ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 914/2150/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання - Хахуди О.В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Мані Флоу",
представник позивача - Ревко С.В., адвокат (ордер від 20.12.2019 № 090759),
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Оптімус+",
представник відповідача - Шимборська О.А., адвокат (ордер від 20.08.2020 № 1034076),
третя особа - Державний реєстратор - приватний нотаріус Корпало Галина Василівна,
представник третьої особи - не з`явився,
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімус+"
на рішення господарського суду Львівської області від 23.03.2020 (головуючий суддя Крупник Р.В.)
постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 (головуючий Данко Л.С., судді: Кравчук Н.М. і Кордюк Г.Т.)
у справі № 914/2150/18
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мані Флоу" (далі - Позивач)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімус+" (далі - Відповідач)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державний реєстратор - приватний нотаріус Корпало Галина Василівна (далі - Нотаріус),
про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "БГ БАНК" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладення фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БГ БАНК" Луньо І.В. (правонаступником якого є Позивач) звернулось до господарського суду Львівської області із позовом до Відповідача за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача -Нотаріуса, про застосування наслідків недійсності правочину, а саме скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 9623076 від 27.12.2013 та скасування запису про проведення державної реєстрації права власності, номер запису 4111803 від 27.12.2013.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013 (далі - Договір) є нікчемним у силу положень статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки мало місце умисного заниження балансової вартості об`єкту нерухомості на 85% початкової балансової вартості.
Справа господарськими судами розглядалась неодноразово.
Рішенням господарського суду Львівської області від 23.03.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2020, позовні вимоги (з урахуванням заяви Позивача про зміну предмета позову) задоволено. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 9623076 від 27.12.2013 щодо нежитлових приміщень загальною площею 4 571,2 кв.м, які розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, будинок 73, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 258008746101 та всі послідуючі/пов`язані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме: індексний номер 50879952 від 29.01.2020 та індексний номер 51284819 від 24.02.2020. Скасовано державну реєстрацію права власності Відповідача на нежитлові приміщення загальною площею 4 571,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, будинок 73, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 258008746101, номер запису: 4111803 від 27.12.2013 та всі послідуючі/пов`язані записи, а саме номер запису: 35249658 від 29.01.2020 та номер запису: 35627627 від 24.02.2020, з одночасним визнанням (поновленням запису про державну реєстрацію права власності номер запису: 4108213 від 27.12.2013 про право власності на об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер: 258008746101) права власності за Позивачем (вул. Лейпцизька, 3-А, вхід "Б", офіс 8, м. Київ, 01015; код ЄДРПОУ 42739750).
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог і відсутністю правових підстав для застосування позовної давності.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Відповідач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та те, що судами оскаржувані рішення прийнятті без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних рішеннях:
- неправильно застосували норми матеріального права у подібних правовідносинах, у яких відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
- не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах, які прийняті у справах: № 910/17792/17, № 906/142/18 щодо застосування статей 13, 120, 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); № 910/9741/13, № 910/23556/17, № 01/1720, № 924/70/18 щодо застосування статті 236 ГПК України; № 504/2864/13-ц, № 522/1029/18 щодо застосування статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); № 317/3698/15-ц, № 200/11343/14-ц, № 5019/1933/12, № 915/495/18, № 925/671/18 щодо застосування статті 256, 257, 267 ЦК України; № 367/2022/15-ц, № 915/127/18, № 925/1265/16 щодо скасування рішень про державну реєстрацію права та їх обтяжень; № 826/17586/16 щодо застосування статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 08.10.2020 № 29.3-02/2535 у зв`язку з відпусткою судді Колос І.Б. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 914/2150/18, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Малашенкової Т.М.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
За приписами пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідач у касаційній скарзі посилається на те, що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах, які прийняті у справах: № 01/1720 щодо застосування статті 236 ГПК України; № 522/1029/18 щодо застосування статті 216 ЦК України; № 5019/1933/12, № 915/495/18, № 925/671/18 щодо застосування статті 256, 257, 267 ЦК України; № 367/2022/15-ц, № 915/127/18, № 925/1265/16 щодо скасування рішень про державну реєстрацію права та їх обтяжень; № 826/17586/16 щодо застосування статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Водночас у даній справі № 914/2150/18 суди встановили, що відповідно до даних первісного бухгалтерського обліку та даних АБС Б2, нежитлові приміщення загальною площею 4571,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73 було набуто у власність банком 26.08.2009 в результаті звернення стягнення на заставлене майно на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Право власності банку було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та вказане майно поставлено на балансовий облік 26.02.2010 за вартістю 16 045 886,00 грн. З виписки по особовим рахункам прослідковується, що на підставі звіту про незалежну оцінку від 10.12.2012, 28.12.2012 здійснено дооцінку об`єкта нерухомості на суму 3 5314,00 грн та вказаний об`єкт переведено до групи інвестиційної нерухомості балансовою вартістю 16 081 200,00 грн.
