ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 826/15119/15
адміністративне провадження № К/9901/14027/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стародуба О.П.,
суддів - Єзерова А.А., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.12.2015р. (судді - Кротюк О.В., Літвінова А.В., Мазур А.С.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2016р. (судді - Файдюк В.В., Коротких А.Ю., Чаку Є.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України про визнання дій та бездіяльності протиправними, визнання нечинною постанови в частині, визнання нечинним наказу,
в с т а н о в и в :
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати такою, що не відповідає акту вищої юридичної сили - Закону України "Про вищу освіту" (від 01.07.2014р. №1556-VII), та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 24.07.2013р. №567 в частині пунктів 3, 6, 7, 24, 25 - 30, 38, 41, 43, 44 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого вказаною постановою, щодо надання Міністерству освіти і науки України повноважень з утворення, визначення складу та керівництва спеціалізованої вченої ради, визначення та зміни її профілю, застосування заходів впливу до спеціалізованої вченої ради, офіційних опонентів, членів комісії ради з попереднього розгляду дисертацій, аж до припинення діяльності ради чи позбавлення права перелічених осіб участі в атестації наукових кадрів, затвердження рішень спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів і видачу дипломів доктора та кандидата наук; прийняття інших рішень, пов`язаних з присудженням (позбавленням) наукового ступеня, надсиланням дисертації та атестаційної справи здобувача для додаткового розгляду;
визнати таким, що не відповідає акту вищої юридичної сили - Закону України "Про вищу освіту" (від 01.07.2014р. №1556-VII), та нечинним наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14.09.2011р. №1059, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.10.2011р. за №1170/19908, в частині пунктів 1.1, 1.4, 1.5, 1.9, 2.1, 2.2, 3.6, 4.1, 4.3, 4.7 - 4.11, 6.1 - 6.6 Положення про спеціалізовану вчену раду, затвердженого вказаним наказом, щодо встановлення для Міністерства освіти і науки України повноважень з утворення, визначення складу та керівництва спеціалізованої вченої ради, визначення та зміни її профілю, застосування заходів впливу до спеціалізованої вченої ради, офіційних опонентів, членів комісії ради з попереднього розгляду дисертацій, аж до припинення діяльності ради чи позбавлення права перелічених осіб участі в атестації наукових кадрів, затвердження рішень спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів і видачу дипломів доктора та кандидата наук; прийняття інших рішень, пов`язаних з присудженням (позбавленням) наукового ступеня, надсиланням дисертації та атестаційної справи здобувача для додаткового розгляду;
визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не приведення свого нормативно-правового акту - постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.2013р. №567 - у відповідність із Законом України "Про вищу освіту" (від 01.07.2014р. №1556-VII), а також щодо не забезпечення приведення нормативно-правового акту - наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14.09.2011р. №1059, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011р. за №1170/19908, - у відповідність із цим Законом та зобов`язати Кабінет Міністрів України виконати вказані вимоги Закону "Про вищу освіту" (від 01.07.2014р. №1556-VII) щодо зазначених нормативно-правових актів;
визнати протиправними дії, здійснені після 06.03.2015р. Міністерством освіти і науки України (далі - МОН) та спрямовані на утворення, визначення складу та керівництва спеціалізованої вченої ради, визначення та зміни її профілю, застосування заходів впливу до спеціалізованої вченої ради, офіційних опонентів, членів комісії ради з попереднього розгляду дисертацій, аж до припинення діяльності ради чи позбавлення права перелічених осіб участі в атестації наукових кадрів, затвердження рішень спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів і видачу дипломів доктора та кандидата наук; прийняття інших рішень, пов`язаних з присудженням (позбавленням) наукового ступеня, надсиланням дисертації та атестаційної справу здобувача для додаткового розгляду.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що Кабінет Міністрів України не виконав вимоги абзацу 4 підпункту 6 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про вищу освіту" щодо приведення у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом, а саме - не виконав цієї вимоги щодо постанови №567 та наказу №1059, чим допустив протиправну бездіяльність. Оскільки з часу прийняття Закону №1556-VII вказані нормативно-правові акти в частині визначення повноважень Міністерства освіти і науки України щодо утворення, визначення складу і керівництва спеціалізованої вченої ради, а також щодо затвердження рішень спеціалізованих вчених рад і видачі дипломів стали суперечити акту вищої юридичної сили - Закону №1556-VII.
При цьому посилається на те, що він є суб`єктом правовідносин у сфері підготовки кадрів вищої кваліфікації, після закінчення докторантури у лютому 2015 року мав законні очікування захистити докторську дисертацію без втручання у процес його захисту Міністерства освіти і науки України.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.12.2015р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2016р., в задоволенні позову відмовлено.
