ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 674/477/18
провадження № 51- 4829км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Голубицького С. С.,
суддів Бущенка А. П., Стефанів Н. С.,
з участю:
секретаря судового засідання Зайчишина В. В.,
прокурора Руденко О. П.,
захисника Рукавця О. В. (в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Рукавця О. В. на вирок Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 02 квітня 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 01 липня 2019 року в кримінальному провадженні № 12017240140000808 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м. Тернополя,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 02 квітня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 01 липня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у порушенні правил дорожнього руху, що заподіяли потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, та засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6800 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Районний суд встановив, що ОСОБА_1 28 грудня 2017 року близько 13:45 керуючи у стані алкогольного сп`яніння автомобілем "БМВ-530" н.з. НОМЕР_1 та рухаючись на 14 км + 431 м автодороги "Дунаївці - Стара Ушиця", в порушення вимог пунктів 2.3. б), 2.9., 12.1. Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) не вибрав безпечної швидкості руху, різко змінив напрямок руху вліво, а потім вправо, та, втративши контроль над транспортним засобом, з`їхав на праве узбіччя де зіштовхнувся з деревами, унаслідок чого пасажир автомобіля ОСОБА_2 отримав тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі і доповненнях до неї захисник Рукавець О. В. просить скасувати оспорювані вирок та ухвалу через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад інкримінованого злочину, оскільки у справі немає потерпілого, як учасника кримінального провадження. Також у суді не було доведено, що ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження під час дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП). При цьому звертає увагу на порушення прав потерпілого, передбачених ст. 56 КПК, та відсутність у справі заяви останнього, без якої досудове розслідування у кримінальному провадженні не могло бути розпочато.
На думку захисника, при перегляді вироку апеляційний суд не усунув порушень допущених судом першої інстанції та не надав відповіді на усі доводи його апеляційної скарги, а тому ухвалене цим судом рішення не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК.
Позиція учасників у суді касаційної інстанції
У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу.
Прокурор просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені вирок та ухвалу - без зміни.
Іншим учасникам про час і місце розгляду касаційної скарги було належним чином повідомлено, однак вони у судове засідання не прибули. Заяв про відкладення розгляду справи від них не надходило.
Мотиви Суду
Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.
Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У поданій касаційній скарзі захисник, серед іншого, посилається на неповноту судового розгляду, не погоджується з установленими у вироку фактичними обставинами кримінального провадження, тоді як їх перевірку в силу ст. 433 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження Судом було встановлено, що висновок суду першої інстанції у вироку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, ґрунтується на досліджених у судовому засіданні доказах, яким цей суд надав належну правову оцінку.
Зокрема, районний суд дійшов такого висновку на підставі: показань засудженого ОСОБА_1, свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та експерта ОСОБА_5, а також даних, зазначених у протоколі огляду місця події від 28 грудня 2017 року, акті обстеження ділянки дороги в місці автопригоди від 28 грудня 2017 року, висновках експерта № 101 від 11 січня 2018 року (щодо наявності в крові ОСОБА_1 алкоголю), № 10.2-0013:18 від 21 лютого 2018 року (щодо технічного стану автомобіля "БМВ-530" на момент дорожньо-транспортної пригоди), № 10.1-0066:18 (про невідповідність дій водія "БМВ-530" вимогам Правил дорожнього руху), № 29 від 16 лютого 2018 року (щодо тілесних ушкоджень виявлених у ОСОБА_2 ).
При цьому місцевий суд, спростовуючи твердження сторони захисту про отримання ОСОБА_2 тілесних ушкоджень не внаслідок ДТП, а в домашніх умовах, обґрунтовано визнав показання зазначеного свідка та засудженого такими, що не відповідають дійсності, оскільки вони суперечать поясненням інших допитаних у судовому засіданні свідків, які є послідовними, співпадають між собою, не містять істотних відмінностей та узгоджуються з висновками експертів у справі, і підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було.