири та після підписання договору купівлі-продажу ніхто з них позивачу грошові кошти не повернув. Суд не врахував умови укладеного договору купівлі-продажу і лише на підставі пояснень ОСОБА_3 дійшов висновку, що відповідачі, скориставшись довірою позивача, яка є людиною похилого віку, свої зобов`язання не виконали, грошові кошти не повернули, обіцянки покращити житлові умови та доглядати за позивачем не дотримались. Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 753/8830/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі 137/1608/16-ц, від 21 листопада 2019 року у справі № 363/4003/15-ц.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та рішення апеляційного суду - без змін.
Судові рішення в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні вимог позивача до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.
Обставини встановлені судом
ОСОБА_1 , 1936 року народження, була власником Ѕ частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1, на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2006 року. Іншим співвласником квартири була її онука ОСОБА_3
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 11 грудня 2015 року.
29 грудня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі - продажу Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, за яким ОСОБА_1 передала свою частку квартири ОСОБА_3 .
Зі змісту договору купівлі-продажу від 29 грудня 2015 року вбачається, що він укладений за згодою чоловіка покупця - ОСОБА_2, що ОСОБА_3 сплачено ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 208 802,00 грн до підписання договору у повному обсязі у безготівковому порядку, зокрема шляхом переказу коштів із поточного рахунку фізичної особи-покупця на поточний рахунок-продавця.
Жодних доказів перерахування таких коштів матеріали справи не містять.