ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 826/17900/16
адміністративне провадження № К/9901/32158/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Смоковича М.І., Уханенка С.А.
розглянув у попередньому судовому засіданні за наявними у справі матеріалами в касаційній інстанції адміністративну справу №826/17900/16
за позовом Громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Васильченко І.П., суддів Вєкуа Н.Г., Федорчука А.Б., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Мельничука В.П., суддів Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2016 року громадянин Шрі-Ланки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України у м.Києві, відповідно до якого видано повідомлення №198 від 22.08.2016 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 55-16 від 01.11.2016 про відхилення скарги громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_1 на рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Державною міграційною службою України та ГУ ДМС України в м.Києві в порушення статей 9 та 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийнято незаконні та необґрунтовані рішення в частині відмови у визнанні позивача особою, яка потребує додаткового захисту, що є наслідком неналежного виконання відповідачами свого обов`язку всебічно та обґрунтовано дослідити та оцінити всі обставини, які мають значення для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Так, позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування з політичних причин. Побоювання позивача є обґрунтованими з огляду на те, що у країні походження на нього чекає загроза систематичного порушення прав людини. Позивач зазначає, що не шукає пригод і не бажає подивитися світ. Залишити країну походження його змусили обставини, які унеможливлюють його безпечне проживання в його країні. Таким чином, на думку позивача, влада Шрі-Ланки не здатна забезпечити його захист від систематичного порушення прав людини і переслідувань через політичні причини.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
3. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що у позивача відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань на території Республіки Шрі-Ланки за ознаками раси, національності, громадянства (підданства) або належності до певної соціальної групи за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Водночас відсутні умови, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачам додаткового захисту в Україні згідно з пунктом 13 частини першої статті 1 зазначеного Закону через відсутність доведених фактів загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження та побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись із постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
6. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки всім обставинам цієї справи та не досліджували належним чином інформацію по країні-походження позивача. Також вказував на обґрунтоване побоювання позивача стати жертвою переслідувань з боку урядового збройного формування "Тигри визволення Таміл-Іламу" у разі повернення до країни громадянської належності.
IV. Позиція інших учасників справи
7. Представник відповідачів надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
V. Рух справи в суді касаційної інстанції
8. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 05 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою Громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року.
9. За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано 30 квітня 2020 року для розгляду колегії суддів у складі: Кашпур О.В. (головуючого судді), Радишевській О.Р., Смоковичу М.І. на підставі розпорядження в.о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Н.Деревицької від 30 квітня 2020 року №717/0/78-20.
10. За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями суддю Радишевську О.Р. замінено на суддю Уханенка С.А. на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Н.Богданюк від 26 жовтня 2020 року №2057/0/78-20.
11. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні на 29 жовтня 2020 року.
VI. Стислий виклад обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій
12. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 народився в м. Джаффна (Шрі-Ланка), за національністю таміл, сповідує індуїзм, неодружений, освіта середня, громадянин Шрі-Ланки.
13. Згідно з анкетними даними позивача, він залишив Шрі-Ланку легально, літаком 18.08.2002 вилетів до Російської Федерації, де мешкав до 30.11.2002. В Україну прибув 01.12.2002 легально, повітряним сполученням.
14. В лютому 2013 року громадян Шрі-Ланки ОСОБА_1 був повідомлений про рішення Державної міграційної служби України №62-13 від 06.02.2013 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
15. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач у березні 2013 року оскаржив його до суду. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.05.2013 залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013 та ухвалою Вищого адміністративного України від 27.10.2015, у задоволенні позову відмовлено.
16. У зв`язку з нововиявленими обставинами, а саме тим, що в травні 2014 року набули чинності зміни до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а також з урахуванням отриманої нової інформації про країну походження позивача, ОСОБА_1 у 2016 році подав до Державної міграційної служби України заяву-анкету про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17. 30.08.2016 позивач отримав повідомлення №198 від 22.08.2016 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийняте на підставі наказу №446 від 22.08.2016 Головного управління ДМС України в м. Києві.
18. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачем 06.09.2016 року було подано скаргу до Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві на відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
19. 14.11.2016 позивач отримав повідомлення Державної міграційної служби України № 258 від 11.11.2016 року про відхилення скарги на рішення ГУ ДМС України в м. Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
20. Повідомлення № 258 було видане на підставі рішення ГУ ДМС України в м. Києві № 55-16 від 01.11.2016 року про відхилення скарги позивача на рішення Державної міграційної служби України про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
21. Позивач, вважаючи прийняті рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
VIІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
22. Конституція України від 28 червня1996 року №254к/96-ВР
Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. З 04 серпня 2011 року набрав чинності Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року №3671-VI (далі - Закон №3671-VI), який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Відповідно до статті 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй;
стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Згідно із частиною першою статті 5 Закону N 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Відповідно до положень Закону України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18.03.2004 р. №1629 -ІV, метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
24. Відповідно до Директиви Європейського Союзу 2004/83/ЄС "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації та статусу громадян третіх країн та осіб без громадянства у якості біженців або як осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту та змісту захисту, який надається" та п. 5 ст. 4 Директиви Європарламенту і Ради GC 2011/95/СС стосовно стандартів для кваліфікації громадян третіх країн чи осіб без громадянства як бенефіціарів міжнародного правового захисту і стосовно єдиного статусу: біженців або для осіб, що мають право на додатковий захист, і стосовно змісту захисту, що надається від 13.12.2011 р., які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини заяви, - є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: