Постанова
Іменем України
21 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 644/6351/17-ц
провадження № 61-10572св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представник ОСОБА_2 -ОСОБА_4 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору:приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Азадалієва Яна Миколаївна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вахрушева Ольга Олександрівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Коссе Людмила Миколаївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та представника
ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Котелевець А. В., Яцини В. Б., від 23 червня 2020 року.
Короткий зміст позову та його обґрунтування
У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Азадалієва Я. М., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вахрушева О. О., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Коссе Л. М., про визнання договорів позики та договору іпотеки припиненими, договору про задоволення вимог іпотекодержателя недійсним та таким, що не підлягає виконанню, скасування державних реєстрацій прав власності, витребування майна із чужого володіння.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 липня 2015 року на підставі договору купівлі-продажу він набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Вказував,
що 27 березня 2017 року між ним та ОСОБА_2 в простій письмовій формі був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 надав йому в борг грошові кошти у розмірі 55 400 грн, що еквівалентно
2 060,00 доларів США зі строком повернення до 20 квітня 2018 року. Фактично за вказаним договором він отримав у борг 1 тис. доларів США, оскільки у договорах сума вказана з урахуванням процентів. Зазначав, що договір укладено у одному екземплярі, який зберігається у ОСОБА_2 . Крім того, з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики 13 квітня 2017 року між ними укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого він передав в іпотеку ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Зазначав, що під час укладення вказаних вище договорів він був введений в оману, правочини укладені під впливом примусу та погроз з боку ОСОБА_2 23 травня
2017 року ОСОБА_2 подана нотаріусу заява про передачу йому вимоги про порушення строку погашення заборгованості згідно договору позики
від 13 квітня 2017 року та запропоновано протягом 30 днів з моменту отримання заяви повернути повністю отриману суму у розмірі
2 060,00 доларів США та сплатити штрафні санкції. Зазначав, що 31 травня 2017 року він під впливом погроз змушений був прибути до нотаріуса та отримав заяву про порушення строку погашення заборгованості, одночасно підписавши договір про задоволення вимог іпотекодержателя, щодо якого йому повідомлено, що цей договір є додатком до договору іпотеки та підлягає реалізації у разі, якщо він не поверне борг у встановлений строк. Вказував, що 07 червня 2017 року відповідач, змінивши замки вхідних дверей належної йому квартири, позбавив його можливості подальшого користування нею. Наголошував на тому, що у червні 2017 року повернув ОСОБА_2 борг у розмірі 2 060,00 доларів США, на підтвердження чого останній надав нотаріально посвідчену заяву від 31 травня 2017 року. Проте 22 червня 2017 року йому стало відомо про реєстрацію 31 травня 2017 року права власності на належну йому квартиру за ОСОБА_2 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а 28 серпня 2017 року він дізнався, що право власності на квартиру 27 червня 2017 року зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу. Стверджував, що він виконав свої зобов`язання за договором позики, повернувши ОСОБА_2 кошти, тому договір позики та укладений з метою забезпечення виконання зобов`язання договір іпотеки є припиненими. Вважав договір про задоволення вимог іпотекодержателя
від 31 травня 2017 року недійсним та відповідно незаконною подальшу реєстрацію права власності на спірну квартиру за відповідачами.
З огляду на зазначене, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив визнати договір позики від 27 березня 2017 року, укладений в простій письмовій формі між позивачем й відповідачем ОСОБА_2, припиненим у зв`язку з його виконанням шляхом повернення валютних цінностей у розмірі 2 060 доларів США; визнати договір іпотеки, укладений між сторонами 13 квітня 2017 року, припиненим у зв`язку з повним та належним виконанням боргового зобов`язання; визнати договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 31 травня 2017 року недійсним та таким, що не підлягає виконанню; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 31 травня 2017 року; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на вищевказану квартиру; витребувати з володіння ОСОБА_3 на користь позивача квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова, у складі судді Глібко О. В., від 26 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 31 травня 2017 року зобов`язання за договором позики виконані не були, порушень вимог закону при укладенні цього договору не встановлено, тому відсутні підстави для визнання його недійсним. Крім того, позивач не довів, що при укладенні оспорюваного правочину ОСОБА_2 умисно ввів його в оману, а також не надав доказів того, що до нього застосовувались методи насильства. Також районний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про витребування майна з володіння ОСОБА_3, виходячи з того, що позивач не довів його вибуття з володіння власника не з його волі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 23 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26 червня
2018 року скасовано. Позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано договір позики від 13 квітня 2017 року та договір іпотеки
від 13 квітня 2017 року, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_2, припиненими. Визнано договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 31 травня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_2, недійсним та таким, що не підлягає виконанню. Витребувано з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вимоги
