Постанова
Іменем України
29 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 727/11811/18
провадження № 61-19049св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 травня 2019 року в складі судді: Волошина С. О., та постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Владичана А. І., Кулянди М. І., Одинака О. О.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст скарги
У листопаді 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 13 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір позики. Для забезпечення виконання вказаного договору між позивачами та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Макєєвою Н. В., яка належала позивачам на праві спільної сумісної власності. Жодних коштів за цим договором вони не отримували, оскільки не мали наміру продавати квартиру.
19 квітня 2012 року ОСОБА_4 продав спірну квартиру ОСОБА_5, який в подальшому відчужив її на підставі договору купівлі-продажу від 25 серпня 2016 року ОСОБА_6 .
Позивачі вказували, що договір купівлі-продажу квартири не відповідає загальним вимогам закону щодо дійсності правочинів та повинен бути визнаний недійсним з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 203, статтями 229, 230, 231, 233, 235 ЦК України, оскільки вони не мали наміру відчужувати належну їм квартиру, а оспорюваний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним, вчинений під впливом помилки, обману, проти їх волі внаслідок застосування психічного тиску, впливом тяжкої обставини та є удаваним, так як фактично приховує договір застави нерухомого майна (іпотеки) та забезпечує недійсне основне зобов`язання (частина друга статті 548 ЦК України). Оскільки майно вибуло з їх володіння поза їх волею, а тому вони як власники квартири мають право витребувати її з чужого незаконного володіння.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2, ОСОБА_3 просили:
визнати недійсними договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 13 жовтня 2011 року № 6522, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
витребувати в ОСОБА_6 спірну квартиру та повернути її в спільну сумісну власність позивачів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в момент підписання договору купівлі-продажу квартири від 13 жовтня 2011 року особи, які його підписали, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Правочин був вчинений у формі, встановленій законом, посвідчений нотаріально та зареєстрований у встановленому порядку. Правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, про що зазначено в договорі. Позивачами не доведено, що зміст договору купівлі-продажу суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства. Тому відсутні підстави, передбачені статтею 203 ЦК України, для задоволення позовних вимог. Оскільки не встановлено порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивачів, то суд першої інстанції зробив висновок про відмову у застосуванні позовної давності.
При відмові в задоволенні позовних вимог про витребування в ОСОБА_6 спірної квартири суд першої інстанції вказав, що оскільки ОСОБА_5, як добросовісний набувач та власник квартири АДРЕСА_1 відповідно до вимог статті 317 ЦК України вправі був розпорядитися цією квартирою на свій розсуд, а саме продати її відповідачу ОСОБА_6 . Витребування спірної квартири у відповідача ОСОБА_6 можливе тільки з підстав припинення його права власності, визначених в статті 346 ЦК України. Таких підстав у справі не встановлено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 травня 2019 рокузмінено в мотивувальній частині з підстав, які зазначені в постанові.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
у момент підписання договору купівлі-продажу квартири від 13 жовтня 2011 року особи, які його підписали, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Правочин був вчинений у формі, встановленій законом, посвідчений нотаріально та зареєстрований у встановленому порядку. Правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
позивачами не наведено обставин, щодо яких вони помилялися та які мають істотне значення, не надано належних та допустимих доказів укладення правочину під впливом помилки та позивачами в позовній заяві зазначено, що оспорюваний договір було укладено з метою забезпечення виконання зобов`язання за договором позики, що є самостійною підставою для визнання договору недійсним;
колегія суддів вважала безпідставними посилання на необізнаність ОСОБА_1, її похилий вік, довірливість до слів ОСОБА_7, якому вона передала 15 000 доларів без будь-якого посвідчення позики, оскільки помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. На підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним особа повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення;
у матеріалах справи відсутні будь-які докази факту обману позивачів під час укладення оскаржуваного договору в той час, як наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт оману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Тому відсутні правові підстави для визнання оспорюваного договору недійсним відповідно до статті 230 ЦК України;
доводи позовної заяви та апеляційної скарги про укладення оскаржуваного договору внаслідок збігу тяжких обставин, зокрема, через наявність кредитної заборгованості у ОСОБА_2 перед ПАТ "Укрсоцбанк", загрозу втрати квартири колегія суддів відхилила, оскільки вони не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. У матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності простроченої заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ "Укрсоцбанк", ініціювання банком звернення стягнення на майно, виселення, погашення зазначеної заборгованості. Докази, наявні в матеріалах справи, а саме: договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4, заяви останніх до приватного нотаріуса Макеєвої Н. В., в яких вони повідомляють про те, що відчужувані частки квартири є їх особистою власністю, свідчать про наявність у діях власників волі на передачу майна ОСОБА_4, який відчужив його ОСОБА_5 ;
судом першої інстанції порушення вимог процесуального закону не достатньо мотивовано оскаржуване рішення, не надано юридичну оцінку всім підставам звернення до суду з позовом, а тому рішення суду слід змінити в мотивувальній частині із зазначених підстав.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали касаційну скаргу, в якій просять скасувати оскаржені рішення та прийняти нову постанову якою задовольнити позовні вимоги повністю. При цьому посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди неправильно застосували статті 229-231, 233-235 ЦК України з огляду на фактичні обставини спору;
