Постанова
Іменем України
21 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 431/6414/19
провадження № 61-9962св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Старобільського районного нотаріального округу Луганської області Пульний Сергій Миколайович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 18 лютого 2020 року у складі судді Пелиха О. О. та постанову Луганського апеляційного суду від 17 червня 2020 року у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Дронської І. О., Гаврилюка В. К.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5, приватний нотаріус Старобільського районного нотаріального округу Луганської області Пульний С. М., про визнання правочину недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що в провадженні Старобільського районного суду Луганської області знаходиться цивільна справа № 431/4288/19 за її позовом та позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування витрат на управління та збереження спільного майна, позбавлення права власності на 2/5 приміщення 3 нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з метою усунення порушень прав, що спричинені довготривалим та систематичним ігноруванням відповідачами обов`язків співвласника. Позов було пред`явлено у серпні 2019 року.
Зазначала, що ОСОБА_2, діючи недобросовісно та зловживаючи правами, 20 вересня 2019 року, знаючи про пред`явлення позову та про відкриття провадження у справі № 431/4288/19, уклала договір дарування, який порушує її майнові інтереси і направлений на недопущення звернення стягнення на майно ОСОБА_2, що є порушенням вимог цивільного законодавства, оскільки сторони оспорюваного договору не мали наміру на реальне настання правових наслідків, передбачених договором, дії сторін направлені на фіктивний перехід права власності на спірне приміщення.
Отже, оспорюваний договір дарування укладений з метою ухилення від настання наслідків передбачених статтею 365 ЦК України, а саме припинення права власності на спірне майно.
Також вказувала, що дії відповідачів свідчать про недобросовісність їх поведінки, оскільки укладаючи оспорюваний правочин, нотаріусу було надано неправдиву інформацію про те, що об`єкт, який є предметом договору, на момент його укладання в спорі не перебував і що прав щодо нього у третіх осіб не має.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір дарування 1/5 частки нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, укладений 20 вересня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Старобільського районного нотаріального округу Луганської області Пульним С. Н., зареєстрований в реєстрі за № 1974; скасувати державну реєстрацію права за номером 33317590, зареєстровану 20 вересня 2019 року приватним нотаріусом Старобільського районного нотаріального округу Луганської області Пульним С. Н. на підставі договору дарування частки нежитлової будівлі, серія та номер: 1974, посвідченого 20 вересня 2019 року приватним нотаріусом Старобільського районного нотаріального округу Луганської області Пульним С. Н.; стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 18 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, що ОСОБА_2 не мала наміру на укладання оспорюваного правочину.
Разом з тим районний суд зазначив, що позивачем та її представником не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували позовні вимоги та спростовували заперечення відповідачів. Тобто підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, для визнання оспорюваного договору недійсним немає, оскільки на момент укладення договору дарування заходи забезпечення позову не вживалися.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Луганського апеляційного суду від 17 червня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 18 лютого 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскаржуване рішення районного суду відповідає вимогам статей 263-265 ЦПК України, районний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
Апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів вчинення фіктивного правочину з обох сторін та на підтвердження умислу відповідачів на укладення договору дарування без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, оскільки реєстрація права власності на частину спірної нежитлової будівлі за ОСОБА_3 свідчить про реальність настання правових наслідків правочину.
Також, на момент укладення оскаржуваного правочину ОСОБА_2 була власником 1/5 частини будинку і мала право розпоряджатися цією частиною на власний розсуд.
Спірне нерухоме майно не мало жодних обтяжень права власності, не перебувало ні під арештом, ні під заставою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанції не надали належної оцінки її доводам про те, що на момент відчуження частини спірної нежитлової будівлі у відповідача ОСОБА_2 існували прострочені зобов`язання з повернення грошових коштів за утримання спірного майна.
Зазначає, що ОСОБА_2 відчужила майно на підставі безвідплатного договору на користь близького родича ОСОБА_3 вже після пред`явлення до неї позову про стягнення заборгованості і позбавлення частки у праві власності на спірне майно. При цьому відповідачам на момент укладення спірного договору було відомо про відкрите провадження Старобільського районного суду Луганської області (цивільна справа № 431/4288/19), де предметом спору є саме відчужене на підставі договору дарування спірне майно ОСОБА_2 . Перехід права власності на спірне нерухоме майно до близького родича спрямоване на приховування цього майна від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення коштів.
Стверджує, що дії ОСОБА_2 з відчуження частки у спірному майні є очевидно недобросовісними в розумінні пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Вважає доводи судів попередніх інстанцій про те, що на момент укладення оспорюваного договору дарування не було заборони відчуження спірного майна, не свідчить про добросовісність дій відповідача.
При цьому зазначає, що оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а насправді був направлений на ухилення від відповідальності за зобов`язаннями, що виникли.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс16), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2020 року ОСОБА_2, неповнолітня ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) подали відзив на касаційну скаргу, у якому зазначили, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені відповідно до вимог статей 263-265 ЦПК України.
Зазначають, що на момент відчуження 20 вересня 2019 року ОСОБА_2 1/5 частини нежитлової будівлі жодних прострочених зобов`язань з повернення грошових коштів на користь ОСОБА_1 у ОСОБА_2 не було.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У липні 2020 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 серпня 2019 ухвалою судді Старобільського районного суду Луганської області було відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування витрат на управління та збереження спільного майна, позбавлення права власності на 2/5 приміщення 3 нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 31).
Згідно з договором дарування, укладеним 20 вересня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченим приватним нотаріусом Старобільського районного нотаріального округу Луганської області Пульним С. Н., зареєстрованим в реєстрі за № 1974, ОСОБА_2 передала безоплатно в дар ОСОБА_3 1/5 частки нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 3 (том 1, а. с. 37-39).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс16), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.