29 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 700/135/17
Провадження № 14-142цс20
ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Рогач Л. І, Уркевича В. Ю.
стосовно ухвали Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року, постановленої за наслідком перевірки наявності підстав для прийняття справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 12 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 30 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Чаплинської сільської ради Лисянського району Черкаської області, треті особи: Писарівська сільська рада Лисянського району Черкаської області, ОСОБА_3 , Лисянська державна нотаріальна контора Черкаської області, про встановлення нікчемності заповіту
Відповідно до змісту частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Зміст рішення судів попередніх інстанцій
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Чаплинської сільської ради Лисянського району Черкаської області (далі - Чаплинська сільська рада), треті особи: Писарівська сільська рада Лисянського району Черкаської області (далі - Писарівська сільська рада), ОСОБА_3 , Лисянська державна нотаріальна контора Черкаської області, про встановлення нікчемності заповіту.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дядько ОСОБА_4 . Після його смерті з`ясувалось, що все своє майно він 13 квітня 2016 року заповів ОСОБА_2
ОСОБА_1 вважала, що заповіт від імені ОСОБА_4 від 13 квітня 2016 року складений із численними та істотними порушеннями законодавчих вимог щодо форми та порядку його посвідчення, які у своїй сукупності призводять до його нікчемності на підставі частини першої статті 1257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Зокрема, зазначала, що заповіт від 13 квітня 2016 року є нікчемним, оскільки ОСОБА_4 постійно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . На території с. Писарівка є відповідні органи місцевого самоврядування - Писарівська сільська рада, посадові особи якої і мали посвідчувати цей заповіт, натомість заповіт було посвідчено секретарем Чаплинської сільської ради.
Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 12 червня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний заповіт складений у письмовій формі; у передбаченому законом порядку посвідчений уповноваженою особою органу місцевого самоврядування та зареєстрований у реєстрі; позивачкою не було доведено обставин, які б вказували на те, що заповіт не відповідає вимогам закону та в силу цього є нікчемним.
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 30 жовтня 2018 року рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 12 червня 2018 року змінено, виключено з його мотивувальної частини посилання на положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України від 25 серпня 1994 року № 22/5. В іншій частині рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 12 червня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є обґрунтованими, оскільки заповіт складений особою, яка мала на це право, тобто померлим ОСОБА_4 , складений з дотриманням вимог щодо його форми та посвідчення, посвідчений уповноваженою на те особою, і підстави для встановлення нікчемності такого заповіту, зазначені у частині першій статті 1257 ЦК України, відсутні.
Виключаючи з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України № 22/5 від 25 серпня 1994 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказана Інструкція втратила чинність.
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення у справі про задоволення її позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наданим нею доказам щодо порушення порядку посвідчення оспорюваного заповіту. Зокрема, стану здоров`я заповідача, який самостійно ставив підписи на інших документах, а тому не існувало будь-яких підстав для підписання заповіту від його імені іншою особою, що підтверджували і свідки. Крім того, суди не врахували, що посвідчувальні написи в тексті заповіту жодного разу не містять правильного написання прізвища заповідача та зміст заповіту не дозволяє ідентифікувати особу, майно якої заповідається. Суди не застосували приписи статті 1251 ЦК України, положення якої передбачають, що заповіт може посвідчуватися посадовою особою органу місцевого самоврядування того населеного пункту, де зареєстрована та проживає особа, і в якому немає нотаріуса, а не будь-який орган місцевого самоврядування. Також при посвідченні заповіту не були дотримані приписи частини другої статті 1247 та частини другої статті 207 ЦК України щодо порядку залучення свідків та довіреної особи для посвідчення заповіту, які мали бути запрошені саме заповідачем, а не секретарем Чаплинської сільської ради. Відсутні будь-які докази роз`яснення заповідачу його прав, що є запорукою правильного розуміння наслідків свого заповідального розпорядження.
Ухвалами Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 7 грудня 2018 року та від 7 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 9 вересня 2020 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 6-2цс13.
Висновок Великої Палати Верховного Суду
Ухвалою від 29 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 12 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 30 жовтня 2018 року повернула колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду.
Мотивуючи ухвалу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що нотаріальна діяльність, порядок вчинення нотаріальних дій на теперешній час регламентується рядом нормативно-правових актів, зокрема Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 6-2цс13, від правового висновку якого просить відступити Друга судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, предметом спору є визнання заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області 15 травня 2009 року, нікчемним. До правовідносин у цій справі підлягала застосуванню Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, яка втратила чинність у зв`язку з набранням чинності Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
Предметом спору у справі № 700/135/17 є визнання нікчемним заповіту, посвідченого секретарем Чаплинської сільської ради Проценко Л. О. 13 квітня 2016 року. Правовідносини в цій справі регулюються Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5.
Таким чином, посвідчення заповітів у цих справах відбулося різними суб`єктами юрисдикційної діяльності і, відповідно, правове регулювання таких правовідносин різне.
Отже, Велика Палата Верховного Суду не може вирішувати питання відступу від висновку щодо заст