Постанова
Іменем України
27 жовтня 2020 року
місто Київ
справа № 727/6172/16-ц
провадження № 61-5433св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,
третя особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 04 жовтня 2019 року у складі судді Смотрицького В. Г. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Владичана А. І., Височанської Н. К.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У серпні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власним майном - житловим будинком з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, який розташований на АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 із зазначеного житлового будинку.
На обґрунтування позову посилалися на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину від 28 січня 2014 року та від 05 жовтня 2015 року після смерті ОСОБА_9 позивачі є власниками по Ѕ частині житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, який розташований на АДРЕСА_1, та земельної ділянки, площею 0, 1 га, кадастровий номер 7310136300:18:003:0143, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Відповідач ОСОБА_3 разом з членами сім`ї ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 , ОСОБА_7, ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_9 самовільно вселилися в спірний житловий будинок та звернулися до них з пропозицію допомогти належним чином оформити спадщину, оскільки мали намір придбати будинок та земельну ділянку. Зазначали, що оформлення спадщини потребувало тривалого часу, відповідачі продовжують протягом двох років безоплатно самовільно користуватися їх майном, хоча не є членами їхньої сім`ї, між ними не укладалися договори оренди або договори найму. Вони неодноразово усно вимагали звільнити будинок, проте відповідачі відмовляються виселятися з будинку та чинять перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю, перешкоджаючи тим самим використовувати належний їм на праві власності будинок для проживання чи надати його в оренду.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідачі позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 04 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, позов задоволено. Усунуто ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перешкоди у користуванні власністю, житловим будинком з належними до нього надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1, шляхом зобов`язання ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виселитися із зазначеного житлового будинку.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що відповідачі не зареєстровані в житловому будинку, зайняли житлове приміщення незаконно, без достатньої правової підстави, відмовляються залишати будинок добровільно, чим чинять перешкоди позивачам у користуванні спірним житловим будинком, який вони отримали у спадок після смерті ОСОБА_9 та який належить позивачам на праві власності. Законом не передбачено перехід прав та обов`язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім`ї колишнього власника, а тому зміна власника будинку АДРЕСА_1 є юридичним фактом, що зумовлює втрату відповідачами права користування таким приміщенням. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 27 вересня 2017 року у справі № 727/8452/15, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 16 січня 2018 року, за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_10 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсними свідоцтв, визнання права власності на спадкове майно, встановлено, що 14 травня 2005 року ОСОБА_3 був знятий з реєстрації на АДРЕСА_1 та зареєстрований на АДРЕСА_2 ; 01 жовтня 2004 року були зняті з реєстрації за зазначеною адресою та зареєстровані у АДРЕСА_3 ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі не вселялися самочинно в будинок, а ОСОБА_9 з ОСОБА_3 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, також спростовуються встановленими в зазначеному рішенні суду, яке набрало законної сили, обставинами, і не підлягають повторному доказуванню. Відповідачі мають інше зареєстроване місце проживання, а тому права позивачів підлягають задоволенню у визначений ними спосіб.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у березні 2020 року, ОСОБА_3 просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник зазначає, що ОСОБА_3 з самого народження проживає в будинку на АДРЕСА_1 . З народження ОСОБА_3 проживав разом із ОСОБА_9 однією сім`єю, ставився до неї як до рідної матері, а вона до нього як до рідного сина, чим спростовується висновок суду про самовільне вселення в спірний будинок. Також судом не взято до уваги те, що у жодного з відповідачів немає власного житла, а будинок АДРЕСА_1 є єдиним житлом. Крім того, зазначає, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи, без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ. Судами не враховані правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 639/1502/18 та у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданих відзивах позивачі просили відмовити у задоволенні касаційної скарги внаслідок її необґрунтованості та безпідставності.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_9
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 січня 2014 року та 05 жовтня 2015 року після смерті ОСОБА_9 є власниками по Ѕ частині житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, який розташований на АДРЕСА_1, та земельної ділянки, площею 0, 1 га, кадастровий номер 7310136300:18:003:0143, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Відповідно до акта Комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства № 5 (далі - КЖРЕП-5) від 24 вересня 2015 року № 233 у будинку АДРЕСА_1 проживають без реєстрації відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 .
Згідно з рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 27 вересня 2017 року у справі № 727/8452/15, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 16 січня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_10 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсними свідоцтв, визнання права власності на спадкове майно відмовлено.
Зазначеним рішенням встановлено, що 14 травня 2005 року ОСОБА_3 був знятий з реєстрації на АДРЕСА_1 та зареєстрований на АДРЕСА_2 . 01 жовтня 2004 року були зняті з реєстрації за зазначеною адресою та зареєстровані у АДРЕСА_3 ОСОБА_10, ОСОБА_11 .
Відповідно до довідки КЖРЕП-5 від 03 березня 2018 року № 951 відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_4 .
Згідно з довідкою виконавчого комітету Берегометської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області від 05 березня 2018 року відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстровані на АДРЕСА_5 .
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.