ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 208/7801/15-к
провадження № 51-2752 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді Марчук Н.О.,
суддів Макаровець А.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря
судового засідання Крота І.М.,
прокурора Шевченко О.О.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого на вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 жовтня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2020 року стосовно
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця та жителя
АДРЕСА_1 ),
за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 жовтня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2020 року, ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 15 837 грн 93 коп., моральну шкоду - 50 000 грн, витрати, пов`язані з правовою допомогою, у розмірі 15 000 грн.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 11 липня 2015 року, знаходячись у першому під`їзді будинку №2 (на сходовому майданчику між 2 та 3 поверхами) на АДРЕСА_2, під час сварки з ОСОБА_2, що виникла на ґрунті довготривалих неприязних відносин, умисно наніс потерпілому ножем два удари: один - у колінний суглоб лівої ноги, другий - у ліву частину грудної клітини, заподіявши останньому тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, не погоджуючись із судовими рішеннями через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального правопорушення, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, просить їх змінити та перекваліфікувати його дії з ч. 1 ст. 121 на ст. 124 КК України, призначивши йому покарання в межах санкції даної статті та застосувавши положення ст. 75 КК України. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, неправильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки у нього не було умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, вказані дії вчинивпри перевищенні меж необхідної оборони, захищаючи своє життя та життя своєї матері від неправомірних дій ОСОБА_2 . Указує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, надано неправильну оцінку доказам, зокрема показанням свідків, які не були очевидцями даних подій, а речові докази та висновок експерта, на які послався суд, є недопустимими доказами. Посилається на те, що суд першої інстанції призначив йому надмірно суворе покарання, не врахувавши в достатній мірі усіх обставин вчинення кримінального правопорушення та даних про його особу. Крім того, стверджує, що суд першої інстанції неправильно вирішив цивільний позов потерпілого в частині стягнення моральної шкоди та понесених витрат на правову допомогу.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.
Прокурор заперечив проти касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК України невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, про що порушує питання засуджений, перегляду в касаційному порядку не підлягає, а отже, при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.
Доводи касаційної скарги засудженого про безпідставність врахування судом першої інстанції показань свідків, які не були очевидцями даних подій, надання переваги одним доказам над іншими тощо, зводяться до невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, що з огляду на викладені вище положення закону не є предметом перевірки в порядку касаційної процедури.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Під час перегляду судових рішень судом касаційної інстанції у межах передбачених законом повноважень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено. Ці висновки судів підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору їхньої належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності для прийняття рішення.
Так, суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_1, та на підтвердження його винуватості в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, обґрунтовано послався на показання самого засудженого, який не заперечував факту заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2, свідків: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, а також на дані, що містяться у письмових доказах, протоколах огляду місця події, пред`явлення особи для впізнання, проведення слідчих експериментів та висновках судових експертиз, у тому числі у висновку комісійної судово-медичної експертизи № 125 від 19 липня 2018 року про характер та локалізацію тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_2 .
Докази, на яких ґрунтується обвинувачення, були отримані в порядку, визначеному КПК України, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їхнього отримання. Переконливих аргументів, чому саме досліджені докази є недостатніми для доведення винуватості ОСОБА_1 в умисному заподіянні ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень, а також доводів, які би свідчили про істотне порушення судом приписів ст. 94 цього Кодексу, у касаційній скарзі засуджений не навів. Незгода засудженого з оцінкою наданих суду доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Посилання засудженого у касаційній скарзі на те, що протокол обшуку є недопустимим доказом, Суд уважає безпідставними, та погоджується з висновками суду першої інстанції, який указав, що в матеріалах кримінального провадження знаходиться клопотання старшого слідчого СВ Заводського РВ Дніпродзержинського МУ ГУМВС від 11 липня 2015 року про проведення обшуку в квартирі АДРЕСА_3, яке слідчий подав до суду 13 липня 2005 року, тобто у перший робочий день - понеділок, та яке ухвалою слідчого судді цього ж дня було задоволено, надано дозвіл на обшук житла з метою виявлення та збереження майна (недопущення його приховання чи знищення), а саме ножа, який міг бути знаряддям злочину, та який згідно з показаннями свідка ОСОБА_12 був виявлений та вилучений у квартирі ОСОБА_1 .
Крім того, колегія суддів уважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, доводи касаційної скарги засудженого про те, що висновок додаткової судово-медичної експертизи №1060-Е-Д від 28 вересня 2015 року є недопустимим доказом.
Що стосується доводів, викладених у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1, про неправильну кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 121 КК України, то вони не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 КК України умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров`я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.
Статтею 124 КК України передбачено кримінальну відповідальність за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.
Згідно зі ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК України.
При цьому, до критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їхнє співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.