ОСОБА_2 за договором позики були задоволені ОСОБА_2 шляхом повернення йому грошових коштів у визначеному в договорі розмірі. На підтвердження відсутності претензій майнового характеру до ОСОБА_2 ОСОБА_2 31 травня 2017 року складено заяву, справжність підпису на якій посвідчено нотаріально та в якій вказано, що за договором позики він отримав повний розрахунок від ОСОБА_2 . Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя укладено під впливом обману. Проте, оскільки договір позики та іпотеки визнано припиненими, наявні підстави для визнання договору про задоволення вимог іпотекодержателя недійсним й таким, що не підлягає виконанню, оскільки його укладено з метою забезпечення виконання договору позики. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_2 щодо скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на спірну квартиру задоволенню не підлягають, виходячи з вимог статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки судове рішення є підставою для державної реєстрації прав або її скасування.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 23 червня
2020 року в частині задоволення позову і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що докази, досліджені судом апеляційної інстанції, не свідчать про виконання позивачем своїх зобов`язань за договором позики. Судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано положення статей 545, 598, 599 ЦК України. Заявник вказує, що заява від 31 травня 2017 року про виконання зобов`язання за договором позики від 13 квітня 2017 року була видана не у зв`язку з фактичним розрахунком між сторонами внаслідок повернення грошових коштів, а у зв`язку із виконанням зобов`язання шляхом передачі у власність іпотечного майна. Представник відповідача наголошує на тому, що з ОСОБА_2 не було проведено жодного розрахунку за договором позики. Вказує, що оригінал договору позики від 13 квітня 2017 року знаходиться у ОСОБА_2, що свідчить про невиконання боржником зобов`язання щодо повернення грошових коштів за договором позики.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 23 червня 2020 року у задоволеній частині позову щодо витребування з її володіння на користь ОСОБА_2 спірної квартири та розподілу судових витрат і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, провадження № 61-19921св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції помилково стягнув з ОСОБА_3 судовий збір на користь позивача, не врахував, що вона є інвалідом другої групи та має пільги по сплаті судового збору. ОСОБА_3 наголошує на тому, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 388 ЦК України, оскільки підставою для застосування цієї норми права є недійсність правочину, вчиненого щодо майна, проте судом не встановлено недійсності правочину та зазначено дві підстави щодо договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 31 травня 2017 року: недійсність та неналежність до виконання, які є різними за своєю правовою природою. Заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо подальшого способу захисту права добросовісного набувача, у якого нерухоме майно витребувано. Стверджує про порушення своїх прав на мирне володіння майном, а також вказує на пасивну позицію свого представника, що вважає підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 03 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданими касаційними скаргами.
Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 09 липня 2015 року ОСОБА_2 на праві власності належала однокімнатна квартира АДРЕСА_1 .
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що 27 березня 2017 року уклав з ОСОБА_2 договір позики, який 13 квітня 2017 року оформлений у простій письмовій формі.
З метою забезпечення виконання цього договору 13 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Азадалієвою Я. М., зареєстрований в реєстрі за № 162, згідно з яким ОСОБА_2 передав в іпотеку ОСОБА_2 належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 9 договору іпотеки від 13 квітня 2017 року іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення договору позики (основного зобов`язання) та/або договору та/або якщо іпотекодавець своїми діями або бездіяльністю створює загрозу звернення стягнення на предмет іпотеки будь-якими третіми особами. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення в повному обсязі згідно зі статтею 7 Закону України "Про іпотеку", включаючи сплату усіх процентів, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання предмета іпотеки, а також витрат, пов`язаних з продажем предмета іпотеки, а також задовольнити всі інші зобов`язання, які виникли з договору та договору позики.
23 травня 2017 року ОСОБА_2 на ім`я приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Вахрушевої О. О. подана заява про передачу позивачеві заяви (вимоги) про порушення строку погашення заборгованості згідно договору позики від 13 квітня 2017 року та запропоновано протягом 30 днів з моменту отримання заяви повернути повністю отриману суму, а саме: валютні цінності у вигляді та в натурі на суму 2 060,00 дол. США, сплатити штрафні санкції, розмір яких вказаний не був, а також зазначено про намір звернути стягнення на предмет іпотеки.
23 травня 2017 року за реєстровим № 619 заява аналогічного змісту була направлена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вахрушевою О. О. на ім`я ОСОБА_2
31 травня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за змістом якого
ОСОБА_2 передає, а ОСОБА_2 набуває право власності на квартиру
АДРЕСА_1 .
31 травня 2017 року ОСОБА_2 склав заяву, справжність підпису на якій посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вахрушевою О. О. за № 654, згідно з якою підтвердив ОСОБА_2, що отримав від нього повний розрахунок за договором позики від 13 квітня 2017 року, укладеним у простій письмовій формі валютних цінностей у вигляді та в натурі у сумі 2 060,00 доларів США. Вказав, що всього за вказаним вище договором ним отримано валютні цінності у вигляді та в натурі у сумі 2 060,00 доларів США, що є повним розрахунком за вказаним договором, та будь-яких претензій майнового характеру до ОСОБА_2, які б стосувалися виконання ним умов про оплату договору позики від 13 квітня 2017 року, не має.
13 червня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Вахрушевої О. О. із заявою про передачу ОСОБА_2 заяви такого змісту: "Сповіщаю ОСОБА_5 про те, що я маю бажання повернути повністю Вам валютні цінності у сумі 2 060,00 доларів США, які отримані мною за договором позики, укладеним між нами у простій письмовій формі 13 квітня 2017 року. Для цього прошу Вас, ОСОБА_2, з`явитися особисто 19 червня 2017 року о 18 годині 00 хвилин за адресою: АДРЕСА_2 ".
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої станом на 28 серпня 2017 року, власником спірної квартири є ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 27 червня 2017 року.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
Згідно зі статтею 629 ЦК Українидоговір є обов`язковим для виконання сторонами.