ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 925/1235/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Губенко Н.М., Кролевець О.А.,
обов`язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді у судовій колегії здійснює помічник судді Гаврилюк П.Д.;
за участю представників:
позивача - Верхацького І.В.,
відповідача - Янович-Бунь І.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Куксов В.В., судді - Скрипка І.М., Шаптала Є.Ю.)
від 03.06.2020,
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно"
про стягнення 2 976 523,49 грн
В С Т А Н О В И В:
у жовтні 2019 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з відповідача 2 976 523,49 грн за договором постачання природного газу № 1213/1718-ТЕ-36 від 22.09.2017, з яких 472 611,84 грн - пеня, 1 034 743,45 грн - 3 % річних,1 469 168,20 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач порушив умови договору постачання природного газу № 1213/1718-ТЕ-36 від 22.09.2017, прострочивши виконання зобов`язання з оплати.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.02.2020 позов задоволено.
Стягнуто з ПАТ "Черкаське хімволокно" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 472 611,84 грн пені, 1 034 743,45 грн 3 % річних, 1 469 168,20 грн інфляційних втрат та судові витрати.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 рішення Господарського суду Черкаської області від 21.02.2020 у справі № 925/1235/19 скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.
06.07.2020 АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2020, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення Господарського суду Черкаської області від 21.02.2020 залишити без змін.
Підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18, від 28.11.2019 у справі № 925/74/19, від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Посилається на те, що відповідач не надав суду доказів, що він вчиняв всі залежні від нього дії для належного виконання умов договору в частині оплати вартості природного газу, однак внаслідок незалежних від нього обставин був позбавлений можливості розрахуватись за поставлений позивачем газ. На думку скаржника, положення постанови Кабінету Міністрів України № 256 регламентують виключно порядок розпорядження коштами з цільовим призначенням, що надходять на рахунок газопостачальних та газорозподільних компаній, як реалізація державних соціальних гарантій певним категоріям громадян і не передбачають обов`язку зміни умов договірних зобов`язань сторін.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги з наведених у відзиві підстав.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 22.09.2017 між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та ПАТ "Черкаське хімволокно" (споживач) було укладено договір № 1213/1718-ТЕ-36 постачання природного газу, за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність споживачу у 2017-2018 роках природний газ, а споживач - прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води (п. 1.2 договору).
Відповідно п. 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 газ орієнтовним обсягом до 45 тис. куб. м, у тому числі по місяцях: жовтень - 4700 куб. м.; листопад - 9000 куб. м.; грудень - 11500 куб. м.; січень - 7600 куб. м.; лютий - 7000 куб. м.; березень - 5200 куб. м..
За п. 5.2 договору ціна за 1000 куб. м газу на дату укладення договору становить 4 942,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20 %. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40 грн.
Згідно з п. 6.1 договору оплата за природний газ проводиться споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
В подальшому, між сторонами у справі було підписано додаткові угоди № 1 від 23.10.2017, № 2 від 27.11.2017, № 3 від 14.12.2017 та № 4 від 28.12.2017, якими було збільшено обсяг поставки газу, а додатковими угодами № 6 від 16.04.2018, № 8 від 05.07.2018, № 9 від 01.08.2018 та № 10 від 31.08.2018 в п. 2.1 договору додано абзац другий.
У додатковій угоді № 10 сторони погодили, зокрема, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 по 30.09.2018, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 259 359 473,11 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання - передачі природного газу (а.с. 42-48, т. 1).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач не міг самостійно впливати на порядок оплати послуг з постачання природного газу, що надавались йому позивачем на підставі договору, оскільки у відповідача була відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за природний газ, адже всі кошти, які надходять на рахунок відповідача, уповноваженим банком самостійно розподіляються згідно з затвердженим постановами НКРЕП алгоритмом та перераховуються на рахунок позивача.
Встановивши, що доказів, які підтверджують перерахування коштів з порушенням строків, визначених Порядком № 217 від 18.06.2014, позивачем не надано, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що строки виконання зобов`язання відповідачем за договором шляхом перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання не були порушені, у зв`язку з чим відсутні підстави для нарахування відповідачу пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Проте погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанцїі не можна з огляду на таке.
У частині 1 ст. 509 ЦК України визначено зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
В силу положення ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання, у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання. Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних, інфляційні втрати, пеню за неналежне виконання зобов`язань за договром № 1213/1718-ТЕ-36.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не заперечував, що розрахунок за газ здійснювався із простроченням і кошти сплачувались виключно на підставі Порядку № 217.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, на яку скаржник посилається як на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зроблено висновок про те, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано стягнено з відповідача пеню, інфляційні втрати, 3% річних, нараховані на суму коштів, яка сплачена згідно з Порядком № 217. На думку суду касаційної інстанції, вказаним Порядком визначається виключно механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання і він не стосується договірних зобов`язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.
Також у п. 20 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 зазначено, що аналіз приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку № 217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.