Постанова
Іменем України
15 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 754/10648/18
провадження № 61-4331св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олена Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2019 року у складі судді Таран Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. про визнання протиправним і скасування рішення.
Позовна заява мотивована тим, що 23 лютого 2012 року між ОСОБА_4 (позикодавець) та ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (позичальники) було укладено договір безвідсоткової позики, за умовами якого останні отримали у позику грошові кошти у розмірі 15 500,00 дол. США з кінцевим терміном повернення до 23 лютого 2013 року. У подальшому сторонами було змінено кінцевий строк повернення позики до 23 жовтня 2013 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики, 23 лютого 2012 року між нею та ОСОБА_7 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округуАнохіною В. М. та зареєстрований у реєстрі № 330, згідно з яким вона передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
29 серпня 2013 року вона додатково отримала у позику від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 7 700,00 дол. США з кінцевим строком повернення позики до 29 січня 2014 року.
Вказувала, що їй стало відомо, що право власності на належну їй квартиру на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. від 13 жовтня 2016 року № 16910814 було зареєстровано за ОСОБА_3 відповідно до договору іпотеки від 23 лютого 2012 року № 330 та договору про відступлення права вимоги від 23 травня 2016 року № 692.
Вважала, що перехід права власності на квартиру відбувся з порушенням вимог частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку", якою визначено, що перехід права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку можливий лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а не на підставі іпотечного застереження. Разом з тим, договір про задоволення вимог іпотекодержателя сторонами не укладався.
Також вказувала, що не отримувала від кредитора вимогу про усунення порушень основного зобов`язання, яка повинна передувати зверненню стягнення на майно.
Крім того, рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_3 не відповідає вимогам Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.
На підставі вказаного ОСОБА_1, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 26 листопада 2018 року, просила суд: визнати незаконними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. щодо проведення 13 жовтня 2016 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 ; визнати протиправним і скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В., згідно з яким 13 жовтня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 від 13 жовтня 2016 року № 16910814.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що сторони іпотечного договору погодили декілька способів позасудового звернення на предмет іпотеки, зокрема, й право іпотекодержателя звернути у свою власність заставлене в іпотеку майно у порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку" у рахунок виконання забезпеченого цією іпотекою зобов`язання. 08 червня 2016 року ОСОБА_3 направив боржникам, у тому числі позивачу, письмову вимогу про усунення порушення виконання основного зобов`язання у тридцятиденний строк з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Вказана вимога була отримана боржниками 11 червня 2016 року, однак порушення виконання основного зобов`язання ними не усунуто.
Судом установлено, що при зверненні до нотаріуса з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_3 підтвердив своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, дотримався тридцятиденного строку, передбаченого статтею 35 Закону України "Про іпотеку", та подав усі необхідні документи для державної реєстрації прав, передбачені законом та іпотечним договором, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 670/2843/17, провадження № 61-28669св18, від 11 грудня 2019 року у справі № 139/929/17, провадження № 61-3998св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" єдиною підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який між сторонами не укладався.
У нотаріуса було відсутнє право здійснення реєстрації права власності на спірне майно без вчинення нотаріальної дії з майном, оскільки відповідно до пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, нотаріус проводить державну реєстрацію права власності на нерухоме майно або на об`єкт незавершеного будівництва виключно у випадку вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном.
Позивачу як іпотекодавцю у порушення вимог Закону України "Про іпотеку" не надходило жодних повідомлень про порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору.
Приватним нотаріусом не дотримано вимог статті 37 Закону України "Про іпотеку", відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності проводилась оцінка предмета іпотеки. При цьому звіт про оцінку вартості майна від 03 жовтня 2016 року не може братися судом до уваги, оскільки є лише суб`єктивною думкою спеціалістів, які не несуть жодної відповідальності за складені ними документи.
Іпотекодержателем у порушення вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" не приймалося рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Крім того, суд не надав оцінки співмірності суми заборгованості і вартості іпотечного майна.
Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судом
23 лютого 2012 року між ОСОБА_4 (позикодавець) та ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (позичальники) було укладено договір безвідсоткової позики, за умовами якого останні отримали у позику грошові кошти у розмірі 15 500,00 дол. США з кінцевим терміном повернення до 23 лютого 2013 року. У подальшому сторонами було змінено кінцевий строк повернення позики до 23 жовтня 2013 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики, 23 лютого 2012 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округуАнохіною В. М. та зареєстрований у реєстрі № 330, згідно з яким остання передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
У пункті 11 цього договору сторони погодили, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов`язання за договором позики в установлений іпотекодержателем строк, таку вимогу іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмета іпотеки, що є предметом цього договору. Це застереження відповідно до закону вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
29 серпня 2013 року ОСОБА_1 додатково отримала у позику від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 7 700,00 дол. США з кінцевим строком повернення позики до 29 січня 2014 року.
23 травня 2016 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. та зареєстрований у реєстрі за № 330, згідно з яким до ОСОБА_3 перейшло право вимоги за вищевказаними договорами позики та іпотеки.
27 травня 2016 року ОСОБА_4 надіслав ОСОБА_1, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 повідомлення про відступлення прав вимоги за договорами позики та іпотеки.
08 червня 2016 року ОСОБА_3 направив ОСОБА_1, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 письмову вимогу про усунення порушення виконання зобов`язань з повернення боргу за договором позики з вимогою про виконання зобов`язань у тридцятиденний строк, з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі її не виконання, а також з вимогою про добровільне виселення з майна, що є предметом іпотеки, яка була отримана боржниками 11 червня 2016 року.
13 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. на підставі договорів іпотеки від 23 лютого 2012 року і про відступлення права вимоги від 23 травня 2016 року прийнято рішення № 16910814 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Відповідно до частин першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.