у справі, яка розглядається, заявлено позовну вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_6, але на час розгляду справи № 2-1793/12 ОСОБА_6 не брав участі у розгляді справи оскільки на той час не існувало фактів якими обґрунтовано позовні вимоги у цій справі. Фактичні та правові підстави позову у цій справі не є тотожними до тих, що були предметом розгляду у справі № 2-1793/12. Тому суди неправильно застосували статтю 82 ЦПК України;
передчасним є висновок судів про недоведеність факту укладення оспорюваного договору внаслідок збігу тяжких обставин;
вказує, що факт вчинення оспорюваного правочину під впливом психологічного тиску підтверджений показанням свідків та вироком у кримінальному провадженні;
недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом (частина друга статті 548 ЦК України). Оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу є по суті забезпеченням виконання зобов`язань за договором позики, який визнано недійсним, то оспорюваний договір також є недійсним;
оскільки власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, то помилковим є висновок судів про відсутність підстав для витребування спірної квартири у ОСОБА_6 ;
зазначає, що вступна та резолютивна частини рішення не проголошувалися у присутності сторін, що є порушенням права на справедливий судовий розгляд та також таємниці нарадчої кімнати суду;
апеляційний суд не забезпечив розгляд справи безстороннім судом. Судді-доповідачу Владичан А. І. було заявлено відвід, оскільки він брав участь у розгляді справи № 2-1793/12, у задоволені заяви про відвід було відмовлено за безпідставністю. 03 вересня 2019 року ОСОБА_1 заявлено колегії суддів: Владичан А. І., Кулянда М. І., Одинак О. О., проте ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 19 вересня 2019 року заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів залишено без розгляду, з підстав пропуску 10-денного строку та зловживанням процесуальними правами.
У серпні 2020 році ОСОБА_1 звернулася із заявою, в якій вказує, що проживає у спірній квартирі із 1973 року, проте у грудні 2016 року відповідачі зняли ОСОБА_1, її сина та онука із реєстрації у цій квартирі.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 13 жовтня 2011 року між ОСОБА_1, співвласниками ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н. В. та зареєстрований в реєстрі за номером 6522.
За умовами договору сторони погодили продаж квартири за 51 191 грн, які отримані продавцями у відповідних частках від покупця до підписання цього договору (пункт 3 договору). Своїми підписами в договорі продавціОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтверджують факт повного розрахунку за квартиру та відсутність щодо покупця будь-яких претензій, зобов`язуються знятися з реєстраційного обліку та звільнити квартиру від особистих речей, предметів домашнього вжитку та обіходу до 20 квітня 2012 року (пункти 4, 12 договору). У пункті 5 договору продавці стверджують, що зазначена в договорі ціна продажу є для них вигідною, її розмір не пов`язаний зі збігом тяжких обставин і повністю їх задовольняє. Договір вчиняється за відсутності впливу тяжкої обставини, що спонукають вчинити цей договір на вкрай невигідних умовах, не є фіктивним чи удаваним (пункт 16 договору).
13 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір позики, за яким останній передав у власність позичальника ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 280 000 грн, що еквівалентно 35 000 доларам США, строком до 20 квітня 2012 року.
Відповідно до пункту 11 договору на вимогу позикодавця у якості забезпечення виконання зобов`язань за даним договором позичальник передав позикодавцю право власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом укладення договору купівлі-продажу.
19 квітня 2012 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б., та зареєстрованого в реєстрі за № 1800.
Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 24 січня 2014 року в справі № 725/2451/13, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 08 квітня 2014 року встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9, діючи в складі організованої групи, у період 2009-2012 роки, у різний час та в різній співучасті, зловживаючи службовим становищем юридичної особи приватного права, шахрайським шляхом заволоділи коштами ряду потерпілих, у тому числі потерпілої ОСОБА_1 в сумі 35 000 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 279 079,50 грн. Цим вироком цивільний позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на її користь завдану шкоду в розмірі 279 079,50 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці у справі № 2-1793/12 від 26 листопада 2014 року, яке частково змінене рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 04 листопада 2015 року та залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2015 року, за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, договору позики, витребування майна, позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним договір позики, укладений 13 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
25 серпня 2016 року між ОСОБА_5 (продавцем) та ОСОБА_6 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М. О. та зареєстрований у реєстрі за номером 5217.
Відповідно до договору продавці передали за плату, а покупець прийняв у власність квартиру під номером АДРЕСА_1 . Продавці зобов`язуються знятися з реєстраційного обліку та звільнити квартиру від особистих речей, предметів домашнього вжитку до 20 квітня 2012 року.
Суди встановили, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в приватного нотаріуса Макеєвої Н. В. власноручно підписали заяви на відчуження належної їм квартири, зазначивши, що їм відомі факти, викладені у заявах. У свою чергу ОСОБА_4 повідомив нотаріуса, що грошові кошти, які будуть витрачатися ним на купівлю спірної квартири, є його особистою власністю, при цьому зазначив, що відсутні особи, які б поставили питання про визнання за ним права власності на ці грошові кошти (чи їх частку). Про ці факти повідомлені продавці.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.