Постанова
Іменем України
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 175/1753/17
провадження № 61-3023св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю,
Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач- ОСОБА_2,
особа, що подала апеляційну скаргу, - товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовано тим, що з 13 червня 1992 року до 03 липня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
На початку 2017 року сторони вирішували питання щодо поділу спільного майна, під час якого відповідач повідомила, що земельна ділянка, розташована на
АДРЕСА_1 , належить їй на підставі договору дарування від 21 вересня 2004 року, укладеного між
ОСОБА_4 та ОСОБА_2
ОСОБА_1 вважав вказаний договір незаконним, оскільки 01 жовтня 2002 року між ним та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку незакінченого будівництва
АДРЕСА_1 .
Посилаючись на положення статей 377 ЦК України, 120 ЗК України, вважав, що до нього, як власника житлового будинку, перейшло право власності на земельну ділянку, що є предметом спірного договору від 21 вересня 2004 року, а тому просив суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 21 вересня
2004 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Чаладзе Г. О. та зареєстрований у реєстрі № 1022.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області
від 04 вересня 2017 року позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки серії ВВЕ № 998899
від 21 вересня 2004 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Чаладзе Г. О. та зареєстрований у реєстрі № 1022.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з положеннями статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України до ОСОБА_1 у зв`язку з укладанням договору купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку перейшло право власності на земельну ділянку, на якій він розташований, а тому договір дарування тієї ж земельної ділянки не може вважатися дійсним.
Крім того, судом взято до уваги заяву відповідача про визнання позову, що свідчить про наявність підстав для задоволення позову.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, особа, яка не брала участі у справі, - ТОВ "ОТП Факторинг Україна", подало апеляційну скаргу.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2019 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 вересня
2017 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що частина перша статті 120 ЗК України, у редакції, чинній на момент укладання договору купівлі-продажу житлового будинку незакінченого будівництва, не містила імперативної норми про автоматичний перехід права власності на землю у випадку переходу права власності на будівлю.
Суд апеляційної інстанції вважав, що ОСОБА_4 мав право оренди на земельну ділянку, на якій розташований будинок незакінчений будівництвом, а тому до позивача перейшло право переоформити договір оренди землі, а не право власності на частину земельної ділянки. Таким чином, на думку апеляційного суду, відсутні правові підстави для визнання договору дарування недійсним, оскільки вказаним правочином не порушуються права позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
08 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, підписану представником Ковальчуком Д. Ю., у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2019 року та залишити в силі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 вересня
2017 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
У березні 2019 року матеріали цивільної справи № 175/1753/17 надійшли до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи
від 01 жовтня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Каларашу А. А.
та визначено суддів, які входять до складу колегії.
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що постанову апеляційного суду прийнято з порушенням норм матеріального права, зокрема, статей 377 ЦК України та 120 ЗК України, якими передбачено, що до позивача у зв`язку з придбанням незакінченого будівництвом житлового будинку перейшло право власності на земельну ділянку, на якій він розташований. Висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову суперечить правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, згідно з якою за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Висновки суду апеляційної інстанції про те, що до ОСОБА_1 при укладанні договору купівлі-продажу житлового будинку незакінченого будівництва перейшло право переоформити договір оренди земельної ділянки, є незаконними та не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки ОСОБА_4 на праві приватної власності належала спірна земельна ділянка, що підтверджується державним актом про право власності на землю № 131679.
Крім того, апеляційний суд у порушення пункту "е" частини першої статті 140 ЗК України не звернув увагу на те, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на житловий будинок, будівлю чи споруду, які розташовані на земельній ділянці, що відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України
від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2019 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, підписаний представником ОСОБА_6, у якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Відзив мотивовано тим, що постанова апеляційного суду прийнята з дотриманням норм процесуального та матеріального права, є законною, оскільки відсутні правові підстави для визнання спірного договору дарування земельної ділянки недійсним.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 червня 1992 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб відповідно до свідоцтва про шлюб серії № НОМЕР_1, який розірвано рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 липня
2012 року. (а. с. 16, т. 1)
01 жовтня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку незакінченого будівництвом, за умовами якого продавець продав, а позивач купив житловий будинок незакінчений будівництвом АДРЕСА_1 на земельній ділянціплощею 1500 кв. м. (а. с. 12, т. 1)
Згідно з пунктом 6 вказаного договору, покупець набуває право власності на житловий будинок незакінченого будівництвом із моменту нотаріального посвідчення цього Договору.
21 вересня 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, на АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Чаладзе Г. О. та зареєстрований у реєстрі № 1022. (а. с. 8, т. 1)
Апеляційним судом установлено, що 08 липня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ТОВ "ОТП Факторинг Україна", та ОСОБА_2 укладено договір про надання кредитної лінії № CrL-SME301/248/2008, за умовами якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 100 000,00 доларів США
З метою забезпечення виконання зобов`язання 08 липня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ТОВ "ОТП Факторинг Україна", та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір № РМ-SME301/248/2008, відповідно до умов якого остання надала іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно - земельну ділянку загальною площею 0,15 га, що розташована на
АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ"
№ 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд зробив висновок, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною першою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду в повній мірі не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень статті 11 ЦПК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.