З ухваленими у справі рішеннями не погодився позивач, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що після прийняття Закону №1556-VII Міністерство освіти і науки України позбавлено повноважень здійснювати втручання у процес захисту дисертацій у вигляді затвердження або незатвердження рішень спеціалізованих вчених рад щодо результатів захисту дисертацій, проте Кабінет Міністрів України в порушення вимог пп. 6 п. 5 Прикінцевих положень цього Закону не привів у відповідність до вказаного Закону нормативно-правових актів в частині щодо повноважень Міністерства.
При цьому посилається на те, що Кабінет Міністрів України повинен змінити Постанову №567 таким чином, щоб виключити повноваження Міністерства здійснювати втручання у процес захисту дисертацій у вигляді затвердження/незатвердження рішень спеціалізованих вчених рад щодо результатів захисту дисертацій.
Посилається на те, що у зв`язку з неприведенням Кабінетом Міністрів України у відповідність до Закону №1556-VII постанови №567 та наказу №1059 незаконно продовжується захист докторської дисертації по старим правилам, в той час як він має право на захист докторської дисертації по новому порядку.
Посилається на відсутність двох порядків у Законі №1556-VII, на які посилаються суди, оскільки за їх висновком виходить, що особи, які закінчили аспірантуру чи докторантуру після набрання чинності цим Законом протягом року взагалі захищатися не можуть. При цьому його право на захист дисертації за старим порядком підтверджено листом-роз`ясненням 11.02.2016р. №14/3-92-16 самим Міністерством освіти і науки України.
Крім того, вважає помилковим застосування апеляційним судом під час прийняття рішення положень Указу Президента України від 25.04.2013р. №240/2013р., оскільки хоч вказаний Указ є чинний, проте є застарілим, а тому враховуючи, що загальним принципом теорії права застосовується акт, який прийнятий останній, то до спірних правовідносин слід застосувати положення про Міністерство освіти і науки України від 16.10.2014р. №630, яке не містить повноважень Міністерства щодо затвердження рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів та скасування таких рішень.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач - Міністерство освіти і науки України просив залишити її без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
В обґрунтування відзиву посилається на те, що позивачем приховано факт подання дисертації до спеціалізованої вченої ради Д26.139.01 вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" з метою її подальшого захисту, і доказів відмови у захисті дисертації не надано. Позивач не відкликав свою дисертацію і не знімав її з розгляду спеціалізованої вченої ради, дисертація вважається такою, що прийнята вченою радою і готова до захисту, таким чином право позивача на захист дисертації жодним чином не порушується.
Крім того, посилається на те, що позивач до суду не надав жодних доказів конкретного порушення його права відповідачами, що не відповідає нормам статей 2, 6, 11, 17, 71, 104, 171 КАС України, а обґрунтування позовних вимог побудовані виключно на припущеннях, таким чином відсутність порушеного права, встановленого при розгляді справи по суті, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову, навіть якщо нормативно-правовий акт прийнятий з порушенням закону.
Також посилається на те, що постанова №567 та наказ №1059 забезпечують конституційне право осіб на здобуття вищої освіти на освітньо-науковому та науковому рівнях, а не навпаки, як стверджує позивача, оскільки скасування окремих положень цих актів взагалі позбавить можливості осіб на захист своїх наукових праць та на здобуття наукового ступеня, оскільки нові спеціалізовані вчені ради не акредитовані Національним агентством з забезпечення якості вищої освіти, яке за Законом №1556-VII є суб`єктом нормотворення нормативно-правових актів з питань присудження наукових ступенів і на даний час ще не створено
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, в ході розгляду справи по суті судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до диплому серії НОМЕР_1 від 16.05.1984р. позивач є кандидатом технічних наук. (а.с. 8)
Наказом Національного університету Державної податкової служби України від 29.11.2013р. №1870 позивача зараховано до докторантури на термін з 01.12.2013р. по 01.12.2016р. за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. (а.с. 72)
Позивач є докторантом кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності Національного університету Державної податкової служби України.
Згідно витягу з протоколу Вченої ради Національного університету Державної податкової служби України від 28.11.2013р. №3 позивачу затверджено тему докторського дослідження "Проблеми забезпечення законності у діяльності органів виконавчої влади" зі спеціальності 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. (а.с. 71)
Крім того, судами встановлено, що 02.03.2015р. позивач на підставі наказу від 26.02.2015р. відрахований з докторантури у зв`язку із завершенням роботи над дисертаційним дослідженням.
Також судами встановлено, що позивач подав свою дисертацію "Адміністративно-правові засади підвищення ефективності забезпечення законності діяльності публічної адміністрації" до спеціалізованої вченої ради Д 26.139.01 вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна".
Відповідно до оголошення у газеті "Освіта України" (4 (28) квітень 2015), дисертація позивача знаходиться у спеціалізованій вченій раді вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна". (а.с. 141 - 142)