Постанова
Іменем України
21 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 754/8730/19
провадження № 61-9673св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
| головуючого - | Ступак О. В. (суддя-доповідач), | |
| суддів: | Гулейкова І. Ю., | Погрібного С. О., |
Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Прокуратура міста Києва, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року у складі судді Саламон О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що у період проходження ним служби в органах міліції, а саме 29 травня 2015 року, Прокуратурою міста Києва внесені відомості про кримінальне правопорушення за частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України), кримінальне провадження № 42015100000000657, за фактом вимагання неправомірної вигоди співробітником одного з районних відділів міліції.
03 липня 2015 року старшим слідчим слідчого відділу Прокуратури міста Києва його затримано, проведені обшуки за місцем його проживання та місцем роботи, а також повідомлено його про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
Ухвалами Голосіївського районного суду м. Києва до нього застосовано цілодобовий домашній арешт строком на два місяці, надалі термін дії домашнього арешту продовжено на два місяці в межах строку досудового розслідування, його відсторонено від посади строком на два місяці, накладено арешт на його майно.
25 листопада 2015 року затверджено обвинувальний акт, відповідно до якого він обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України. Зазначений акт направлено для розгляду до Деснянського районного суду м. Києва.
У процесі судового розгляду справи затверджено новий обвинувальний акт та його дії кваліфіковані за частиною першою статті 368 КК України.
Позивач зазначав, що суд визнав недоведеним обвинувачення у вчиненні ним зазначеного вище кримінального правопорушення та вироком Деснянського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 01 листопада 2017 року та постановою Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року, його визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні згідно з частиною першою статті 368 КК України, та виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачувався.
Також позивач зазначав, що судами встановлено, що під час досудового розслідування порушені його права при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій.
Незаконними діями органу досудового розслідування порушені його права на подальше проходження служби в органах внутрішніх справ, а з 07 листопада 2015 року - в органах поліції. Так, на нього накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився в ігноруванні вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України. Згодом його звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України.
Вважаючи звільнення порушенням своїх прав, він вимушений був звертатися за їхнім відновленням до судових органів. Протягом 2015-2018 років він захищав свої права у судах, проте, незважаючи на позитивні рішення судів, надалі змушений звертатися до суду, оскільки Міністерство внутрішніх справ України не визнає його право на пенсійне забезпечення як особи, що має відповідну вислугу років та право на отримання пенсії згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Зазначив, що судова тяганина, що виникла у зв`язку з порушенням його прав, та з урахуванням норм чинного законодавства, зокрема Закону України "Про Національну поліцію", призвела до того, що він не зміг скористатися своїм правом на подальше проходження служби в поліції.
Діями органу досудового слідства йому завдано моральної шкоди, оскільки у період пред`явлення підозри, та до набрання вироком законної сили, він незаконно знаходився під слідством. Зазначене завдало йому моральних втрат, страждань, призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, систематичного стресового стану, підірвало здоров`я, честь та гідність, втрачено дохід. Оскільки період перебування його під слідством складає 28 місяців, розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим за 116 844,00 грн.
Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд стягнути з Державної казначейської служби України шляхом списання з розрахункового рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури та суду, 1 200 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволений частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 250 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року апеляційні скарги першого заступника прокурора міста Києва, Державної казначейської служби України залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року залишено без змін.
Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування та суду позивачу завдано моральних втрат,що призвело до зменшення його авторитету як працівника органів внутрішніх справ, приниження його честі, гідності та ділової репутації, обмеження його соціальної та професійної активності. Розмір відшкодування моральної шкоди із урахуванням засад розумності та справедливості визначено в 250 000,00 грн.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг
У червні 2020 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення у частині задоволених вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що судами не враховано, що на момент розгляду справи місцевим судом діяв Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень якого мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Державна казначейська служба України не порушувала прав та обов`язків позивача, не вступала із ним у будь-які правовідносини та не завдала йому жодної шкоди, тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу іншими суб`єктами. Суди не врахували правового висновку, зробленого Великою Палатою Верховного Суд від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).
У червні 2020 року Прокуратура міста Києва подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити оскаржувані судові рішення шляхом зменшення суми, стягнутої на відшкодування моральної шкоди.
Касаційна скарга Прокуратури міста Києва мотивована тим, що суди не встановили усі фактичні обставини справи, які мають значення для вирішення справи, наданні позивачем обґрунтування обмежуються посиланням на виправдувальний вирок та його суб`єктивним ставленням до фактичних подій та не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із кримінальним переслідуванням. Судами не враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Державної казначейської служби України підлягає частковому задоволенню, касаційна скарга Прокуратури міста Києва - не підлягає задоволенню із таких підстав.
