Постанова
Іменем України
23 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 707/76/18-ц
провадження № 61-992св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - державне підприємство "Черкаське лісове господарство",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., від 17 грудня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства (далі - ДП) "Черкаське лісове господарство" про визнання протиправною відмови в отриманні погодження.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 грудня 2017 року він звернувся до ДП "Черкаське лісове господарство" з клопотанням про отримання погодження на вилучення земельної ділянки площею 0,1 га на території Білозірської сільської ради Черкаського району.
26 грудня 2017 року отримав лист відповідача, яким йому було відмовлено у надані погодження на вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності щодо запитуваної ним земельної ділянки, яка належить до виділу 13 кварталу 301 Тясминського лісництва.
Позивач вважає, що вказана земельна ділянка не належить до лісовкритих земельних ділянок державної власності, що відповідає приписам частини другої статті 57 Лісового кодексу України (далі - ЛК України).
Законодавство передбачає при зверненні до органів виконавчої влади подання необхідного пакету документів, визначених частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), в тому числі і погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
Вважає, що ДП "Черкаське лісове господарство", зловживаючи своїм монопольним становищем, безпідставно відмовило йому у наданні формального погодження, а тому така відмова, підлягає визнанню судом неправомірною.
Відсутність запитуваного ним у відповідача погодження порушує його право на оформлення у власність земельної ділянки.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправною відмову у наданні погодження на вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності, яка викладена у листі ДП "Черкаське лісове господарство" № 1113/10 від 26 грудня 2017 року, та зобов`язати відповідача надати йому погодження на вилучення земельної ділянки площею 0,1 га лісогосподарського призначення державної власності, вказаної у його заяві від 18 грудня 2017 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 03 жовтня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, знаходиться на території Білозірської сільської ради Черкаського району, відноситься до виділу 13 кварталу 301 Тясминського лісництва та вкрита лісом мішаного насадження.
Враховуючи, що відповідач є належним лісокористувачем та землекористувачем, у постійному користуванні якого перебувають землі державної власності лісогосподарського призначення, і повноваження відповідача щодо погодження на вилучення земельної лісової ділянки державної власності є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не допущено порушень норм чинного законодавства.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 03 жовтня 2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено з інших підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів не погодилась із висновками місцевого суду про те, що дії відповідача у даній справі мають розглядатись як дискреційні повноваження адміністративного органу та вважала, що рішення землекористувача щодо надання чи відмови в наданні згоди на вилучення частини земельної ділянки є реалізацією майнових прав, а не управлінським рішенням.
Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд врахував відсутність відомостей про те, що ОСОБА_1 звертався до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки у власність відповідно до їх повноважень, та отримав відповідну відмову, через відсутність погодження на вилучення спірної земельної ділянки, матеріали справи не містять. Реалізуючи інтерес у безоплатному набутті у власність земельної ділянки державної чи комунальної власності, громадянин вступає у правовідносини з органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які передають ці ділянки у власність відповідно до їх повноважень. І саме з цими органами у громадянина може бути юридичний спір щодо передання земельної ділянки у власність. Результат розгляду позову не зумовлює негативних правових наслідків для відповідача щодо реалізації ним права землекористування, зокрема, й примусу до відмови від речового права на земельну ділянку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду
ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах
є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Черкаського районного суду Черкаської області.
У лютому 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд застосував норму закону, яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, які склалися між сторонами, оскільки мав застосувати частину шосту статті 118 ЗК України. Суд підмінив поняття відмови відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки у власність відповідно до їх повноважень із поняттям відмови у наданні погодження на вилучення земельної ділянки, чим вийшов за межі позовних вимог.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою зміст та мотиви відмови ДП "Черкаське лісове господарство" в наданні погодження на вилучення земельної ділянки.
Вважає, що висновки апеляційного суду суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 17 грудня 2018 року у справі № 509/4156/15-а, відповідно до яких відсутність погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 18 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до
ДП "Черкаське лісове господарство" з клопотанням щодо отримання погодження на вилучення земельної ділянки площею 0,1 га на території Білозірської сільської ради Черкаського району. До вказаного клопотання надав схему із зазначенням місця розташування земельної ділянки.
26 грудня 2017 року ДП "Черкаське лісове господарство" листом № 1113/10 відмовило ОСОБА_1 у наданні погодження на вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності щодо запитуваної земельної ділянки.
Земельна ділянка площею 0,1 га знаходиться на території Білозірської сільської ради Черкаського району та відноситься до виділу 13 кварталу 301 Тясминського лісництва і вкрита лісом мішаного насадження.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.