ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2020 року м. Київ
справа № 522/21850/15-ц
провадження № 61-10018св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Одеська міська рада,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 травня 2017 року, ухвалене у складі судді Чернявської Л. М., та постанову апеляційного суду Одеської області від 21 грудня 2017 року, прийняту колегією у складі суддів: Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року Одеська міська рада звернулась з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 вересня 2010 року Приморським районним судом м. Одеси ухвалено рішення, яким заяву Одеської міської ради задоволено та визнано спадщину, що залишилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2, а саме квартиру АДРЕСА_1, відумерлою; визнано за Одеською міською радою право власності на відумерлу спадщину - вказану квартиру.
Проте 21 лютого 2012 року Приморським районним судом м. Одеси ухвалено заочне рішення за позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності, яким вимоги позивача задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_1, протягом липня 2000 року-листопада 2005 року та визнано за ОСОБА_3 право власності на цю квартиру у порядку спадкування за законом після ОСОБА_2 .
За заявою заступника прокурора Приморського району м. Одеси заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2012 року скасовано і у подальшому, ухвалою цього ж суду від 17 березня 2014 року вказану позовну заяву залишено без розгляду. Проте до скасування судового рішення ОСОБА_3 21 червня 2013 року продав квартиру ОСОБА_4 , а ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Саганович О. Ю. 31 липня 2013 року за реєстровим № 430, відчужив квартиру ОСОБА_1 .
Посилаючись на скасування судового рішення, що стало підставою набуття ОСОБА_3 права власності на квартиру і належність квартири як відумерлої спадщини на праві власності територіальній громаді міста Одеси, Одеська міська рада просила витребувати квартиру АДРЕСА_1 від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції та мотиви їх прийняття
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 травня 2017 року позов задоволено і витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , стягнено з ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 218 грн.
Задовольняючи позовні вимоги Одеської міської ради, суд першої інстанції виходив з того, що право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру припинено ухвалою суду від 11 вересня 2013 року, оскільки ОСОБА_3 не був законним власником спірного приміщення, не мав права його відчужувати ОСОБА_4 , а останній - продавати ОСОБА_1 . На момент укладення договору купівлі-продажу від 31 липня 2013 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 червня 2013 року на спірну квартиру накладений арешт, тому будь-які правочини, спрямовані на розпорядження спірною квартирою, на яку накладений арешт, є незаконними та неправомірними. Отже, вказані договори купівлі-продажу спірного об`єкту є нікчемними.
Постановою апеляційного суду Одеської області від 21 грудня 2017 року рішення Приморського районного суду Одеської області від 23 травня 2017 року у справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння залишено без змін.
Відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 у порядку спадкування набув у власність спірну квартиру і помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємців його майна не встановлено, тому у порядку статті 1277 ЦК Україниспадщина підлягала визнанню відумерлою за позовом органу місцевого самоврядування і відсутність судового рішення про визнання спадщини відумерлою не позбавляє орган місцевого самоврядування права вимагати витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки за правилом частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцям, а за їх відсутності - територіальній громаді міста з часу відкриття спадщини.
Оскільки ОСОБА_3 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі судового рішення, яке у подальшому скасовано, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_3 у розумінні статті 388 ЦК Україниє особою, яка не мала права відчужувати квартиру ОСОБА_4, а останній - відчужувати квартиру ОСОБА_1 . Квартира вибула з володіння територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради не з її волі, а іншим шляхом, а саме на підставі судового рішення, що скасовано, тому Одеська міська рада вправі на підставі пункту третього частини першої статті 388 ЦК України витребувати квартиру від ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції зазначив, що, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції встановив обставини, які мають значення для справи, визначився зі спірними правовідносинами і нормами матеріального права, що такі регулюють, та дійшов обґрунтованого висновку про витребування від ОСОБА_1 нерухомого майна на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
20 лютого 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 травня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 21 грудня 2017 року і прийняти нове рішення, яким у позові Одеської міської ради відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що станом на 31 липня 2013 року спірна квартира належала ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Фроловою Р. В. 21 червня 2012 року, зареєстрованого за № 1253. 31 липня 2013 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Саганович О. Ю., зареєстрованого за № 430, ОСОБА_1 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 . Отже, на момент укладення договору купівлі-продажу право власності на квартиру належало ОСОБА_4, ніяких заборон або інших обмежень щодо розпорядження квартирою на час укладання договору не було і у неї були відсутні підстави вважати, що власник майна діє неправомірно або без прямої чи опосередкованої згоди власника. Під час придбання квартири вона не мала об`єктивних сумнівів у правомірності дій продавця. Вона набула квартиру за відплатним договором, є добросовісним набувачем, спірне майно вибуло з володіння власника та особи, якій він передав це майно у володіння, за їх волею, тому відсутні підстави для витребування від неї спірного майна.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Провадження в суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана ОСОБА_1 20 лютого 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 2 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 6 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
20 вересня 2010 року Приморським районним судом м. Одеси ухвалено заочне рішення у справі № 2о-17/10, яким заяву Одеської міської ради задоволено, визнано спадщину, що залишилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2, у складі квартири АДРЕСА_1, відумерлою; визнано за Одеською міською радою право власності на відумерлу спадщину - квартиру АДРЕСА_1 .
21 лютого 2012 року Приморським районним судом м. Одеси ухвалено заочне рішення у цивільній справі № 1522/1507/2012 за позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності, яким вимоги позивача задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_1 з липня 2000 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнано за ОСОБА_3 право власності на цю квартиру у порядку спадкування за законом після ОСОБА_2 .
За заявою заступника прокурора Приморського району м. Одеси ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2013 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2012 року у справі № 1522/1507/2012 скасовано.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 березня 2014 року позовну заяву ОСОБА_5, яка розглядалася в одному провадженні з позовом ОСОБА_3, залишено без розгляду.
ОСОБА_3 відчужив спірну квартиру ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 21 червня 2013 року, реєстровий № 1253, договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В., а ОСОБА_4 відчужив спірну квартиру ОСОБА_1, уклавши з нею 31 липня 2013 року договір купівлі-продажу, реєстровий № 430, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Саганович О. Ю. Право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31 липня 2013 року, номер запису про право власності 1963016 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 4639212).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 червня 2013 року про забезпечення позову на спірну квартиру був накладений арешт.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другою статті 389 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Між сторонами виникли правовідносини з питань права власності та витребування майна внаслідок незаконного володіння ним. Ці правовідносини регулюються нормами ЦК України.
Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Відповідно до статті 317 ЦК Українивласникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, що передбачено статтею 387 ЦК України.
Статтею 15 ЦК Українивстановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.