Водночас, відповідно до протоколу позачергового засідання ПАТ "Банк Перший" від 20.12.2013 № 86/1 було прийняте рішення про уцінку нежитлових приміщень загальною площею 4571,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73 на 13 691 020,00 грн., тобто на 85% від балансової вартості майна.
Згідно з протоколом позачергового засідання ПАТ "Банк Перший" від 23.12.2013 № 87 надано згоду на укладення з Відповідачем Договору за ціною 2 391 666,67 грн, окрім того ПДВ 20% - 478 333,33 грн, разом з ПДВ - 2 870 000,00 грн. Як вже зазначалося, сам договір на вказаних умовах було укладено 27.12.2013.
При цьому, як вбачається зі звіту про оцінку майна нежитлових приміщень, загальною площею 4 571,2 кв.м, що розташовані за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Героїв УПА. Буд 73, ринкова вартість нежитлових приміщень загальною площею 4571,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, станом на 27.12.2013 (дату їх продажі), становила 1 0184 000,00 грн., без урахування ПДВ.
У матеріалах справи міститься також і звіт про оцінку майнових прав на вказані нежитлові приміщення станом на 01.11.2018, відповідно до якого вартість майна становить 20 920 000,00 грн. без урахування ПДВ.
Відтак, з наведеного вбачається, що за Договором нерухоме майно було відчужене за ціною, яка становила лише 23,48% від ринкової вартості цього майна (2 391 666,67 грн. х 100% : 10 184 000,00 грн.). Тобто продаж нежитлових приміщень загальною площею 4571,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, за ціною нижчою на 76,52% від їх ринкової вартості є таким, що здійснюється на умовах значно гірших за звичайні ринкові ціни, що в силу приписів пункту 1 частини другої та частини третьої статті 38 Закону України "Про гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на момент укладення договору), свідчить про нікчемність Договору.
За таких підстав суди дійшли висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а також судами встановлено відсутність правових підстав для застосування позовної давності.
При цьому у справах, на які посилається Відповідач у касаційній скарзі:
- № 01/1720 судами, в межах справи про банкрутство, розглядались вимоги про стягнення безпідставно перерахованих коштів, та зроблено висновок про необхідність врахування вимог законодавства про банкрутство у таких правовідносинах;
- № 522/1029/18 судами, при розгляді позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав, встановлено, що позивачем не доведено наявності у нього майнових прав на новостворене спірне майно;
- № 5019/1933/12 судами ухвалювались рішення, на які посилається Відповідач у касаційній скарзі у даній справі № 914/2150/18, за результатом розгляду заяви про поновлення строку для пред`явлення судового наказу до виконання;
- № 915/127/18 суди відмовляючи у відкритті провадження, виходили з того, що спір у вказаній справі не підвідомчий господарським судам України, позовна заява не підлягає розгляду в господарських судах України, а належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства України. При цьому Велика Палата Верховного Суду змінюючи мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, зазначила, що такий спір є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки цієї фізичної особи. Тобто судами визначалось питання предметної та суб`єктної юрисдикції такого спору;
- № 925/1265/16 Велика Палата Верховного Суду змінюючи мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, зазначила, що, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій прийняли правильні процесуальні рішення про відмову в позові, але з помилкових мотивів пропуску позивачами позовної давності, а не з огляду на відсутність порушення визначеним відповідачем прав позивачів та обранням останніми неефективного способу захисту прав;
- № 826/17586/16 суди, при розгляді позовних вимог про визнання незаконним та нечинним абзацу другого пункту 5 розділу ІІ Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нечинними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, надавали оцінку щодо відповідності положень вказаного Порядку вимогам чинного законодавства.
Таким чином, у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами обставин вони приймали відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин.
Що ж до посилань Відповідача у касаційній скарзі на правові висновки викладені у справах № 910/9741/13, № 910/23556/17, № 924/70/18, № 504/2864/13-ц, № 317/3698/15-ц, № 200/11343/14-ц, № 367/2022/15-ц, то Касаційний господарський суд зазначає, що відсутні підстави вважати, що рішення судів попередніх інстанцій у даній справі № 914/2150/18 прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справі № 910/17792/17, № 906/142/18, № 910/9741/13, № 910/23556/17, № 924/70/18, № 504/2864/13-ц, № 317/3698/15-ц, № 200/11343/14-ц, № 367/2022/15-ц, оскільки у вказаних справах рішення попередніх судових інстанцій були скасовані Верховним Судом повністю або частково з передачею справи на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення спору у таких справах, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду. Також слід зазначити, що за результатами нового розгляду справ фактично-доказова база в них може істотно змінитися, адже направлення справи на новий розгляд стало наслідком недостатнього дослідження у них обставин і доказів, і така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки, які будуть зроблені у справах.
