Постанова
Іменем України
15 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 522/17712/17
провадження № 61-21528 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - ОСОБА_2 ;
відповідач - ОСОБА_3 ;
представник відповідача - адвокат Судаков Валерій Валерійович;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2018 року у складі судді Загороднюка В. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 22 квітня 2011 року за власні кошти вона придбала 23/1000 частки в праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1, що складає квартиру під НОМЕР_3 .
23 серпня 2012 року між нею та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька - ОСОБА_4 .
Вказувала, що 22 липня 2015 року між нею та відповідачем укладено договір дарування, за умовами якого вона мала передати в дар ОСОБА_3 належні їй па праві власності 23/1000 частки в праві спільної часткової власності на житловий будинок за АДРЕСА_1, що складає квартиру під НОМЕР_3 .
Зазначала, що вказаний правочин є фіктивним і не породжує ніяких юридичних наслідків для його сторін, оскільки здійснений нею виключно з метою уникнути стягнення на спірне нерухоме майно.
Вказувала, що вона є майновим поручителем ОСОБА_5, тому з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок зобов`язання шляхом стягнення на спірну квартиру вона погодилась на пропозицію відповідача укласти договір дарування спірної квартири. Між нею та відповідачем існувала усна домовленість про те, що після повної сплати ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором відповідач поверне у її власність квартиру, однак вказану домовленість відповідач не виконав, мотивуючи тим, що він є власником цієї квартири, вимагає її звільнення.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір дарування 23/1000 частки в житловому будинку АДРЕСА_1, що складає квартиру під НОМЕР_3, укладений 22 липня 2015 року між нею та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кокаревою І. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 384; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 23/1000 частки в житловому будинку за АДРЕСА_1, що складає квартиру під НОМЕР_3, та стягнути з відповідача на її користь судові витрати у справі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, однак позивач не довела, що відповідач, як другий учасник оспорюваного правочину, не мав на меті настання реальних юридичних наслідків.
Судом враховано, що у разі відчуження нерухомого майна його передача колишнім власником новому здійснюється лише шляхом внесення змін щодо власника у Державному реєстрі прав на нерухоме майно. Зазначена вимога закону виконана, право власності на спірний об`єкт нерухомості після укладання оспорюваного правочину зареєстровано за відповідачем.
Суд відхилив як доказ фіктивності оспорюваного правочину посилання позивача на те, що після укладення договору дарування вона продовжує користування спірною квартирою, оскільки відповідач, як власник майна, має право обрати такий спосіб розпорядження майном, як надання дозволу безоплатного проживання колишньому власнику, враховуючи, що на час укладання оспорюваного правочину позивач і відповідач були подружжям і проживали разом однією сім`єю.
Суд також відхилив як доказ фіктивності оспорюваного правочину посилання позивача на те, що вона оплачувала витрати на комунальні платежі, оскільки проживання позивача у спірній квартирі та сплата нею витрат за комунальні послуги, якими вона користувалась, є реалізацією нею своїх прав та обов`язків як члена сім`ї власника - відповідача.
Також суд першої інстанції виходив з того, що самим фактом укладання оспорюваного правочину права позивача не порушені, і відповідно не потребують судового захисту.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Приморського районного суду від 02 жовтня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність позивачем фіктивності договору дарування у зв`язку із відсутністю наміру створити правові наслідки, обумовлені спірним договором дарування, оскільки подальші дії сторін правочину свідчили про його виконання в натурі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 522/17712/17 із Приморського районного суду м. Одеси.
У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій невірно застосували норми матеріального права, зокрема, статті 234 ЦК України, та надали невірну оцінку доказам, наявним в матеріалах справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Суди не взяли до уваги пояснення свідка ОСОБА_6, яка є її рідною сестрою і дружиною ОСОБА_5, який був позичальником по кредитному договору, яка підтвердила, що саме відповідач був ініціатором укладення фіктивного договору дарування.