Встановлені судами обставини
ОСОБА_1 працював на посаді заступника начальника відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві.
29 травня 2015 року органом досудового розслідування щодо ОСОБА_1 внесені відомості про кримінальне правопорушення згідно з частиною третьою статті 368 КК України (кримінальне провадження №42015100000000657).
03 липня 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
У межах вказаного кримінального провадження ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2015 року до ОСОБА_1 застосовано цілодобовий домашній арешт строком на два місяці.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 01 вересня 2015 року термін дії домашнього арешту продовжено на два місяці у межах строку досудового розслідування, заборонивши ОСОБА_1 залишати місце проживання із 22 год 00 хв до 06 год 00 хв.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2015 року ОСОБА_1 відсторонено від посади строком на два місяці.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 01 вересня 2015 року накладено арешт на майно ОСОБА_1 .
25 листопада 2015 року затверджено обвинувальний акт, відповідно до якого ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України. Вказаний акт направлений для розгляду до Деснянського районного суду м. Києва.
Під час судового розгляду справи затверджено новий обвинувальний акт та дії позивача кваліфіковані за частиною першою статті 368 КК України.
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 01 листопада 2017 року та постановою Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 368 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачувався.
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року докази, надані стороною обвинувачення, частково визнані неналежними та недопустимими. Встановлено, що ОСОБА_1 не був письмово повідомлений прокурором або за його дорученням слідчим про тимчасове обмеження його конституційних прав під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, про що свідчить відсутність у наданих суду прокурором матеріалах такого письмового повідомлення. Також встановлено, що прокурор, до виключної компетенції якого відповідно до частини четвертої статті 246 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України) належать повноваження щодо прийняття рішення про проведення негласної слідчої (розшукової) дії, своєю постановою від 15 червня 2015 року прийняв рішення про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контролю за вчиненням злочину у формі імітування обстановки злочину, оперативні співробітники не створили з використанням імітаційних засобів у оточуючих уяву про вчинення реального злочину з метою його запобігання ОСОБА_1, а фактично провели іншу негласну слідчу (розшукову) дію - у формі спеціального слідчого експерименту, який згідно з пунктом 1.12 Інструкції про організацію проведення слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні полягає у створенні відповідних умов в обстановці, максимально наближеній до реальної, з метою перевірки дійсних намірів певної особи, у діях якого вбачаються ознаки тяжкого чи особливо тяжкого злочину, спостереження за її поведінкою та прийняттям нею рішень щодо вчинення злочину, що у цьому випадку зроблено оперативними співробітниками щодо ОСОБА_1 . Оскільки форма контролю за вчиненням злочину вимагає отримання відповідного рішення уповноваженої особи, яка у цьому випадку прийняла рішення про проведення негласної слідчої (розшукової) дії у вигляді контролю за вчиненням злочину у формі імітування обстановки злочину, а фактично щодо ОСОБА_1 проведена інша негласна слідча (розшукова) дія у вигляді контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, вказана негласна слідча (розшукова) дія проведена без відповідного рішення прокурора про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контролю за вчиненням злочину саме у формі спеціального слідчого експерименту. Тому, оперативні працівники Служби безпеки України при проведенні контролю за вчиненням злочину діяли за межами наданих прокурором повноважень.
Вироком Деснянського районного суду м. Києва встановлено, що працівники правоохоронних органів своєчасно не припинили кримінальне правопорушення, вчинення якого ставилось у вину ОСОБА_1, та не вжили заходів для його розкриття, а навпаки організували 03 липня 2015 року передачу грошових коштів, а дії свідка носили провокаційний характер.
Зазначеним вироком встановлено, що протоколи про використання заздалегідь ідентифікованих засобів від 26 червня 2015 року та від 03 липня 2015 року, протоколи про наслідки проведення негласних слідчих (розшукових) дій за кримінальним провадженням № 42015100000000657 із застосуванням технічних засобів від 17 та 21 серпня 2015 року, а також долучені до них матеріальні носії інформації Місrо SD № 3191, Місrо SD № 3010, DVD-R № 51/3650т, які постановою слідчого від 08 жовтня 2015 року визнані речовими доказами та оглянуті протоколом огляду від 08 жовтня 2015 року, отримані з порушенням порядку, встановленого КПК України, а також отримані внаслідок провокації, тому вказані докази не можуть бути використані при прийнятті процесуального рішення.