Отже, вказані обставини свідчать про відсутність подібності правовідносин у даній справі № 914/2150/18 та у справах № 01/1720, № 522/1029/18, № 5019/1933/12, № 915/127/18, № 925/1265/16, № 826/17586/16, № 910/17792/17, № 906/142/18, № 910/9741/13, № 910/23556/17, № 924/70/18, № 504/2864/13-ц, № 317/3698/15-ц, № 200/11343/14-ц, № 367/2022/15-ц.
Проте подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
За таких підстав касаційне провадження, яке відкрите за касаційною скаргою в частині посилання на правові висновки викладені у справах № 01/1720, № 522/1029/18, № 5019/1933/12, № 915/127/18, № 925/1265/16, № 826/17586/16, № 910/17792/17, № 906/142/18, № 910/9741/13, № 910/23556/17, № 924/70/18, № 504/2864/13-ц, № 317/3698/15-ц, № 200/11343/14-ц, № 367/2022/15-ц у вказаній частині підлягає закриттю.
Також Відповідач у касаційній скарзі посилається на те, що судами не враховані правові висновки викладені у справах № 910/17792/17, № 906/142/18, а саме щодо визначення належності повідомлення сторони у справі.
Так, у справі № 906/142/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що беручи до уваги приписи частини шостої статті 242 ГПК України, за наслідком першої неявки відповідача у судове засідання, за відсутності доказів вручення їй ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення розгляду скарги, суд апеляційної інстанції, для забезпечення процесуальних прав сторін, не був позбавлений права відкласти розгляд скарги в межах строків, визначених статтею 273 ГПК України. Тобто встановлено, що справу розглянуто у першому засіданні без участі сторони у справі, та залежно від встановлених обставин був зроблений висновок щодо належності повідомлення такої сторони.
У справі № 910/17792/17 було встановлено, що у судовому засіданні 23.10.2019 було оголошено перерву до 30.10.2019 о 15:30. Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.10.2019 викликано у судове засідання, призначене на 30.10.2019, ПАТ "ФФ"Дарниця" як позивача у справі. Явка учасника була визнана обов`язковою. Судом першої інстанції встановлено, що копію ухвали господарського суду міста Києва від 23.10.2019 про виклик ПАТ "ФФ"Дарниця" у судове засідання на 30.10.2019 отримано останнім 29.10.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103051668000. У судовому засіданні 30.10.2019 господарським судом міста Києва здійснено розгляд справи за участю представників ПАТ "Фармак" та Міністерства і ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ "ФФ"Дарниця". Тобто встановлено визнання судом обов`язковою явку сторін, а також те, що ухвалу про виклик у судове засідання було отримано стороною у справі за один день до призначеної судом дати судового засідання. Таким чином, встановлено порушення частини четвертої статті 120 ГПК України, відповідно до якої ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Водночас у даній справі № 914/2150/18 судами попередніх інстанцій встановлено, що: 1) ухвала суду від 03.12.2019 про прийняття справи до провадження та її призначення до розгляду на 18.12.2019 р., яка була скерована за юридичною адресою Відповідача (м. Харків, вул. Карла Маркса, 32) не була вручена Відповідачу та повернулася на адресу суду із зазначенням причин невручення такої "За закінченням встановленого строку зберігання"; 2) ухвалу місцевого суду від 18.12.2019 про заміну Позивача та відкладення підготовчого засідання на 15.01.2020 було вручено Відповідачу 22.01.2020 за його юридичною адресою (з урахуванням перейменування вулиці), що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень 7901412936852 та 7901412936860. У подальшому, а саме, 10.02.2020 вказані ухвали повернулися на адресу суду із зазначенням причин повернення, що саме адресат відмовився від отримання (дослівно: "за письмовою відмовою одержувача"); 3) ухвала-виклик від 15.01.2020 у підготовче засідання на 11.02.2020 не була вручена Відповідачу та повернулася на адресу суду із зазначенням причин невручення такої "За закінченням встановленого строку зберігання"; 4) ухвала суду першої інстанції від 11.02.2020 про відкладення підготовчого засідання на 24.02.2020 не була вручена Відповідачу та повернулася на адресу суду із зазначенням причин невручення такої "Інші причини; не було змоги вручити"; 5) ухвала-виклик місцевого суду від 24.02.2020 у підготовче засідання на 03.03.2020 не була вручена Відповідачу та повернулася на адресу суду із зазначенням причин невручення такої "Інші причини; адресат відсутній"; 6) ухвала місцевого суду від 03.03.2020 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 23.03.2020 не була вручена Відповідачу та повернулася на адресу суду із зазначенням причин невручення такої "Адресат відсутній за вказаною адресою".
Крім того, ухвали суду, які направлялися Відповідачу за місцезнаходженням його засновника (61052, м. Харків, вул. Кривомазівська, 1) та місцезнаходженням нерухомого майна Відповідача, що є предметом даного спору (79041, м. Львів, вул. Героїв УПА, 73) поверталися на адресу суду без вручення із зазначенням причин невручення таких "За закінченням встановленого строку зберігання".