Судами не враховано, що відсутність у сторін наміру реального настання правових наслідків за оспорюваним договором від 22 липня 2015 року підтверджується тим, що після підписання та нотаріального посвідчення договору будь-яких змін у юридичних та практичних відносинах сторін щодо предмета договору не відбулося. Вважає, що факт передачі квартири міг бути підтверджений лише переданням обдарованому ключів від квартири та припиненням користування спірною квартирою позивачем. Проте такі дії сторонами не вчинялись, позивач разом з донькою й надалі продовжує проживати у спірній квартирі, оплачувати витрати на її утримання.
Вказувала, що у серпні 2017 року відповідач звернувся до суду з позовом до неї про розірвання шлюбу, тому вважає, що в подальшому відповідач може звернутися також з позовом про виселення її з дитиною зі спірної квартири, яка є їх єдиним житлом.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, щоза даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав па нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 9784744, сформованої 20 вересня 2017 року, 22 квітня 2011 року ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_1 ), відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луб І. В., зареєстрованого в реєстрі за № 326, придбала 23/1000 частки в праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1, що складає квартиру під НОМЕР_3 (а. с. 15-20, т. 1).
23 серпня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Приморському районі Одеського міського управління юстиції (а. с. 21, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась донька - ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 19 квітня 2014 року (а. с. 22, т. 1).
22 липня 2015 року сторони уклали договір дарування, за яким ОСОБА_1 передала в дар ОСОБА_3 належні їй на праві власності 23/1000 частки в праві спільної часткової власності на житловий будинок за АДРЕСА_1, що складає квартиру під НОМЕР_3 (а. с. 23, т. 1).
03 грудня 2007 року між ВАТ "ЕРСТЕ БАНК" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 014/1581/2/07342, відповідно до умов якого ОСОБА_5 отримав грошові кошти у розмірі 65 000 дол. США, які зобов`язався повернути разом зі сплатою відсотків, пені та інших штрафних санкцій до 02 грудня 2027 року. Процентна ставка за користування кредитом складала 12,0 % річних.
У той же день, 03 грудня 2007 року між ВАТ "ЕРСТЕ БАНК" та ОСОБА_1 і ОСОБА_10 укладено іпотечний договір № 014/1581/2/07342, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзарем О. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 1207.
Пунктом 1.1. іпотечного договору передбачено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_10, шляхом передання в іпотеку належного їм майна, забезпечують вимоги ВАТ "ЕРСТЕ БАНК" по кредитному договору від 03 грудня 2007 року № 014/1581/2/07342, в тому числі, забезпечують сплату позичальником ОСОБА_5 тіла кредиту, процентів за користування кредитом, сплату комісійної винагороди, штрафних санкцій.
Відповідно до пункту 1.2. іпотечного договору предметом іпотеки є нерухоме майно: квартира АДРЕСА_3, загальною площею 54,22 кв. м, яка належить іпотекодержателям на праві приватної власності.
Пунктом 3.1.2. іпотечного договору встановлено, що ВАТ "ЕРСТЕ БАНК" має права вимагати від іпотекодавців вжиття заходів, необхідних для збереження предмету іпотеки та його належної експлуатації, а у випадку втрати (знищення, загибелі) чи пошкодження предмета іпотеки або виникнення загрози такої втрати чи пошкодження - вимагати заміни його іншим рівноцінним майном, на вартість та кількість не меншим від майна, що було втрачено чи пошкоджено.
Пунктом 3.1.8. іпотечного договору встановлено, що у випадках, якщо суми від продажу предмета іпотеки та суми від реалізації іншого майна, що буде заставлене в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, недостатньо для повного задоволення вимог ВАТ "ЕРСТЕ БАНК", він має право в судовому порядку вимагати отримання суми, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника.
16 грудня 2016 року ОСОБА_5 у повному обсязі погасив кредитну заборгованість за кредитним договором від 03 грудня 2007 року № 014/1581/2/07342, що підтверджується довідкою про відсутність заборгованості за кредитом від 16 грудня 2016 року № 2-0-0-1/1755 (а. с. 28, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.